Реінтерпретація поняття «eupraxia» в Аристотеля

Поняття «eupraxia» вживається в творі Аристотеля «Нікомахова етика». Ми спробуємо поглянути на нього з іншої сторони, відкрити в ньому прихований смисл. Стагірит писав, що eupraxia – це благополуччя в вчинкові, вона є ціллю сама по собі. В праці простежується подібність значення евпраксії з евдемонією (щастям). На відміну від другого поняття, перше філософ наділяє активним змістом. Він осмислює його як отримання блага через вчинки. В «Нікомаховій етиці» розуміння евпраксії не пов’язується з результатом від вчинення людині блага. Тобто поняття розкривається в творенні блага, безвідносно його направленості. Ми робимо висновок, що евпраксія як вчинення блага самого по собі є не результативною.

В античній евпраксії, знаходимо свободу саму по собі. Для пояснення, використовуємо методичну процедуру реінтерпретації. Сучасний український філософ Вахтанг Кебудадзе визначає її як «надання нового сенсу певній ідеї чи концепції через перенесення до нового контексту». Він наводить приклад реінтерпретації в праці Мартіна Гайдеггера «Європейський нігілізм», коли німецький філософ пропонує перекладати «cogito» Рене Декарта не як «мислю», а як «уявляю».

Ми розглядаємо евпраксію як свободу. Вона має декілька суттєвих характеристик: 1) ціль сама по собі, 2) благо саме по собі, 3) є не пасивним абстрактним поняттям, а конкретним творенням блага, 4) не направленість на результат вчинку.

Евпраксія розкривається нам як «свобода для», яка не залежить від зовнішніх обставин, тому вона містить в собі «свободу від». Ця свобода, може розумітися як неподільна, цілісна, свобода. Зазначимо, що вона виходить за межі етики.

Реалізується евпраксія, на нашу думку: в творчості, любові, безкорисливій самопожертві, самовдосконаленні. Вона не може бути закритістю, навіть коли направлена на самого діяча, який її вчиняє. Коли вона направлена на іншу людину, тоді також не повинна вважатися замкненістю. Таким чином ця свобода є відкритістю суб’єкта перед світом.

Евпраксія сутнісно є трансцендендуванням. Здійснюючи її в своєму житті, особа виходить за власні межі. Оскільки ця свобода є благом, вона не може бути деструктивною. Тому будь-яка девіантна поведінка людини, не вважається нами проявленням евпраксії. Прагнення до знищення, або «некрофілія» (за Еріхом Фромом), тільки залишає людину в самотності, воно проявляється в руйнуванні світу, стиранні навколишнього світу, навмисному нанесенню страждань оточуючим. Тобто, деструкція не веде до трансцендування, вона на перший погляд виходить за свої межі, але насправді тільки глибше занурюється в себе і себе ж пожирає. Бажання до знищення живого чи розумного, в своїй основі є лжетрансценденцією.

Евпраксія, розуміється нами як свобода, але це значення не випливає з етимології. За допомогою методологічної процедури реінтерпретації, ми відкрили змістовний смисл античного поняття. Невіддільність блага самого по собі від цілі самої по собі, приводить нас до відкриття в евпраксії свободи. Вона обґрунтовується, за допомогою відсутності  результату та корисливості при творенні блага. Звичайно ні в якому разі не варто стверджувати, що сам Аристотель розумів цю категорію як ми, адже в тезах, нами віднаходиться не старий, а новий контекст в давньому понятті.

Евпраксія як свобода – це транценденція, яка не є деструктивністю. Вона, завжди цілісна, тільки в теоретичному дослідженні можемо ділити її на «свободу для» і «свободу від». Проявляти себе, свобода може в творчості, любові, самовдосконаленні, самопожертві. Оскільки вона є процесом, не результатом, її тривалість буває достатньо довгою. Зазначимо, що не може свобода актуально бути присутньою протягом всього життя людини, тільки потенційно, як «свобода в собі», хоч і така свобода є лише нерозвинутим зародком.

Тарас Клок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Реклама
Ми у Facebook