Рудольф Карнап

KarnapОсобливе місце в  історії  філософії займає Рудольф Карнап – засновник логічного позитивізму, яка  була сформована ним у Німеччині в ХХ столітті. Карнап власне стояв біля витоків  філософського напрямку, очолював цей рух, розробляючи і відстоюючи відповідні доктрини. Рудольф Карнап через  свою діяльність повністю втілив  той вигляд наукової філософії, яку намагалися встановити логічні позитивісти.

Рудольф Карнап народився  навесні 1891 року у німецькому містечку Ронсдорф, що розташовувалося  поряд з містом Бремен. Рудольф захоплювався математикою, фізикою та філософією, що дало йому можливість  навчатися у Фрейбурському та Єнському університеті.  Навчання Карнапа тривало з 1910 по 1914 рік. В університеті Рудольф знайомиться з Готлобом Фреге – німецьким логіком, філософом  і математиком, який сильно вплинув на подальші його погляди.

Карнап приймав безпосередню участь у Першій світовій війні  1914 – 1918 років, після якої відновив своє навчання у Єнському університеті. У 1921 р. – захищає дисертацію з філософських  основ геометрії, отримує наукову ступінь  доктора філософських наук.

У 1926 р. – Карнап отримує посаду приват – доцента при Віденському університеті,  з якого розпочинається його діяльність. Стає членом Віденського гуртка, засновником якого був австрійський фізик та філософ Мошем Шлік. На гуртку розроблялася доктрина, яку віденські філософи назвали логічним позитивізмом. Карнап одноголосно визнається лідером нового філософського напрямку.

У 1928 р. – Карнап пише фундаментальний твір під назвою «Логічна побудова світу». Починаючи з 1931 по 1935 рр. – був призначений на кафедру натуральної філософії  в місті Прага, при утвореному  Німецькому університеті.

Продовжував співпрацювати з філософським гуртком у місті Відень. У 1934 р. – написав ще одну велику працю «Логічний синтаксис мови». Під час диктатури Адольфа Гітлера у 1935 році, він змушений був емігрувати до Сполучених штатів Америки. Був призначений на посаду професора філософії при Чиказькому університеті. Займав цю посаду протягом сімнадцяти років.

У нього проявляється інтерес у дослідженні логічної семантики, індукції та теорії неймовірності. Його серія праць так іназивалася «Дослідженння з семантики» (вийшла друком у 1942-1947 рр.), а  в 1950 році була написана фундаментальна праця «Логічні підстави імовірності». Професор Карнап призначається на кафедру філософії при Каліфорнійському  університеті в місті Лос – Анджелес.

У 1961 р. – закінчує свою викладацьку діяльність, серйозно займається створенням системи так званої «індуктивної логіки». Тому для неї  відводиться особливе місце у творчій діяльності Рудольфа Карнапа та членів гуртка у  Відні. Ним та членами Віденського гуртка було утворено напрям «логічний позитивізм», який надавав важливого значення  логічним методам – засобам філософського аналізу.

Проте логіка  у Карнапа виступає не лище як засіб, а  й предмет дослідження. Отримані Карнапом результати в площині дослідження логічних синтаксису та семантики, в  дедуктивній методології  наук і в самій побудові індуктивних систем логіки мали  важливе значення для подальшого розвитку дисциплін логічного спрямування. Серед логічних проблем важливе місце займали також епістомологічні проблеми  та філософія науки.

Застосовував  метод логічного аналізу для того,щоб вирішити проблеми, а отримані результати  узгоджував  з практикою дійсності наукових досліджень. Карнап  був відкртий для конструктивної критики, не боявся  визнавати свою помилку в окремих своїх положеннях щодо теоретичної системи, якщо навіть торкалося питань принципіального характеру.

Змінюючи свої погляди  творчої плідної діяльності, Рудольф Карнап намагався зберегти  прихильність до своїх ідей та принципів. Позиція Карнапа була гнучкою  і в еволюції  його поглядів, узгоджувалась здебільшого з науковою практикою. Слід також зауважити  на тих філософах, які зробили вагомий вплив на  його погляди.

У вище наведеному тексті ми згадували про  Фреге, який своїми дослідженнями переконав Карнапа у тому, що математичне знання за своєю природною сутністю є аналітичним і може зводитись до логіки.  Праця класичних філософів Бертрана Расела,  Вайтхеда  «Принципи математики» (1910-1913 рр.)  вразили Карнапа чіткістю філософського мислення, яке може бути досягене за допомоги логічного символізму.

Це переконало його  в тому, що математика  може будуватися на основі логіки. Власне це побудило Карнапа до написання ще однієї праці, яка б торкалася власне цих проблем.  Його праця називалася «Логічна побудова світу», в основу іншої праці під назвою «Наше пізнання зовнішнього світу» було  покладено концепцію Бертрана Расела щодо дефінціальної реконструкції світу.  Дана праця вийшла у 1915 році.

Найбільший вплив на філософські погляди Карнапа  та членів гуртка зробила праця Людвіга Вітгенштейна «Логіко – філософський трактат». Твір був сприйнятий  логічними позитивістами як своєрідне вираження новітніх філософських поглядів. У трактаті Вітгенштейна Карнап та члени гуртка  відмітили особливі позиції: традиційна філософія позбавлена смислу пізнання. І така позиція в кінцевому результаті  була перетворена  у розгорнуту ними програму, завдання якої полягало в очищенні науки від метафізики.

Логічний позитивізм випередив радикальне осмислення зовсім старого емпіризму, а послідовники цього напряму відмовилися від тези, яка стверджувала про зведення знань до емпіричної основи. Емпірики стояли на позиції того, що ідеї можуть виникати з відчуттів в особистісній свідомості людського пізнання. Натомість логічні позитивісти відкинули таке твердження, а запропонували наукове трактування емпіризму.

Згідно їхньої позиції  ідеї емпіричних наук  за допомоги логічних  засобів повинні бут зведені  до  класу так званих  «елементарних висловлювань»,  де елементи знань могли б  виступити критерієм істинності, осмисленості для інших висловлювань. Тому основа емпіричного знання була витлумачена  логічними позитивістами у вигляді відправного пункту у формуванні системи наукового знання як абсолютна межа аналізу логічного знання.

Спробу таких відносин  між науковим емпіричним знанням та емпіризмом робить Рудольф Карнап у праці «Логічна побудова світу». У ній , за основу емпіричної редукції  він бере  феноменалістичну мову, у якій описуються майже всі елементи чуттєвого досвіду індивідуума і ставиться завдання – продемонструвати , яким чином можуть бути зведені терміни цих емпіричних наук.

Проте з точкою зору щодо феноменалістичної мови Карнапа  був незгідний один із членів гуртка Отто Нерат, який вважав неприпустимою феноменалістичну мову у логічній реконструкції системного знання.  Карнап розробляє концепцію фізікалістсьької мови, яка виявляється інтерсуб’єктивною  і виступає посередником між багатьма ологічними протокольними мовами у логічному позитивізмі.

Зазнавши зі сторони Критики, Карнап  змушений був визнати  неможливою  позицію щодо достовірної емпіричної основи. Кінцевим формулюванням  у логіному позитивізмі  про основу емпіричного знання стала концепція предметної мови. Рудольф Карнап  разом з іншими  логічними позитивістами розділив  переконання щодо чіткої різниці між  висловлюваннями з пізнавальним значенням і такими, що повністю позбавлені висловлювань.

 Логічними позитивістами так само як і Карнапом відстоювалася верифікативна теорія. Сама ж теорія пропонувала нещо інше як простий та чіткий  критерій висловлювання із пізнавальним значенням. Таким чином, згідно з критерієм, висловлювання мали значення лише тоді, коли  воно верифіковане. А ті, які не мають взагалі ніякого відношення до емпіричного значення, Карнапом  оголошувалися не істинними.

Крім того, логічний позитивізм Карнапа  вдкидав метафізику від природніх наук.

Рудольф Карнап прожив все своє життя у США. Восени  1970 року він помирає в штаті Каліфорнія, був похований  на місцевому кладовищі у місті Санта – Моніка.

Богдан Стрикалюк