Конкурс "Людина та людяність"        12 Вересня 2016        289         Прокоментуй!

Людяність, любов до людей, гуманізм

Молодий іноземець знімає кімнату в помешканні української родини. Її життя тече у звичному руслі: зі своїми правилами, радощами та проблемами. Однак згодом трапляється справжнє лихо – діагноз батька – онкологічне захворювання. Іноземець починає збирати гроші на лікування, залучаючи різноманітні установи й організації, своїх рідних, друзів, знайомих. Знаходить тисячі доларів і віддає їх на лікування…

maxresdefault_2

Чи є це проявом людяності та безкорисливої допомоги? Напевно, адже зібраних грошей, іноземцю вистачило б на кількарічне проживання в Україні. Однак щось змусило його співпереживати чужому горю людей, з якими він випадково розділив квадратні метри.

Людяність, любов до людей, гуманізм…Можливо, поняття людяності дещо відрізняються в різних народів світу, однак базові принципи однакові для всіх жителів землі. Різниця скоріше не в різному її розумінні, а в різних способах її прояву.

Відтак, роздуми про людяність наштовхують на ряд запитань, почасти риторичних, пов’язаних з пошуком розуміння її сутності та ролі у суспільстві.

Насамперед, що таке людяність у сучасному суспільстві?  Людяність пов’язана з емпатією, співпереживанням. На жаль, з кожним роком відчувається зниження її рівня в суспільстві. Любов до людей у постійному їх оточенні є нелегкою справою. Для сучасного соціуму, великого мегаполісу все більш поширеним стає прагнення сховатись від усього світу, хоча б на хвилину залишитись наодинці з собою. І таке прагнення поруч з Інтернетом, мобільними телефонами,  особливо сильне та почасти нездійсненне протягом тривалого проміжку часу. Відтак, все частіше починають спостерігатися інші явища – ненависть до людей, чи просто втома від них.

Тим не менше людяність пов’язана з безпосереднім спілкуванням. Вона проявляється саме в соціумі, серед людей. Але людяність – це не тільки любов до людей, це вміння і бажання допомагати їм, причому допомагати безкорисно, не переслідуючи жодної практичної мети. Іноді людяність складається з дрібниць, однак дрібниці здатні підкреслити або ж викреслити все, що складає її сутність.

Роздуми про людяність наштовхують на пошуки конкретних прикладів, змушують шукати реальні прототипи, вимагають постійного підживлення реальними фактами та прикладами.  Адже, з одного боку людяність пов’язана з персональною поведінкою та персональною відповідальністю людини, а з іншого – вона не вимагає широкого розголосу, не зобов’язує до популяризації.  Скоріше навпаки, справжню людяність знайти, розгледіти набагато складніше, ніж її антиподи. Людяність не виставляє себе назовні, проявляючись у малих та великих справах одночасно.

 

Тож в чому проявляється людяність? Вона проявляється у діях, вчинках і словах, проявляється у великих і малих справах, вмінні сказати добре слово і просто помовчати поряд, проявляється у таких вищезазначених якостях як порядність, щирість, співчуття і підтримка оточуючих, проявляється у любові до людей, але любові не теоретичній, а, так би мовити, практичній, вимірній конкретними якостями та діями, візуалізованій у них.

Чи може бути людяність свого роду професійною якістю? Адже для деяких професійних груп: вчителі, лікарі, соціальні працівники тощо, людяність є просто необхідністю, яка напряму випливає з їх щоденної діяльності. Без неї неможливе якісне виконання своїх професійних обов’язків, а отже людяність є запорукою їх успіху. Водночас, у більшості випадків, вона не набувається у процесі їх професійної кар’єри. Навпаки, дуже часто людина, яка обрала для себе таку “людяну” професію, відчувала в собі потенціал та бажання допомагати людям, бути “людяною” від природи. Однак, за роки роботи непоодинокими є випадки професійного вигорання, а відтак втрати здатності до емпатії, співчуття та співпереживання, черствість – поява таких рис може спостерігатися й у людини, цілком людяної. Це викликає певні стереотипи у суспільстві, очікування якого до людей таких професій досить високі. Зокрема, для такої професійної групи як лікарі очікування суспільства щодо їх людяності чи не найбільші. Адже на їх професіоналізм, а також на їх порядність, щирість, співчуття і підтримку очікує людина при погіршенні свого самопочуття.

У зв’язку з цим постає ще одне питання: чи є людяність природною рисою людини? Здавалося б, людина, яка народжена в соціумі, повинна бути змалечку людяною, відкритою до людей та сповненою любові до них. Однак на практиці все звичайно не так. Вже з дитинства стає помітною різниця між людьми у плані співчуття та співпереживання до оточуючих.  І з роками ця різниця стає все більш помітною.  Виховання здійснює значний вплив на цей процес, однак непоодинокі випадки жорстокості, ненависті до людей у доволі людяних батьків. Тож виходить, відомий вислів “людина людині друг” не завжди відповідає дійсності. Іноді, на жаль, ситуація доволі протилежна. Це особливо проявляється під час війн, катастроф. Тож наступне питання для роздумів: яка роль людяності у часи  криз? Напевно, в переломні, кризові моменти історії, в часи протистоянь людяність стає неоціненною рисою, яка дозволяє зберегти чиєсь життя, здоров’я, родину чи цілий рід…

Гроші іноземця допомогли українській родині. Хвороба відступила. А іноземець отримав безмежну вдячність цих українців. Можливо, це і є головною нагородою за прояви людяності у суспільстві.

Людмила Чабак, м. Чернігів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook