Про становище жінки у Старому Завіті

Яке  ж місце  відводять жінці в Старому Завіті?  Хто повинен керувати сім’єю  чоловік чи жінка?  Які обов’язки повинна виконувати  жінка  по відношенню до свого чоловіка  та дітей, а які  чоловік? Спробуємо  з’ясувати, спираючись  на  приклад  Святого Письма. У  посланні  апостола Павла до Ефесян чітко вказується  про подружні обов’язки  чоловіка  та жінки: «Жінки, коріться своїм чоловікам,як Господу; тому що чоловік є голова  жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель  тіла» (Еф. 5, 22).  Це означає, що   право  верховенства  чоловіка над  жінкою зберігається, але не потрібно  це розуміти буквально чи словесно, лише  вловлювати  духовний смисл речей,  який  захований  у цьому контексті. На сьогодні , на превеликий жаль  ці слова чомусь  виходять з поля зору.

Це  є пояснення  відношення чоловіка  та жінки  у  часи  Нового  Завіту,  а зараз ми  побачимо як  це відбувалося  в  часи  Старого Завіту і в такий спосіб зробимо порівняння. У  Старому  Завіті, особливо  в книзі Декалог (Вих.20,17)  вказується  на  ієрархію жінки:

«Не  жадай  дому  ближнього  твого; не  жадай  жони  ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого».

Жінка у Старому Завіті розглядається як частина  матеріальної  власності, поруч  з  житлом, рабами,  домашньою худобою  та іншими необхідними речами.  Чоловік  в  іудейській традиції  мав   більше  повноважень, на відміну  від жінки.  Часто  в  текстології  Старого Завіту для позначення чоловіка  вживається єврейське слово  «бааль», що означає  – господар. Про те  ж саме   говориться в  Біблії: «І  до чоловіка твого  пожадання твоє, і він  буде  володіти над  тобою»(Бут.3,16).

Ізраїльська  сім’я  на той час називалася «бет – ав», тобто  «дім  батька».  На відміну від  дому  вона чомусь оцінювалась  набагато менше,  але  більше  – за раба. Статус рабині  тоді  прирівнювався  до статусу бика. А що Біблія говорить про статус жінки?

В частинах Старого Завіту  відображаються розповіді  про низький  статус жінки в суспільстві, особливо це можна прослідкувати  у Святому Письмі, а точніше в Біблії:

1) в книзі Суддів, особливо у розповіді  про суддю Ієфая  є дуже цікавий момент: Ієфай  приносить свою дочку в жертву, і  здається нікому навіть у голову не прийшла така думка  засумніватися  в правовій силі дій  ні жрецям,  ні  навіть самій дочці судді Ієфая;

2)  в книзі Буття, з історії Лота  видно  таку ситуацію: дім  Лота оточили  жителі  міста Содом  і вимагали  видати їм  трьох подорожуючих, які зупинилися  у нього  для групового насилля, натомість гостинний Лот запропонував  для задоволення своїх дочок  замість  цих подорожніх: «Ось, у мене  дві дочки, які не  пізнали чоловіка; краще я виведу їх  до вас, робіть з ними, що вам завгодно»;

3) в книзі Вихід, особливо у стародавньому  єврейському праві  не припускалося, щоб   жінка могла  обезчестити іншу жінку  знову ж таки через  сексуальні відносини з її чоловіком, бо чоловіку  чинити перелюб не можна. Чоловік  не обезчестив  жінку через сексуальні відносини з іншою жінкою, а відвідання  ним проститутки  не безчестило ні його як чоловіка, ні його жінки.  На той час проституція вважалася  простим природнім  явищем, водночас  і необхідною.

Якщо ж поглянути з християнської точки зору,  то  це розцінюється  в більшій мірі  як подружня зрада  і є виявом  більше холодних почуттів, замість ніжності,любові, турботи, приділення уваги, довіри один до одного. Це ж повний абсурд!  Батько  мав право продати свою дочку в рабство, тому що це  підтверджувалось  законодавством  Тори  про нормативність рабовласницького устрою. Сьогодні  ж  рабами  стають ні в чому невинні дочки  батьків. І. Шифман  дає чітке пояснення  щодо цієї заповіді: «продаж в рабство  був фактичним продажем в наложниці».

Якщо єврейський чоловік   має хоч якусь підозру в подружній зраді,  він  має право заставити свою жінку пройти крізь принизливий обряд.  Жінка на  превеликий  жаль такого права не мала. За  законом  Мойсея (Тори)  за подружню  зраду  відбувалося  смертне покарання: побиття камінням.  З історії життя Ірода Великого  нам відомо  про смертну кару, яку застосував  він  по відношенню  у нічому  не винної дружини Маріам. Тому ця заповідь швидше за все  могла б бути  причиною загибелі  багатьох невинних жінок.

Жінки мали право спадкоємства  лише тоді,  коли взагалі не було спадкоємців по чоловічій лінії.  Якщо чоловік  насилував   «дівственну  дівчину, яка ще не була заручена», то в такому разі він  зобов’язаний , якщо його  спіймають – одружитися на ній, заплативши її батьку 50 сиклів.

Англійська дослідниця Рут Едвардс  говорить :  «ця постанова задумана,  виглядає гуманною(інакше жінка не змогла  б надіятися вступити в шлюб з чоловіком),  але вона  спричинила такого невисловленого  страждання  жінкам, про яких  саме тут  йде мова».

Ще б пак, Тора  їх змушувала  виходити заміж  за  тих,  хто цих  жінок насилував. Тоді виходить,  що навіть багата людина  змогла  отримати в обезчещений спосіб  будь – яку жінку. За іудейським  законом ініціювати  розлучення має право тільки чоловік, якщо він знаходить щось у жінці щось противне. До цього часу  ця заповідь є причиною всіх  особистих трагедій, сімейних драм, являючи собою проблему «агунот» – жінок, які, знаходячись  у  шлюбному ярмі  ніяк не можуть звідси  вилізти.

Досить суперечливим моментом у Торі є полігамія (багатоженство), яке дуже часто засуджується  і самим  християнством, але цей феномен  є нормальним  для Тори. Так само є нормальним явищем  проживання жінки з чоловіком,  з яким вона і неодружена. Значить Новий завіт  не осуджує полігамію та співжиття?  Просто  не всі  правильно інтерпретують  текст  святого Письма так як  слід.  А тому й   виникають різні непорозуміння  по відношенню до  Святого Письма (Біблії).

Ісус Христос  говорить не про полігамію,  а швидше про моногамію: «і будуть  двоє – одне тіло» (про нерозривний духовний союз чоловіка та жінки,  обов’язки перед Богом  та сім’єю). Гарем  існував  у  народів  Близького Сходу  в  старозавітні часи, а новозавітні часи – сім’я, складена з чоловіка  та жінки, які  були  з’єднані священним  союзом Таїнства шлюбу.

Щодо  книги Чисел (31, 15-18), американський католик, дослідник Старого Завіту говорить: «Звичайно, читач звернув  увагу  на геноцид, що тут описаний: батьки та матері, а також їх діти чоловічої статі повинні бути вбиті, але дівчат  ізраїльтяни можуть залишити собі.  Або ж інше: ізраїльтянин вбиває батьків дівчини, а сам у той час насильно бере  її собі за жінку. Надаючи їй привілей для того, щоб вона   справила  траур  по батьках. Це просто узаконене насильство».

Можливо саме тому відношення до жінки  як до  простої другорядної істоти  стало основою   для  характерних пророчих прообразів  у  Старому Завіті.  Навіть старозавітні пророки,  бажаючи  відобразити відступлення  народу ізраїльського  від  Бога Ягве,  часто порівнювали  його (народ) з проституткою чи невірною жінкою (Єр.16, 23, Ос. 1,3). Це ж  ми знаходимо і  в девтероканонічних  книгах  про   ненависть до жінок.  Так у книзі Ісуса, сина Сирахового є такі рядки: «Від жінки – початок гріха, а через неї ми всі помремо» (Сир. 25,27).

Хоча  в Синодальному перекладі  Біблії  смисл  книги Сираха 42,12 -14  дещо пом’якшений.

Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства