П’ятий Вселенський собор

soborП’ятий Вселенський собор був скликаний 1 травня 553 року в місті Константинополь. Причиною його зібрання послужило послання візантійського імператора Юстиніана І щодо «Трьох глав» (тобто, єпископів, яких підозрювали у симпатії до монофізитства). У ньому розглядалися раціональні плутаниці Феодора Мопсуетського та єретичні твори Феодорита Кірського, Іви Едеського.

Собор було організовано згідно ініціативи імператора Юстиніана І. Представники собору підтримали Юстиніана у питанні єретичних поглядів, безпосередньої підтримки несторіанства у найгіршому його прояві. За наказом імператора, Феодора Мопсуетського було засуджено посмертно за те, що він не визнавав в Ісусі Христі поєднання двох природ, а навчав про окремі особи Бога — Сина Божого та Людини – Ісуса Христа. Вважаючи за правильну думку ту, що ці особи з’єдналися в Христі тільки за благодаттю, силою та гідністю. Стверджуючи, що людська природа Христа піддавалася сильному впливу гріховних пристрастей та насолод, які Він намагався у Собі перемогти. Його також було осуджено за неправильне тлумачення Біблії, яку він розумів лише у буквальному сенсі. Насправді, єдиним недоліком його екзегези було використання критичного методу.

Федір Мопсуєтський говорив, що Псалми: 15, 21, 68 – не мають жодного відношення до Христа, а тому не можна  відносити  усі пророцтва  до Господа Ісуса, а до іудеїв, яким Бог  пеціально зробив допуск для пізнання гріха, ввівши у світ смерть.   Монофізит засуджував книгу Іова, навчаючи, що нібито у Книзі Пісень мова йде про плотську любов між іудейським царем Соломоном та коханкою. Він наважився поставити Ісуса Христа поряд з такими людьми як: Платон, Маніхей, Епікур, Маркіон.

Уважно вислухавши Мопсуєтського, собор одноголосно прийняв рішення  анафемувати єпископа за його думки, досить суперечливі твори, а також усіх тих, хто захищає їх. Діючи за стародавнім правилом: «Ненавидь гріх, але полюби грішника», собор вирішив відділити справу двох єпископів – Феодорита Кірського та Іви Едеського від  їхніх творів. І Феодорит і Іва Едеський були посмертно оправдані на Халкідонському соборі 451 року. Хоч вони і відреклися своїх єретичних поглядів, проте, їхні твори, які були адресовані святому Кирилу, а послання Іви Едеського до Марі-перса були піддані анафемі, а також, і ті хто ставав  у захист цих творів.

Визнаючи ортодоксальне  вчення про розп’ятого Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдиного за Іпостассю (Особою), Якому належить поклоніння  у двох природах, собор виголосив таке рішення: «Хто не піддасть анафемі Арія, Євномія, Македонія, Аполінарія, Несторія, Євтихія та Орігена, з їхніми неправдивими творами, а також і інших єретиків, які були осуджені та піддані анафемі  Кафоличною і Апостольською Церквою, чотирма Вселенськими соборами, і тих, які намагалися бути мудрими або мудрішають, подібно до єретиків, перебуваючи у своїй неправді аж до смерті, то нехай таким буде анафема».

У такий спосіб отцям собору довелося зупинити  єресь орігенізму, яка виникла у 543 році, де відбувався помісний собор в місті Константинополі. При підтримці  імператора Юстиніана, як повноправного правителя Візантійської імперії, вдалося  анафемувати  єретика Орігена.

Орігену було висунено десять анафем. Перша анафема стосувалася тієї думки, що людські душі були попередниками, умами або ж святими силами, а  повернувшись на сторону зла, охололи  в любові до Бога – Творця, стали  злими духами, були покарані та послані в людські тіла.

Друга – полягала в тому, що душа Ісуса Христа перед своїм існуванням поєдналася у Божому Слові перед  втіленням та народженням від Діви Марії. Третя – що у лоні Діви Марії сформувалося тіло Господа, разом з ним зєднався Бог-Слово, а душа існувала ще раніше. Четверта – Слово Боже уподібнилось до небесних ангельських чинів, а також до вищих сил. П’ята – нібито тіла  людські після воскресіння з мертвих  набутуть кулеподібного вигляду, а не піднімуться у правильному вигляді. Шоста полягала в уподібненні світил, води і усього, що є вище небес до розумно-речовинних сил, а тому, нехай буде анафема їм.

Сьома – стосувалася тих, хто думає або говорить, що  Ісус Христос буде розп’ятий  за демонів і за людей – підлягає анафемі. Восьма – хто заперечує, що могутність Бога є обмеженою або ж припускається думки, що Він створив стільки, скільки йому вдалося  зробити – нехай буде анафемований. Дев’ята – хто стверджує, що покарання  демонів та людей є тимчасовим, а після  деякого тривалого часу матиме кінець, що власне буде  після встановлення демонів та злоестивих людей – нехай такому буде анафема. Десята – забороняє підтримувати погляди Оргіена, йти вслід за ними, інакше у такому випадку всі  підпадуть під анафему.

Таким чином, отці П’ятого Вселенського собору з імператором Юстиніаном намагалися притримуватися теорії всезагального спасіння, тим самим перекриваючи шлях  неправильним поглядам, стосовно цього віровчення.

Стрикалюк Богдан

Магістр релігієзнавства