Історія релігій, Притчі        23 Жовтня 2016        229         Прокоментуй!

Притча грошові перегони

В одному мішку були зібрані гроші з усього світу: франки, долари, злоті, крони, євро, гривні, єни… Мішок був малий, тож купюри тиснули одна одну.

– Я вже весь пом’ятий під вашим тиском! – обурювався Долар.

– Фу, тут так парко, от би додому пошвидше! – махаючи віялом проскавучав Злотий.

gro

Мішок не витримав метушні – розірвався. В паніці купюри повискакували і одна поперед одної почимчикували до дому – будинку із написом «Банк». Так почалися грошові перегони. Тих, що були легкими, в дорозі здував вітер і вони починали свій шлях знову, а то й зовсім зникали безслідно. Долар збивав з ніг Євро, бо ж вони були найбільшими конкурентами, а Гривня ледве тягнулася хвостиком в кінці.

  • Я, я мушу добігти першим, – захекано повторював Злотий.
  • Ану, вступися з дороги! – копнула нещасну Гривню Крона.

Такі валютні перегони тривають аж по сьогодні. І не лише у світі грошей, а й серед їхніх господарів.

Святе Письмо у Старому Завіті згадує про проповідника, невідомого виховника юдейської Школи Мудрих у Палестині, який шукав сенс життя і дійшов до висновку, що все марнота і гонитва за вітром:

«Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників, розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового. Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати. Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі. Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду. Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені. Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду. Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе – марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того користи під сонцем». (Проп. 2, 4-11).

© Юлія Головчин «Притчі»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook