Онтологія

 Онтологія –  це один із розділів  філософії.

Онтологія –  наука, яка  займається вивченням фундаментальних  принципів буття, загальної сутності, категорії  сущого. Як наука, онтологія  почала виділятися із вчення про  натуралістичне буття  в період ранньої античної філософії. Першими, хто  почав займатися  онтологічними проблемами були Платон та Арістотель.

Ці два  античні мислителі розуміли  буття  по – різному.  Так, наприклад за Платоном, буття – це сукупність ідей (ейдосів), тобто форми або ж сутності як відображення  багатоманітності  світу  речовин.  Платон  проводить межу  між буттям та виникненням чуттєвого  світу сприйняття, а також буттям і неосяжною основою – благом.

На відміну від Платона, Арістотель – учень і його вихованець, висуває  цілу низку онтологічних тем: буття як реальність, єдність протилежностей, божественний розум і інші. Пізніше відбудеться трансформація  ідей Арістотеля  у  середньовіччя.

Філософи цієї доби  стали застосовувати  онтологію  для вирішення  богословських  проблем.   Для середньовічного  філософа, буття як поняття відрізнялося від божественного абсолюта. Таким чином, за раціональними поглядами мислителя Бог може розумітися як єдине джерело буття, яке у свою чергу може уподібнюватися Богу.

Вже у ХІІІ столітті  починається  поділ  думки про буття на два напрямки.  Перший характеризується арістотелівською традицією, другий – августинівською. Прихильником арістотелівської традиції  був  середньовічний філософ, теолог Фома Аквінський, завдяки якому  було  введено в онтологію різницю між двома існуючими поняттями: сутністю та існуванням. Аквінський  акцентував  свою увагу  на творчому  реальному бутті, сконцентрованому у бутті і в Богові.

Філософи Нового часу  стали зосереджувати свою увагу  на епістемологічних  проблемах, проте онтологія  все ж таки залишається частиною  філософської доктрини.  Так, Імануїл Кант робить  розділення  всесвіту на три самостійні сфери: світ природи, доцільності, свободи, а потім задати параметри для нової онтології.  У ній, можливість виходу у вимір істинного буття  може бути  розподіленою  між теоретичною здатністю, за допомогою якої ми можемо знаходити  надчуттєве буття  як трансцендентність, а також практичною – відкривати  його (буття)   як свободу по той бік дійсності.

У ХІХ столітті  зацікавлення онтологією чомусь різко падає. Проте наприкінці ХІХ-ХХ століть завдяки  неотомізму поняття онтології  починає відроджуватися.  Неотомістами було виділено наступні форми буття:

А)  буття речей, процесів, природніх станів, природне буття  як ціле;

Б) друге природне буття – витвір речей людиною;

В) духовне буття, яке у собі поділяється на індивідуальне та об’єктивне;

Г) соціальне буття, яке ділиться у собі  на індивідуальне і суспільне.

Буття речей та  природний стан  може існувати  незалежно від людської свідомості. Буття  конкретного природнього  феномену  обмежене  часом і простором, має здатність змінюватись  їхнім небуттям, природа ж є безкінечною і в часі, і в просторі, а буття є своєрідною  діалектикою.  Тому першу природу слід  вважати об’єктивною дійсністю, більша частина якої  навіть з виникненням людського роду існує як автономна, незалежна дійсність.

Буття речей та процесів  вироблених  самою людиною напряму залежить  від першої природи, втілює у собі єдність  натурального матеріалу, що може визначатися духовним знанням,  діяльністю  індивідів та соціальних функцій призначення предметів.

Буттям  другої природи є суспільно – історичне, природно – духовна  суспільна дійсність, яка може  вступати  у конфлікт з першим природним буттям.  Друга природа властива  кожній людині, дається об’єктивно, в тім  не може  бути цілком незалежною від людської свідомості та людства. Тому  речі другої природи є сполучною ланкою між буттям речей і самої людини.

Буття ж окремої людини є діалектичним поєднанням  тіла і духу. Людина в цілому для себе самої  є першої та другою природою. У класичній філософії людина стала визначатися  як річ, що мислить сама у собі. Так,  буття людини  як речі, що мислить та відчуває  світ природи,  стала  передумова становлення і спілкування, тобто  формуванням специфічного людського буття.

Богдан Стрикалюк