Інтерв'ю, Православ'я        03 Травня 2017        544         Прокоментуй!

Розмова з архімандритом Кирилом (Говоруном) про Церкву в історії та сучасному світі

Шановні читачі порталу Філософія і Релігієзнавство пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з відомим православним богословом архімандритом Кирилом (Говоруном).  У цьому інтерв’ю ми поговорили про сучасну православну церкву та про нову книгу архімандрита Кирила Scaffolds of the Church: Towards Poststructural Ecclesiology, Eugene, OR: Cascade, 2017.( “Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології”).

Біографічна довідка:

Архімандрит Кирило (Говорун) у минулому обіймав різні адміністративні посади в Церкві. Зокрема, з 2007 до 2009 року він очолював Відділ зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви. Після адміністративної роботи він зайнявся академічною діяльністю і працював у таких університетах як Єльський і Колумбійський у США, університет Альберти у Канаді, Стокгольмська школа теології у Швеції, тощо. Він також читав курси з публічної теології у Києво-Могилянській Академії та Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова у Києві. Неодноразово виступав у Відкритому Православному Університеті Святої Софії-Премудрості.

Розмова з архімандритом Кирилом (Говоруном) про Церкву в історії та сучасному світі

Архімандрит Кирило є автором декількох монографій, зокрема: • Will, Action and Freedom: Christological Controversies in the Seventh Century, Leiden; Boston: Brill, 2008. • Meta-Ecclesiology: Chronicles on Church Awareness, New York: Palgrave Macmillan, 2015. • #Кунсткамера великого и ужасного, Москва: Христианский книжный клуб, 2016. • Scaffolds of the Church: Towards Poststructural Ecclesiology, Eugene, OR: Cascade, 2017.

Разом із прот. Георгієм Коваленком архім. Кирило редагував книгу, присвячену Всеправославному собору на Криті у червні 2016: Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Крит, 2016. Київ: Дух і Літера, 2016.

Сьогодні чимало християнських богословів та діячів називають православ’я часто середньовічною церквою, ультраконсервативною, хоча спочатку православ’я було досить прогресивною течією. Власне православна церква була осередком освіти та науки середньовічного суспільства. На ваш погляд, чому православ’я хоче зберегти свою консервативність?

Досить подивитися на Православну церкву всебічно, щоб переконатися в односторонності суджень про її “ультраконсерватизм”. Ультраконсерваторів в ній меншість – як і скрізь. Натомість, як в кожній деномінації і у кожному суспільстві, в Православ’ї співіснують більш закриті і більш відкриті течії. Вони часто протистоять одна одній, і тому ми маємо свої “культурні війни”, так би мовити. Ці “війни” сягають ще апостольських часів, коли апостоли дуже жваво сперечалися, чи слід християнству залишатися в традиційному юдейському середовищі, чи все ж треба виходити у великий римський світ. Тоді переміг відкритий, нетрадиціоналістський підхід, завдяки якому християнство розповсюдилося по всьому світі. Навіть подальші догматичні спори, як-от аріанство, можна інтерпретувати в термінах відкритості-закритості Православ’я. Арій був традиціоналістом, який виступав за консервацію богослов’я третього століття, а от каппадокійці – у певному сенсі новаторами, тому що пропонували зовсім нетрадиційну термінологію для виразу таїнства Святої Трійці. І їхні новації врешті-решт перемогли, ставши основою Православної традиції.

Відкритий і закритий підходи до розуміння традиції співіснували в Церкві завжди. Жоден з цих підходів ніколи не відкидав традиції, але лише пропонував свою інтерпретацію для неї. Традиція, таким чином, стала ідентичністю східного християнства, закодованою навіть в його самоназві – Православ’я. Традицію як ідентичність не слід плутати із консерватизмом і тим більше ультраконсерватизмом – поширена помилка зовнішніх спостерігачів. Вірними традиції намагаються залишатися і відкрите, і закрите Православ’я.

У зв’язку із попереднім запитанням: часто від православних священиків можемо почути критику про те, що жінки не одягають хустку в церкву чи чоловіки приходять у кросівках і шортах. Але чомусь ті, хто критикують, їздять на дорогих автомобілях і ведуть далекий від аскетичного спосіб життя. На Ваш погляд, чи потрібно православним священикам і мирянам навчитися поважати і любити один одного, адже насправді християнство – це релігія любові. З одного боку, священик має давати поради, а не засуджувати, та з іншого боку, мирянин повинен розуміти, що священик – теж людина і він так само повинен мати за що жити і добре жити, адже Кесареві Кесареве, а Богові Боже.

Я гадаю, Ви самі дали відповіді на ці запитання.

Зараз Ви живете в США і часто викладаєте в Західному світі. Як там сприймають православних та православну церкву? У мене особисто є знайомі православні священики з США, які говорять, що спочатку православ’я для них було екзотикою, але, коли вони його дослідили, то знайшли істину та духовність. Отож, чому стають православними на Заході? Це екзотика чи пошуки духовності та консервативності в ліберальному суспільстві?

Православ’я давно перестало бути екзотикою на Заході. Там про нього знають набагато більше, аніж ще років тридцять тому, і навіть більше ніж в деяких “православних” країнах. Мої студенти в американському університеті, які вивчають фізику чи кіномистецтво, пишуть такі твори про богослов’я святого Афанасія Олександрійського чи політичну теологію Євсевія Кесарійського, які за своїм академічним рівнем вище, аніж колись мені писали студенти наших духовних семінарій. Крім того, на Заході самі православні поступово відходять від поняття Православ’я як “діаспорної релігії”. Це поняття все більше сприймається як пережиток колоніального мислення, і Православ’я стає справді “місцевим” для західних країн. Крім того, воно втрачає “східну” ідентичність і повертається до свого початкового глобального масштабу – чим воно було в першому тисячолітті.

Тепер думаю варто поговорити про Вашу нову книгу. Книга “Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології” вийшла англійською мовою. Чи плануєте Ви її перекласти українською чи російською мовами . Чому така назва «Риштування церкви»?

Так, є в планах перекласти книгу українською. Вже готується її переклад румунською. У книзі я розрізняю між природою Церкви та її адміністративними структурами у широкому сенсі. До природи я відношу церковні громади, таїнства, православну віру. А до структур – канонічну територію, автокефалію, ієрархічну стратифікацію всередині Церкви тощо. Різницю між ними я представляю у вигляді метафори будівлі (це Церква як така) та риштуваннями, які встановлюють довкола будівлі (це церковні структури). Останні мають обслуговуючі функції – вони лише допомагають ремонтувати будівлю і не повинні замінювати собою самої будівлі.

Розмова з архімандритом Кирилом (Говоруном) про Церкву в історії та сучасному світі

Scaffolds of the Church: Towards Poststructural Ecclesiology, Eugene, OR: Cascade, 2017

Наскільки я знаю, це не перша Ваша книга про еклезіологію. Чому саме вирішили досліджувати це питання? І взагалі, яка різниця між сучасною християнською еклезіологією і православною еклезіологією?

Ця книга є продовженням моєї книги “Мета-екклезіологія”, яка систематично досліджує різні теорії про Церкву. На мою думку, Церква – це найбільш цікаве явище з точки зору сучасного богослов’я, а православна екклезіологія найбільш цікава серед інших екклезіологій. Поясню чому. Для Православ’я Церква знаходиться в епіцентрі богословської рефлексії – можливо у більшій мірі, аніж для протестантського богослов’я, наприклад. Тому через екклезіологію як через призму переломлюються усі промені православної богословської думки. При цьому на відміну від католицької екклезіології, наприклад, для якої феномен Церкви так само важливий, православна екклезіологія, на мою думку більш різнобарвна і менш уніфікована.

Відомий факт, що сучасний православний світ поділяється на помісні православні церкви та церкви, які не мають євхаристичної єдності з помісними церквами. Чи відрізняється якимось чином еклезіологія церкви в помісних та церквах, які не є визнаними помісними?

Це складне запитання, на яке я не маю однозначної відповіді. На жаль, рефлексія на феномен Церкви що в канонічних, що в неканонічних церквах є слабкою – незважаючи на зазначену вище різноманітність церковного життя в Православ’ї. І я не сказав би, що канонічність гарантує ортодоксальність екклезіології, а неканонічність обов’язково її спотворює.

У Вашій новій книзі Ви досліджуєте усі помісні церкви чи лише деякі? Які саме?

Дослідити усі Помісні Православні Церкви в одній книзі практично неможливо. Тому є обмежився дослідженням окремих випадків – тим що в Америці називають case study. Серед них є й Церква в Україні, яка є справді особливим випадком. Вона наразі займає чільне місце у структурних змінах, які відбуваються в православному світі – в ній виникають нові екклезіологічні парадигми, як-от наприклад у стосунках із державою та суспільством, чи у рецепції різноманітності сучасного соціуму. Ці парадигми можуть позитивно вплинути й на інші Православні Церкви.

У книзі Ви розрізняєте поняття духовенство та ієрархія. Чи є якась різниця між цими поняттями, адже для простого мирянина та парафіяльного священика кардинальної різниці немає?

Більш точно, я розрізняю між служінням таїнствам і ієрархічною організацією цього служіння. Перше існувало в Церкві завжди, а друге – не завжди. Ієрархія почала розвиватися вже в після-апостольську епоху, а саме слово було запозичене з неоплатонізму і застосоване до Церкви лише в п’ятому столітті. Я також хочу вточнити, що під ієрархію маю на увазі не єпископів і священників як таких, а вертикальний вимір їх стосунків між собою та з людьми. Я не маю на увазі, що ієрархія є чужою для Церкви – вона довела свою корисність у продовж століть. Але вона залишається тим самим риштуванням Церкви, а не її природою. Дозвольте мені таку аналогію. Природа – це як оперативна система на ґаджеті, а риштування, у тому числі ієрархічні – це додатки, аппи. Вони допомагають кінцевому користувачеві – пересічному парафіянинові, а можуть і “повісити” систему, якщо починають працювати неправильно.

І насамкінець, Ваші побажання нашим читачам ?

Мені дуже подобається, що філософія і релігієзнавство в Україні не є антагоністами Церкви та теології. Ваш портал безумовно сприяє ще кращому порозумінню між ними. Я бажаю вам продовжувати у тому самому дусі, а читачам продовжувати цікавитися і філософією, і релігієзнавством, і теологією – одночасно.

Розмовляв Ігор Дмитрук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook