Костянтин Великий. Перший Вселенський Собор. Аріанство.

Сьогодні мені спала на думку цікава штука: шось занадто багато філософії на блозі! Зважаючи на те, що нас щодня переглядає вже більше 60-и людей, т оварто б підтвердити статус нашого товариства не лише як філософського, але й як релігієзнавчого!)) Тому вирішено почати серію постів про вселенські собори та ранню історію християнства.

Ітак, про ситуацію в Римській імперії часів Костянтина Великого перший вселенський собор, та аріанство:

Культурна та релігійна криза у Римській імперії IV століття – один з найважливіших моментів всесвітньої історії. Древня язичницька культура зіштовхнулась з християнством, яке, будучи визнаним на початку IV століття Костянтином, було оголошене в кінці того ж століття Феодосієм Великим державною релігією. Тоді здавалось, що ці два елемента що зіштовхнулись, виходячи з абсолютно різних точок зору, ніколи не зможуть знайти шляхи для взаєморозуміння. Однак, дійсність показала інше. Християнство та язичницький еллінізм злились по трохи в одне ціле і створили християнко-греко-східну культуру, яка і отримала назву Візантійської культури. Центром останньої стала нова столиця Римської імперії – Константинополь.

Головне значення у справі створення нового устрою в імперії належить, звичайно, Костянтину Великому. При ньому християнство вперше стало на твердий грунт офіційного визнання; у нього колишня язичницька імперія почала перетворюватись на християнську.

Зазвичай перехід народів та держав у християнство відбувався на початку їх історичного розвитку, державного життя, коли минуле цих народів не мало міцного духовного фундаменту. Зовсім не такою була Римська імперія IV-V ст. Імперія, що мала багатовікову культурну традицію, що досягла найкращих для свого часу форм державності, що мала величезне минуле з грандіозними ідеями та світоглядом, до якого звик народ, – ця імперія, перетворюючись у IV столітті в християнську державу, повинна була пережити грандіозний духовний занепад, кризу. Очевидно, що древній язичницький світ вже не вдовольняв народних потреб. Зародились нові бажання, які, в силу багатьох причин, змогло вдовольнити Християнство.

Перший вселенський Собор та Аріанство

Відповідно виникли нові умови духовного життя. Церква на початку IV століття переживала час напруженої та активної діяльності, яка особливо яскраво виражалась в області догматики. Догматичними питаннями займались вже не окремі люди, як це було в ІІІ столітті, наприклад Тертуліан чи Оріген, але цілі чисельні по складу «партії», що мали чітку організацію. Отож в IV столітті стають звичними собори. Вони вважались єдиним засобом вирішення церковних питань. Проте вже в соборному русі IV століття помічається дуже важлива для всієї історії відносин між духовною та світською владою, державою та церквою риса. Вже починаючи з Костянтина Великого, державна влада проникає в догматичні рухи і направляє їх за власними переконаннями. Відтак далеко не завжди державні інтереси співпадали з інтересами церковними.

У ті часи головним культурним центром була Олександрія єгипетська, а тому зрозуміло чому нові догматичні рухи розвинулись саме там. За словам проф.. Спаського: «Александрія стала центром богословського розвитку Сходу і набула особливої слави у християнському світі – слави церкви філософської!…». Саме Олександрійським священиком був Арій, який дав ім’я найбільш значній єресі часів Костянтина.  Доктрина майбутнього аріанства сформована у другій половині ІІІ століття в Антіохії, Сирія, де Лукіан, один з найбільш освідчених людей того часу, заснував школу екзегетики та теології. Ця школа, як сказав німецький богослов Гарнак, «являється годувальницею аріанської доктрини, а Лукіан, її голова, являється Арієм до Арія».

Сам же Арій висунув ідею про те, що син Божий був створений. Це і стало сутністю аріанської єресі. Це вчення поширилось не лише в Єгипті, а й за його межами. На бік Арія перейшов Євсевій, єпископ Кесарійський, та Євсевій, єпископ Нікомедійський. Feeling ran high (емоції піднялись високо). Не дивлячись на старання єдино думців Арія, єпископ Олександрійський Олександр, відмовляв Арію в спілкуванні. Спроби заспокоїти збунтовану церкву власними силами не дали бажаного результату.

Костянтин Великий, перемігши Ліцинія, став єдиновладним государем і прибув в 324 році в Нікомедію, де і отримав цілий ряд скарг, як з боку противників Арія, так і збоку його соратників. Для вирішення проблеми, імператор відправив листи Арію та Олександру Олександрійському, щоб ті дійшли консенсусу. Лист передав єпископ Кордубський Осій. Після повернення він пояснив імператору всю важливість питання аріанського руху. Тоді Костянтин вирішив скликати собор.

Отож, перший вселенський Собор було скликано імператорськими грамотами у 325 році в місті Нікея. Зазвичай кількість нікейських отців визначається, як 318 людей. Більшість з них – східні єпископи, римський єпископ прислав замість себе двох пресвітерів. На соборі перебував імператор і навіть керував дебатами.

Акти та діяння Нікейського вселенського собору не збереглись. Деякі вчені навіть сумніваються у тому, що вони взагалі були. Відомості про Перший Вселенський Собор дійшли в творах його учасників та істориків. Після багатьох суперечок собор засудив вчення Арія і після декількох поправок та доповнень прийняв Символ Віри, в якому Ісус Христос визнавався Сином Божим, нествореним, єдиносущним батькові. Цей символ віри підтримало багато аріанських єпископів. Найбільш вперті з-них, у тому числі й Арій, були відправленні у вигнання. Після цього імператор писав: «Щоб не задумав проти нас диявол, все знищено в самій основі, двоєдушшя, розколи, смути, незгоди – все це, по велінню Бога, перемогло світло істини!».

Дійсність же не виправдала такі радужні надії. Нікейський собор став причиною нових рухів та ускладнень. В настрої самого Костянтина помічається чітка зміна на користь аріан. Через три роки із вигнання повертається Арій, а замість них виганяються найбільші прихильники нікейського символу віри, який був, якщо не офіційно засуджений, то принаймні забутий і замінений іншими формулами.

Яе відомо, Костянин до кінця своїх днів був язичником і лише на спертному одрі прийняв хрещення з рук Євсевія Нікомедійського (аріанина), але заповідав повернути з заслання відомого противника Арія – Афанасія. Своїх синів імператор зробив християнами!

Заснуваня Костантинополя

Крім визнання Християнства Костянтин Великий зробив ще один вельми важливий крок до формування Візантії, як самобутньої (в майбутньому) держави. Імператор будує нову столицю на місці древньої мегарської колонії Візантій, на європейському березі Босфору, при вході його в Мармурове море.

Не один імператор намагався перенести столицю імперії з республіканськи налаштованого Риму, і Діоклетіана (Нікомедія) і Юлія Цезаря (Олександрія, Ілліон)… Костянтин Великий не одразу зупинив свій вибір на Візантіїї. Він думав про Наіссу (Нішу), де він народився, про Сардіку (Софія)… Але особлива увага була прикута до місць, де колись була Троя. Там імператор навіть почав будівництво і збудував ворота, проте, за легендою уві сні йому з’явився Господь і сказав змінити розташування нового місця. Будівництво міста розпочалось 325 року і вже 11 травня 330 року відбулось урочисте відкриття. Тоді християнський Константинополь (як його пізніше називатимуть) був ніби «накладеним» (superimposed) на язичницький Візантій.

Радянський історик Успенський пише: «…своєчасним переносом столиці в Костантинополь, він (Костянтин Великий) в один і той самий час врятував древню культуру (себто Римську), і створив чудову обстановку для поширення християнства і відповідно формування нової християно-еліністичної культури, яка ввійшла в історію як культура візантійська».

Віце-президент ТУФіР

Кравчук Антон Юрійович

Коментування вимкнено

  • Сергій Палюх

    Непогано Антон.Так тримати!