Людина – вінець Божого творіння

dituna Атеїстична  наука  заперечувала  буття, існування  людини як двоїстої  істоти, натомість  виводила  свої  теорії, щодо  походження  людини.  В тім  теорія походження видів  має  важливе значення  тільки для науки, тому що у релігійній  сфері не потрібно жодних доказів, адже  те, що доводиться  релігією  є константою.  Цей  феномен  можна назвати креаціоністичною  еволюцією, згідно положення  якої,  людина  постає як результат промислительної  дії Творця.

У часи радянського атеїзму прирівнювали  людину до  примата або ж механічної машини – робота, яка скручена  гвинтами. На сьогодні  цій гіпотезі  протиставляється  теологічна світоглядна  концепція, за якою  форми органічного світу, мається на увазі життя, людство, наша планета – Земля, світ у його повноті, розглядаються безпосередньо як акт Божого творіння, що створене Творцем, тобто Богом.  Така концепція  дістала назву «креаціоністичної».

Існує доволі  багато теорій походження  людини, зокрема  інопланетна версія, згідно якої, життя на землю  було  занесене  і відроджене інопланетною  цивілізацією. А от, наприклад дегенеративна теорія стверджує, що  людина – це помилка природи. Тоді напрошується  таке питання:  якщо  людина – дегенерат природи, то як  тоді  зародилося  життя на Землі?  З однієї  сторони звучить дуже дико, з іншої  – викривляє  теорію креаціонізму, здебільшого номіналізуючи її.

Більшість із сучасних науковців  припускаються  такої думки, що Біблія  як джерело і авторитет  християнства  не розходиться  з наукою, а навпаки намагається  спів діяти з нею, співіснувати, проте не йти всупереч  одна одній.  . У питанні  походження людини, слід бути дуже обережним, адже людина  є не лише фізіологічною, біологічною, а тією істотою, у якій  Творець  втілив свій  задум. Людина  – це двоїста істота, що має тіло і душу, створена за образом Свого Творця, тобто Бог вклав у неї  частинку свого, відбувся  своєрідний Його відпечаток  на  ній – образ Творця.

Подоба Божа у людині – це  можливість або ж прагнення  фізично і духовно рости вгору, щоб  досягнути  божественного, невидимого світу  безтілесних вільних, розумних службових істот – ангелів. У такому випадку людина – це поєднання двох  світів: земного і божественного.  Своєю  тілесною природою  вона  походить із землі, а от духовною – божественного невидимого світу. Душа людська – це образ Божий в людині, якою вона відрізняється від усіх  істот, що живуть на землі, включаючи рослин і тварин.

Книга  Буття  розкриває  нам  людину як таємницю Божого буття. Перша  людина «Адам», що в перекладі з івриту означає «взятий із землі, рудий»,   була створена за задумом Творця, для того, щоб продемонструвати, що через неї діє  Світовий  Розум, можливості якого є набагато  більшими від людського інтелекту. Людський інтелект  не є настільки ширшим за божественний. В тім  божественні імпульси  подаються  людині  і спонукають  її виконувати волю Творця.

Якщо  ж ми  будемо брати до уваги  психологію,  то  як філософська наука  вона повинна мати за свій  предмет дослідження – людську душу, натомість вона торкається лише людського тіла, тоді як з теологічної точки зору, площиною дослідження є як тіло так і душа. Наука  не спроможна пояснити  цей  надзвичайний факт, в тім психологи, які досліджували  масову частку ваги тіла людини при житті і після смерті були вкрай здивовані,адже за свою життєву практику  вони ніколи  з цим не стикалися. У результаті проведено ними експерименту виявилося, що  масова частка тіла людини  при біологічній активності була високою, а вже після  її смерті – склала низькі показники. Психологи прийшли до висновку, що в людині є душа.

Смерть людини – це біологічний процес відмирання клітин в організмі. Людське тіло здатне  розкладатися  на частини. Відбувається  своєрідне  відділення однієї частини від іншої. Таким чином  з’являється  в науці таке поняття як «фізична смерть». Крім того в релігії  існує і інше поняття «духовної смерті» – мається на увазі не фізична смерть, душа не припиняє свого існування, людина не помирає фізично, і не йде з цього земного життя. Духовна смерть вважається втратою живого зв’язку людської душі з джерелом життя – Творцем.

В античній філософії  людина розглядалася як  соціальна істота, що здатна адаптуватись до навколишнього середовища, людей (Аристотель), у середньовіччі вона постає як результат промислительної дії Божої, в епоху Відродження вона розглядається  як творець  самої себе, тобто не потребує божественної благодаті для спасіння, керує своїм життям і долею як захоче, має вільний розум і сили до творчої діяльності, є повноцінним володарем природи; в епоху Просвітництва – інтелектуальна особистість, що здатна за допомогою науки пояснити природній стан речей; в епоху класицизму людина постає як розумна істота, ланка у розумній піраміді світобудови. Внутрішній світ людини у класицизмі дещо актуалізований менше, а зовнішня діяльність є важливішою.

У постмодернізмі людина  розглядається  як актор, що втрачає  індивідуальні  нариси особистості, ховаючись за якимось образом або маскою.

Підпорядковується законам реальності і змушена грати у почуття, суспільну діяльність, в родину, у відносини, тобто як стверджує поет В.Шекспір «Увесь світ (життя) – це театр, а люди в ньому актори». І так насправді  виявляється, що людина  на подобі актора  змушена грати різні ролі з  виявом принципового характеру у своєму особистому житті. А таких ролей, у яких вона бере безпосередню участь є безліч.

Модерний світ  зумів перевести людину від трагічного життя до  науково-технологічного. Проте  і тут існує загроза  використання  наукових  знань і техніки для  знищення світу. Пригадаймо  лишень  війну, і скільки  людських жертв  було покладено  на  арені світової історії, можна згадати про спроби  клонування  людини, що йде всупереч  теологічній концепції  креаціонізму, а евтаназія (відключення людського організму від біологічного живлення), трансплантологія (купівля і продаж людських органів за гроші), в тому числі і аборти, офіційна чисельність яких в Україні складає 250 000, в період  незалежності української держави – 30 000 000.

На превеликий жаль, Україна увійшла у п’ятірку країн лідерів по кількості абортів. Директор інституту репродуктивної медицини Ф. Дахно стверджує, що наслідки після аборту стають фатальними для багатьох жінок. Більшість із них взагалі не усвідомлюють, що роблять. Дахно говорить, що це є важка фізична, моральна, емоційна, соціальна, гормональна, психологічна  травма для матері майбутньої дитини, яку вилікувати дуже важко. На сьогодні аборт є великим злом у нашому сьогоденні. Адже  це – вбивство  ще ненародженої дитини, а зародка в лоні матері.

З  богословської позиції, канонічні правила  прирівнюють аборт до вбивства. В основі  покладено таке переконання, що  зародження людської істоти є даром Божим, з моменту зачаття  усіляке посягання  на подальше життя  людської істоти  є злочином. У Біблії  чітко вказується  про зародження людської істоти: «перше ніж Я утворив тебе у лоні. Я пізнав тебе»  (Єр.1,5) або ж в іншому місці «очі Твої бачили зародок мій; у книзі Твоїй записані всі дні,  призначені для мене, коли ні одного із них не було» (Пс.138, 15-16).

«Ось спадкоємство від Господа: діти,  нагорода від  Нього – плід утроби » (Пс.126,3).

Великий вчитель   і отець Церкви Христової  Василій Великий  говорить, що ті люди, які гублять дитину є вбивці, так само як і ті, хто приймає безпосередню участь у цьому.

Ми  повинні усвідомити раз і назавжди, що людина є передусім вінцем Божого творіння, яке ніхто не має права  принижувати або знищувати, інакше в такому випадку  матиме справу з Творцем  цього світу – Богом.  Сьогодні  люди полюють один на одного, а завтра їхня участь  стане фатальною  перед  Творцем Неба і Землі.

Фатальність ця полягатиме у тому, що  злочинці  потраплять у руки Бога Живого. А це є найстрашнішим фактом.

Богдан Стрикалюк

Магістр релігієзнавства