Образ Ісуса Христа в системі неорелігій. Неоіндуїзм. (продовження)

MTSKУ кінці 80-х., поч. 90-хх. рр. XX століття на пострадянському просторі з’явилось неабияке зацікавлення нетрадиційними релігіями. Стає доволі популярним цікавитись сукупністю всього “нетрадиційного”: парапсихологія, нетрадиційна медицина; великий попит постає на літературу К. Кастанеди, творчості Реріхів, містичними напрацюваннями. Ними стають наповнені бібліотеки та книгарні.

Не оминуло цієї палітри і колорит східної культури, яка часто репрезентується закладами поширення Ведичних знань, культури, медитативних практик. Після розвалу Радянського Союзу дедалі частіше в багатьох великих містах стали помітними явища, що не вписувались в свідомість слов’янського менталітету на території України, Росії, Республіки Білорусь: молодь зодягнена в традиційний індійський одяг, репрезентуються елементи східної духовної практики, культури. Коли мова йде про неоіндуїзм, безумовно, ми маємо на увазі ніщо інше, як відоме Товариство Свідомості Крішни.

З попередньої статті ми мали змогу з’ясувати щодо ролі Ісуса Христа в системі неохристиянства. Але невже в новітніх індуїстських напрямках присутній Христос? Безумовно, присутній, оскільки еклектика – невід’ємний спосіб пристосуватись новітньому релігійному руху до певної території акумулювавши релігійні елементи, вектор якої направляється в місіонерській роботі новітніх проповідників. Товариство Свідомості Крішни в побуті більш відоме як рух “Харе Крішна” не є традиційним як для індуїзму, і тим більше для християнства. В Індії, чию культуру вони репрезентують їх називають “вайшнавами”. Його засновник Шрі Шрімад Свамі Прабхупада у 1965 р. прибув до США, де і розпочав свою місіонерську діяльність. Першими його слухачами були прихильники “хіпі” від яких він пропонував повернутись назад до Бога і знайти його в собі.  Для цього від послідовників він вимагав дотримуватись суворого вегетаріанства, залишити шкідливі звички та вільні статеві стосунки. В Америці (Лос Анджелес) Прабхупада був керівником організації до самої смерті у 1977 р. Дамо зрозуміти одну важливу деталь: на відмінну  від вішнуїзму, який вважає Верховним Богом Вішну перевоплотився одного разу в образ Крішни. І лише Чайтанья Махапрабху (гуру XV ст.), якого і популяризував Прабхупада навчав наступне: насправді Крішна постає як Головне Божество, що одного разу вополотився в образ Вішни. Ось в цьому, власне, і різниця.

Так, яке ж місце Ісуса Христа в цій неоіндуїстській системі? Для цього варто зазначити, що усі послідовники Крішни поширюють найперше ведичну літературу, наприклад, “Махабхарата” з коментарями, щоправда, в інтерпретації Прабхупади. Не відчужуються вони і від Біблії, коли намагаються вести конструктивний діалог з церквою. Кришнаїти часто можуть стверджувати, що християни і вони насправді вірують в одного і того ж Бога, лише розуміють його по-різному. Не оминув при цьому і образ Христа в цій системі вірувань. Безперечно в християнській інтерпретації Ісуса як Сина божого кришнаїти не продукують. Вони і не вважають Його вічним Богом. Для них Христос – це один з мільйонів воплочень в різних іпостасях. Іноді Він акцентується як син Крішни. Прабхупада в своєму трактаті “Ісус любить Крішну” надрукованого видавництвом “Бхактиведанта Бук Траст” вважав, що Ісус – вчитель місія якого була актуальною в певний період часу. При цьому він визнає його як Верховну Особу. Іноді кришнаїти люблять стверджувати, особливо в діалозі, наприклад з мусульманами, що Ісус не може бути сам по собі Верховним Богом, так як сам поклоняється Крішні. Християнська сотеріологія  про страждання, смерть та воскресіння Христа – відкидається. Фактично, уся система вайшнавського вчення про спасіння лежить нерозривно з іменем Крішни: його ім’я слід повторювати, виконувати ритуальну частину служіння Йому. Для досягнення стану просвітлення (а саме таке розуміння спасіння в рамках східного світогляду) слід повторювати мантру “Харе Крішна” 1728 раз на день. Участь Христа в них не відіграє суттєвої ролі.

Окрім “Товариства Свідомості Крішни” в системі неоіндуїзму фігурує образ Ісуса Христа в релігійному русі найбільш відомому як “Трансцендентальна медитація” (скорочено “ТМ”). Засновник цього руху Махеш Йогі після завершення  Аллахабадського університету стає учнем релігійного лідера Гуру Дева. Особлива увага приділялась медитативній практиці взятої з ведичної інструкції. Після Гуру Дева Махеш Йогі (пізніше його учні назвуть просто Махаріші) переїздить з Індії до США звідки і відбувається поширення цього руху по всьому світі. В американському університеті Махаріші студентів навчають медитативній практиці і стверджують, що це – спосіб покращити своє психологічне здоров’я, покращити трудову активність, імунітет тощо. Її практикують на дозвіллі багато поп-зірок, кіноакторів, спортсменів тощо. Фактично, практика ТМ не репрезентує чогось революційно нового. Швидше за все, цей рух постає як спосіб відродження східної медитативної практики. Вводиться спроба екстраполювати її на пошуки “себе”  в світоглядній системі західної людини, що шукає просвітлення в східному типі мислення. Як це не парадоксально, але саме відповідь християнству в апології свого вчення змусили Махаріші заговорити про Христа. Махаріші стверджував, що Ісус – просвітлена особа. Спасительну місію Христа Махаріші відкидає. На його думку, кожна особистість має Бога всередині себе. Звідси він і цитував слова на які любили спиратись середньовічні містики: ”Царство Боже в середині вас” (Луки 17:21) Лідер руху та його послідовники вважають, що розуміння життя Христа, Його діяння є помилковими в традиційному християнстві. Він навіть жалкує, що християни описують Його страждальцем та немічним. У свої праці “Медитація Махаріші Махеш Йогі” запитує: ”В який спосіб можна говорити про страждання по відношенню до Того, Хто є джерелом радості, суцільного блаженства.” Якщо для щирого християнина вихід з гріха постає лише Ісус Христос, то для послідовників ТМ і самого Махаріші – це і є сама практика медитації. Замість акценту на роль віри, як це класично відображається в християнській сотеріології апостола Павла, Махаріші покладається виключно на спасіння з діл, виконанням релігійних постанов.

Отже, вчення про Ісуса Христа в неоіндуїзмі цілком суперечить не лише християнству, але й як виключно чужим відображається для індуїстських вірувань. Попри наявній еклектиці, спасительна участь Христова не є актуальною. Лише як воплочення одного з божеств, мудрий вчитель, проповідник правди своєї епохи – на жаль, на більшу роль Христос не претендує в системі цих вірувань.

Однак, строкатість нетрадиційних вірувань не вичерпується неохристиянськими та неоіндуїстськими течіями. Яким Христос постає в саєнтологічних рухах? Про це наступного разу.

(далі буде…)

Євген Распопов

Аспірант СНУ імені Лесі Українки