Мішель Фуко

FukoМішель Фуко  народився  восени  1926 року  у французькому містечку Пуатьє, в родині  хірурга. Батько бажав, щоб його син пішов  тим шляхом, що й він,  проте Мішель обрав інший.

Коли батько Фуко з’ясував, що його  син  замкнута  у собі дитина з  нахилом малолітнього злочинця,  то відразу  направив його  навчатися  у коледж  святого Станіслава. Католицька школа  не надто вже справляла якесь позитивне враження  на самого Мішеля, тому що характеризувалася  дуже суворою дисципліною та порядком. В  Фуко проявилися  неабиякі здібності студента. Витримавши  тортури  у школі, Мішель  поступає у більш престижний і солідний  навчальний заклад – ліцей Анрі IV.  У 1946 р. – завдяки своїм здібностям серед усіх  сильних абітурієнтів, Фуко  інтелектуально  виборює  четверте місце у педагогічному інституті. Вивчав філософію, виявив інтерес зі сторони  метра Мерло – Понті, продемонструвавши перед ним  свій дивовижний розум.

За декілька років Мішелю було присвоєно звання  ліцензіата кафедри філософії, а вже потім – кафедри психології, а ще пізніше він отримує  диплом із кафедри психотерапії. Молодий Фуко  викладає французьку мову в Упсальському університеті у Швеції, згодом провів рік викладання  у Варшавському , а вже на наступний рік – у Гамбурзькому  університетах.

У 1960 р.- виконує  обов’язки декана  у Клермон – Ферарському університеті  у Франції. У цьому ж році виходить друком  блискуча праця Мішеля Фуко, яка отримала назву «Божевілля та цивілізація».  У ній автор намагається  протиставити два  зовсім не зрозумілі різні для людського інтелекту поняття «божевілля»  та «цивілізація». В нього  вони виступають  своєрідними  стереотипами глузду та скептицизму століття. Саме за цю працю Мішелю Фуко присвоїли  наукову ступінь – доктора філософських наук.

У цьому ж році відбувається  раптова зустріч  між Мішелем Фуко та студентом філософського факультету Даніелем Дефером. Можна відмітити, що Дефер  молодший від Фуко на десять років, в тім активно займався політичною діяльністю. Це справило неабиякий вплив  на подальше становлення майбутнього французького філософа Фуко.  Вісімнадцять років,-  як стверджує Мішель Фуко він прожив у пристрасному сексуальному потязі до Дефера, який  у подальшому часі  переріс у любов. В тім  такий  потяг або ж інакше кажучи стан  Фуко і Дефера  переживали разом.

Серед інтелектуалів Франції, Мішель Фуко користувався  досить великою повагою, а його книга під назвою «Порядок речей»  принесла йому успіх.

Дуже часто цитували  його  висловлювання  з приводу людини, яку Фуко вважав всього лише останньою формацією у цьому світі, яка стає можливою  через сто п’ятдесят  років  кореневих  змін  систематизації знань, наближається  до свого  логічного завершення. Людину, – вважає Фуко,   зітруть як портрет, який намальований на піску біля морського берега.  Якщо ж попередник Фуко, Фрідріх Ніцше оголосив  смерть Бога, то сам він передбачив  смерть людини.

Також прослідковується дуже цікавий момент  між Дефером і Фуко. По – перше той відправляється на військову службу до Тунісу, а Мішель не може залишитися самотнім; по – друге: відчуваючи сильну пристрасть до свого друга, Фуко не бажає залишити, а навпаки супроводжує його. Виходить так: де Дефер – там і Фуко.

Фуко  займається  викладанням філософії у Тунісі, невдовзі у нього виникла пристрасть до наркотичних засобів. Після проходження служби Дефера, Фуко разом із ним відправляються до французької столиці. Мішеля було призначено  очолювати кафедру філософії при Паризькому університеті у місті Вінсен, а Деферу  запропонували викладати соціологію.

Навесні 1968 р. – Фуко потрапив під вплив  масових безпорядків у Франції, які сталт причиною студентських хвилювань. Фуко  з іншими інтелектуалами Франції приймає безпосередню участь  у  створені  так званої  Групи інформації щодо становища ув’язнених. Організація, яку очолював Мішель займалася  наданням  допомоги у в’язницях, даючи можливість  розповісти ув’язненим  про  ті проблеми, з якими вони  найчастіше  стикаються.

Фуко  за останні свої десять років  пише  працю, присвячену  людському тілу як інструменту сексуальності, сексуального потягу і інше. Його  праця так і називалася «Історія сексуальності». У 1978 р. – на світ народжується   перший том цієї праці  «Вступ» , який викликав чимало дискусій зі сторони опозиціонерів.  А вже інші  були надруковані  до моменту смерті філософа. Другий том  став називатися «Як отримати насолоду» і звичайно зрозуміло яку він мету переслідував; третій отримав назву «Піклування про самого себе».

В тім заперечувати про сексуальні потяги, або ж наприклад людський   гедонізм не можна, тому що у книзі  автора  це досить чітко прослідковується. Фуко  надалі замається  викладацькою діяльністю, і на цей раз у місті Сан – Франциско в США.

Він  викладає філософію серед студентів   університету  в місті Берклі. Стикається з гомосексуалізмом як явищем не однорідним в у цій країні. Описує  це у своїх спогадах: стверджує, важливо, щоб  ці прагнення  реалізовувалися таким чином як це відбувається  у банях. Далі  він веде мову про чоловіків, вважаючи тіло як знаряддя  досягнення  сексуальної збудженості, яку можна досягти  з допомогою різних варіацій.

Можна погоджуватися з такою позицією, що це виглядає аж надто аморально зі сторони християнства, його моралі та етики.  У 1983 р.- у Сан – Франциско Фуко  був хворий на СНІД, він  навіть не підозрював, що ця хвороба лютувала у міських чоловічих банях. Ідеї  Фуко щодо еволюції західної цивілізації, людської свідомості мають велике значення для філософії, в тім не потрібно забувати, що необережний підхід до феномену гомосексуалізму спричинив смерть людини.

Нікому із людей не вдавалося  з останні десять років так фундаментально і ґрунтовно  викласти наукову думку, тільки одному Фуко. Він досить сильно вплинув на свідомість представників гомосексуалізму через свою книгу про історію сексуальності. У ній  висловлює свої погляди стосовно  теорії суспільної конструкції. Під терміном «сексуальність» Фуко розуміє  швидше  не природній вияв, а ту культурну модель, у який зміст  істотно може змінюватися, залежно і від часу і від місця.

Філософ стверджував що гомосексуаліст і гетеросексуал  є винаходами  минулого століття. Тому що до ХVІІІ століття цього взагалі не було, була лише наявність  содомських  і гетеро сексуальних актів. А вже починаючи з цього ж століття і беручи до уваги також ХІХ століття у таких актів виникають відрізнені риси. Відомо, що содомія  відноситься до заборонених актів; винний  у цьому акті  був  всього лише  юридичний суб’єктом, тобто особою, котра порушила закон. Раніше содомія була лише тимчасовим відхиленням, а у сучасному світі вона стала видом. Тому сексуальність як основа самого буття людини  стає історичною конфігурацією, яку ми не може самі уявити, а вона  залишилась всередині нас самих.

І якщо вивчати  сексуальність  з різних позиції, в тому числі й релігії, медицини, психіатрії, юридичної точки зору, а також факторів, які утримують таку силу, Фуко пропонує  до обговорення  тему, в якій могли б взяти участь  усі, розпочинаючи початковим науковцем і закінчуючи вуличним активістом проти  боротьби з такою хворобою як СНІД.

Революційна думка Фуко за останні роки його життя як не дивно  вплинула на  всіх, а ідеї філософа почали стрімко зростати. Влітку  1984 року  через  ускладнення, викликані хворобою СНІД, Мішель Фуко раптово помирає. Тіло філософа було поховано  на міському кладовищі у Парижі.

Варто зазначити, що Мішель Фуко став першим, хто почав серйозно займатися проблемами гомосексуалізму і їх розв’язанням.

Богдан Стрикалюк