Короткий історичний зріз та побудова книги Іова

200px-Bonnat02Книга Іова – 29-а частина Танаху, 3-я книга Кетувім, частина Біблії (Старого Заповіту).

Розповідь про Іова викладено в особливій біблійній книзі – «Книзі Йова», що займає в Біблії місце між книгою Естер і Псалтирем. Це одна із найважчих для екзегетики книг. Про час її походження і автора, так само як і про характер самої книги, існує багато різних думок. Починаючи від того, що це вигадана історія, друга версія це те що книга історично вірна, але переповнена міфологемами, а третя (офіційна) і прийнята церквою, що це  достовірна історична подія. Сумніви також щодо авторства книги. За першою версією автором книги був сам Іов, за іншими – Соломон, з інших – невідома особа, що жила не раніше вавилонського полону.

Історія Іова більш рання ніж поширення П’ятикнижжя Мойсея. В біблійній книзі Іова не згадується про закони Мойсея, патріархальні риси в життя, релігії і моралі – все це вказує на те, що Йов жив ще в епоху патріархів біблійної історії, ймовірно, в кінці її, так як в його книзі видно вже ознаки вищого розвитку суспільної життя.

Іов живе з значною повагою, часто відвідує місто, де його зустрічають з пошаною, як князя, суддю і знатного воїна. У нього зустрічаються вказівки на суди, писанні звинувачення і правильні форми судочинства. Люди його часу вміли спостерігати за небесними явищами і робити з них астрономічні висновки. Є вказівки і на шахтарське ремесло, великі будівлі, руїни гробниць, а також на великі політичні перевороти, при яких забирали в рабство цілі народи, які жили незалежно та благополучно. Існують версії, що Йов жив під час перебування євреїв у Єгипті. Книга Іова, за винятком прологу і епілогу, написана високо поетичною мовою і читається як поема.

 Фрагмент Біблії

Книга Іова: 7. Сумне людське життя на землі

Українська Біблія. Переклад Огієнко. 1962р.
Библия. Русский Синодальный текст (с номерами Стронга)
Þorláksson, Guðbrandur: Biblia, Þad Er Øll Heilög Ritning, vtlögd a Norrænu. Med Formalum Doct. Martini Lutheri. Hólar, Jone Jons Syne, 1584.

  1. Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!…
  2. Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
  3. так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…
  4. Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку…

1-4. Щастя неможливо в даний час. Земне життя людини важке, як військова служба («Цаба», порівн. Іс. 40, 2  – «час боротьби»), як позбавлене ​​волі і сповнене праці існування найманця; становище ж Іова ще важче. Раб ввечері користується відпочинком,  найманець отримує плату за працю (пор. Притч XXI: 6), Іов же чекав заспокоєння, – полегшення хвороби, але марно сподівається цілі місяці (ст. 3). Протягом їх він страждав безперервно, навіть ночами. Безсонні, що не полегшують хвороби («ночі терпіння», у LXX – nukteV oduiwn – «ночі хвороб» ст. 3; «перевертався їм до ранку» – ст. 4), вони змушували його думати: «коли пройде вечір» (єврейське ; «уніддад ареб», перекладається в синодальному тексті фразою: «а вечір триває» – ст. 4, може означати: «пройде вечір») і чекати настання дня («коли встану» – ст. 4) у той момент, коли він ще тільки лягав.

 

  1. Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка…
  2. А дні мої стали швидші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони…
  3. Пам’ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра…
  4. Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене…
  5. Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в Шеол, не виходить,
  6. не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його…

5-10. Сучасний стан Іова такий, що позбавляє його можливості думати про щастя в майбутньому. І воно, дійсно, неможливо. Він – живий труп, покритий черв’яками, які розводяться в тілі, котрий прийняв колір землі («тіло моє одягнене … курними струпами», – ст. 5, точніше – «земляною корою»). Розкладання ж тіла – передвістя смерті, що мерехтить з швидкістю ткацького човника дні (ст. 6,) не дають  іншої надії, Іов помре, зникне для всіх, хто знав і бачили його (ст. 8,) зійде в пекло – Шеол, з якого немає вороття для повернення на землю, до її благ.

  1. Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

11. У Іова немає надії на припинення страждань, на відновлення щастя, тому і немає підстав припинити гомін, як радив його співрозмовник.

  1. Чи я море чи морська потвора, що Ти надомною сторожу поставив?

12. На противагу наріканню. Скарги направлені тепер проти Бога, винуватця незаслужених Іовом страждань. Він не є шкідливим, як морське або річкове чудовисько («таннин») і не море, межа руйнівних діянь якого прокладається берегами, тобто ні для кого не є небезпечним. Але в такому разі яка ж підстава того, що його тримають під вартою? Ні на хвилину не звільнити від страждань?

  1. Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
  2. то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене…
  3. І душа моя прагне задушення, смерті хочуть мої кості.

13-15. Вони, всупереч очікуванням (ст. 13), не припиняються навіть вночі. Під час сну він схильний до кошмарів, – галюцинацій, притому настільки страшних, важких, що бажає, щоб супроводжуючі проказу напади задухи скінчилися задушенням (ст. 15).

  1. Я обридив життям… Не повіки ж я житиму!… Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!…

16. При безперервних стражданнях життя стає для Іова в тягарем. І так як його існування не може тривати нескінченно, коли-небудь він повинен ж померти («не вічно жити мені»), то маючи на увазі швидкусмерть («дні мої – суєта», – «Гебель» – пар, подув) Бог повинен дати йому полегшення в стражданнях.

  1. Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
  2. Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…
  3. Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
  4. Я згрішив… Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
  5. І чому Ти не простиш мого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене…

17-21. Підстави з боку Господа полегшити муки Іова хоча б на самий короткий термін, – на одну мить («доки не даси мені проковтнути слину мою?» – Ст. 19). Як і кожна людина, Іов – нікчемна, слабка істота («енош»), на яку, за думкою Іова, при величі Господа не варто звертати уваги (ст. 17, 18). Своїми гріхами, якщо тільки вони існують, він не завдає шкоди Богу; так що в Нього, сторожа людей, в сенсі карателя, немає підстав вбачати в Іові свого ворога, робити його метою своїх стріл (ст. 20). Нарешті, Іов скоро помре, а тому чому б в ім’я співчуття не простити гріхи, – позбавити від страждань і тим самим дати йому можливість померти спокійно (ст. 21).

Віталій Щепанський

Аспірант НаУОА