Притчі        20 Травня 2016        185         Коментування вимкнено

Муза і слава (притча)

Молодий чоловік ходив базаром. Серед базарних речей продавалась красива дівчина. Підійшовши до неї, він запитав:

– Ти хто?

– Я – Муза, – відповіла вона, – якщо купиш мене – ніколи не пошкодуєш.

– Авжеж!

musy

Хтивим поглядом оглядаючи дівчину, він запитав: «І що ми з тобою робитимемо? Га?» – і хитро прищурив око.

– Ми з тобою можемо написати вірші, пісень скласти багато, видати безліч романів чи повістей або створити чудову музику чи витесати гарну скульптуру. В будь_якому виді мистецтв зі мною ти досягнеш вершини слави.

– Так! І яка твоя ціна?

– Мізерна. Одна копійка.

– Всього_на_всього? І більше нічого не треба додати?

– Та ні, треба: недоспані ночі, неспокій і багато праці, але це все потім даси, бо я не даватиму тобі ні хвилини спокою. І взявши мене, ти ніколи не зможеш відмовитися від мене.

Дівчина була настільки гарна, що слова про недоспані ночі він пропустив повз вуха.

– Добре, ходи, – погодився юнак, думаючи щось своє.

– Ходімо, – сказала Муза дівчині, яка сиділа поруч з нею.

– А це хто така? – запитав парубок.

– Це моя сестра, – і показала на дівчину, ще красивішу. – Бачиш, вона сліпа. Я її ніяк не можу залишити саму. Можливо, вона і тобі стане гарною

приятелькою.

– Оце зв’язався! – буркнув юнак і злісно глянув на табличку з написом: «Товар поверненню не підлягає».

Прийшли вони додому. Змучений, хлопець ліг відпочити. Та навіть повік не встиг закрити, як почув у серці музику.

– Піди і запиши, – зашепотів йому якийсь голос.

– Хто це?

– Та я, твоя Муза.

– От халепа! – подумав. – Не піду. Але настільки гарними були ті звуки, що він відчув непереборне бажання встати і записати. Далі спати вже не міг, бо

прийшли нові думки, слова, композиції, і не зауважив, як пролетіла ніч.

Згодом Муза не тільки будила його, коли він спав, а кликала, коли він колов дрова, ба навіть на роботі. Тоді він залишав усе і тихцем від співробітників записував ноти.

Коли з ним розмовляла Муза, з_за плечей її завжди виглядала сліпа сестра.

– І чому вона зирить? І так сліпа! А як зветься твоя сестра?

– Тобі не час це знати, прийде час – і сам зрозумієш.

У співпраці з Музою через кілька років хлопець став композитором. Одного разу на концерті зал устав і шалено йому аплодував. За руку його тримала Муза. Кланяючись глядачам, він відчув, як хтось підійшов і взяв його за другу руку. Він обернувся і сказав:

– О Боже! Чого ти тут? Врешті, скажи, хто ти така?

– Це – Слава, – відповіла Муза, – моя сестра.

– А чому вона сліпа?

– Тому що вона ніколи не буває видючою, бо її поводирем завжди є Муза. Тому вона ходить за мною.

Чого коштує вершина слави, розуміє тільки та людина, що віддала недоспані ночі, муки серця свого і величезну працю музі.

© Юлія Головчин «Притчі»

  Метки: , ,

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Реклама
Ми у Facebook