Історія релігій, Притчі        06 Лютого 2017        1306         Прокоментуй!

Крижина (притча)

Молодий художник, гуляючи берегом річки, побачив Крижину, яка була надзвичайно красива. Своєю формою вона нагадувала йому дівчину з тонким станом, чиє тіло було соромливо прикрито кожушком, зітканим із білих зірочок, а навкруг голови розвівався пишний сніп волосся, створеного із сніжинок.

– Йо-йо-йо-йо-йо-йо-йой, яка ж ти гарнюсінька! – захоплено прошепотіли уста художника. Крижина навіть не глянула на нього.

На другий день художник прийшов знову.

– Я радий бачити тебе, бо ти – найкраще створіння, яке я зустрічав у своєму житті, – мовив він,

– Хочеш, я тобі пісню заспіваю?

Крижина мовчала. Схиливши голову, засмучений, художник пішов додому. Він подумав: «Напевно, я їй не подобаюсь».

– Може, я тобі подарую картину? – спитав третього дня.

Знову нічого не відповіла крижина. Закоханий юнак прийняв її мовчання за згоду. Тому наступного дня прийшов із пензлями і фарбами. Малюючи,

сказав:

– Мила панночко, я вам сьогодні подарую картину, яку ще ніхто нікому не дарував. І намалюю її біля вашого серця. А сонечко на ній буде ясне, гаряче, і воно дуже швидко розтопить лід вашої душі. Я прийду до тебе завтра. Кожного дня приходитиму, і, врешті, ти подаруєш мені свій сміх і вроду. Ми будемо найщасливіші у світі.

Зітхнувши, художник пішов додому. Він приходив кожного дня. Та одного ранку не застав її. Побачив тільки уламки криги, які плили по воді. На одній із них була кохана Крижина.

– Чому так холодно ти пішла від мене? Я любив би тебе до кінця віку.

– Не потрібна любов тим, у кого немає серця, – булькочучи водами у відповідь хлопцеві, протарахкотів льодохід.

Як часто ми любимо тих, хто не вартий нашого кохання. Тільки розуміємо це вже по всьому.

Юлія Головчин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Беріть участь в конференції
Підтримай нас!
Рубрики:
Ми у Facebook
Ми Вконтакті