Петро Даміані

DamianiНародився в 1006 році у м. Равенна, в знатній, але бідній сім’ї. Дуже рано осиротів, жив спочатку у старшого, а потім у середнього брата Даміана. Його брат на той час  займав духовну посаду архієпископа міста Равенни. Можливо, від свого брата він і перейняв псевдонім «Даміані». Брат  Петра Даміан надихав його до священства та аскетичного життя.

Отримавши чудову освіту в таких містах як: Равенна, Фаєнце та Парма. З 1035 р. – вступає до монастиря бенедиктинців Фонте – Авелано, що знаходився поблизу міста Губіо. За вісім років Даміані досягає авторитету, розпочинаючи шлях від послушника до настоятеля монастиря. Будучи аббатом монастиря, Петро Даміані створює 7 нічних шкіл, реформує монастирський устав  монашого життя та зміцнює дисциплінарний режим.

Своїм духовним наставником Даміані вважав святого Ромуальда – засновника монаршого ордену камальдулів. У 1042 р. – пише біографію про святого Ромуальда. Петро був противником реформ в церкві, міцно тримав опозицію монашества, твердо тримався монастирського уставу, відсторонювався від  різного впливу світської влади, зберігаючи при цьому незалежність монастирів. Таке суворе дотримання бенедиктинського уставу  дало змогу проявити себе як ревного захисника монастирів та монахів, їхнього  монастирського життя.

В місті Клюні він підтримує рух, який вже потім перетвориться в Григоріанську реформу. Авторитет Даміані поступово починає зростати і він знаходить прихильність у папи Стефана ІХ. Поглянувши на діяльність нового аббата монастиря Фонте – Авелано, папа Стефан у 1057 р. висвячує його у сан єпископа та призначає кардиналом – єпископом в Остії.

Він пише трактат на захист західного уявлення про «Філіокве» , що  стало формальною причиною Великого розколу церков. Розкол у свою чергу  привів до непорозумінь між Західною та Східною церквами.

Можливо, за участі Даміані у 1059 р. було складено декрет папи Миколая ІІ, який забезпечував незалежне обрання папи колегією єпископів – кардиналів, рішення якого підтверджувалось імператором, кліром та народом. Вперше з’являється загострення  конфлікту між імперією та реформаторським папством. У цьому ж році папа Миколай відправляє у м. Мілан двох посланців: Петра Даміані та архієпископа Луккі Ансельма. Вони побачили, що там не було ні одного клірика чи  архієпископа до нижнього служителя церкви, які б не були звинувачені в симонії.

Петро і Ансельм піддавались смертельній небезпеці виконуючи роль посланців від папи. Все ж таки вони виконують свою місію, об’єднують  Міланську митрополію з Римською  кафедрою, добиваються покаяння міланського духовенства. Вагому роль  Даміані зіграв на Латеранському соборі у 1059 році. Різко виступає проти антипап – Бенедикта Х та Гонорія ІІ, які  підтримувались імперською стороною, підтримав папу Олександра ІІ, якого вибрали після смерті папи Миколая ІІ.

У 1069 р. представляв інтереси папи на Франкфуртському соборі  залучившись підтримкою духовенства та німецької знаті перешкоджав  розірванню шлюбу між Генріхом ІV та королевою Бертою Туринською. В 1071 р. здійснив освячення церкви в абатстві Монтекасіно. Багато часу він приділяв аскезі, проводив довгий час у Фонте – Авелоні. Ніколи не залишав келію, молився, співав псалми, носив вериги, дотримувався посту.

Останні дні свого життя Петро Даміані присвятив реформаторській діяльності, що була направлена проти зловживання та симонії. З 1072 р. – за дорученням папи був направлений для з’ясування конфлікту між Римом та Равенною. Равенна  тоді опинилася  в непростій ситуації: жителі міста були відлучені від церковного спілкування за те, що підтримали свого архієпископа, який перейшов на сторону антипапи Гонорія ІІ. Коли ж папський легат добрався  до Равенни, то прелат вже помер, а спільники, які були з ним – розкаялися.

По дорозі до Риму, Даміані  простудився і зупинився  в монастирі Санта – Марії, поблизу містечка Фаєнці. У цьому монастирі  Даміані помирає, його було поховано в монастирській церкві.

Вже після смерті Даміані настали рішучі етапи боротьби Священної Римської імперії  та папства, що ввійшли в історію під назвою «Боротьба за інвеституру». Праці П. Даміані використовувалися як за життя так і після його смерті. Він першим звернувся до короля Генріха ІV з таким посланням, що королівське правління – це служіння, і якщо король даремно тримає в руках меч і не карає тих, хто противиться Богу, то його владі належить протистояти.

Він ставив Римську церкву на чолі усієї християнської релігії і розділяв ту характеристику, яку дав їй Клюні Гільденбранд (в майбутньому папа Григорій VІІ), називаючи її матір’ю та наставницею всіх церков. У своєму ж трактаті Даміані розвивав ідею верховенства римських єпископів, як  наступників святого апостола Петра, якому було доручено від Христа владу «зв’язувати та розв’язувати гріхи». Для підтвердження своїх думок, він цитував окрім Святого Письма та церковних авторитетів  підкладний документ, що був складений  на початку VІІІ ст., який отримав  назву «Констянтинів дар».

У своїх творах Даміані виступає за характер життя монастирської спільноти, а також за целібат для духовенства. Обґрунтовував законність руко покладання, які здійснювали єпископи – симоніани, хоча на його думку це загрожувало б забороною служінь по всіх місцях та відправ церковних обрядів. Хоча папа Миколай ІІ вважав за потрібне забронити визнавати законними ті рукопокладання, які здійснювалися єпископами, що перебували в гріху  симонії(продаж духовної посади та сану).

В богослов’ї Петра Даміані відносили до групи мислителів, які вважали, що після Ісуса Христа людству достатньо лише Божественного Одкровення  для з’ясування всіх необхідних питань його буття, найголовніше – щоб досягти спасіння необхідне лише Одкровення, яке заміняє інше знання, що є безпомічним  в тлумаченні таємниць віри. Йому перу належить низка творів: 7  агіографічних творів, 53 проповіді, біля 240 поетичних творів (гімнів, молитов та ін.), 180 листів. Деякі з цих творів читались і були актуальними  впродовж  всього середньовіччя,  увійшли в збірники,  наприклад в юридичний збірник Граціана (ХІІ ст.).

Мощі Даміані переносились з одного міста в інше місто. Вже в кінці ХІХ століття його мощі було перенесено і поховано в кафедральному соборі м. Фаєнці. В 1828 р. – папою Григорієм ХІІ Петра Даміані було проголошено   Вчителем Церкви. День його пам’яті  Католицька церква вшановує 23 лютого. Сьогодні він вважається святим Католицької Церкви.

 Богдан Стрикалюк

Магістр релігієзнавства