Конкурс "Людина та людяність"        18 Вересня 2016        146         Прокоментуй!

Коронована материнством.

Сніг закидав шибку… «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь Тобою. Благословенна Ти між жінками, і благословенний плід лона Твого, Ісус». Бабуня на колінах… Ікона сміється святими очима, чекає на «Амінь», щоб розпочати здійснення гарячих благань грішної душі.

mat

Я дивлюсь у дзеркало. Воно радіє з мене… Може, я смішна. Кирпатий ніс вкрився ластовинням, і воно з мене насміхається?! Ха, посміюсь і я… Бо дзеркало таки із вихилясом –  у кутку крута зморшка пом’яла бабуні хустку…Бабця молиться. А на мене із вредного люстра чомусь подивився маленький Ісусик, махає ручкою-гайда гратися! Побіжимо зараз надвір і будемо хапати ротом волохаті сніжинки. Вони таки смачні!

А я уже вмію читати! Отак! А ви як думали! Нарік, бабця казала, піду до школи, буду вчителькам дулі крутити! От смішна бабця, ну як це я буду дулі крутити, це ж не гарно!

На скрині завжди лежить стара-престара книга, а там написано, що нашу землю створив Господь, заселив її тваринами, засадив квітами і деревами. І нікого там не було, крім нього, дерев, квітів і тварин… Йому, напевне стало сумно, бо невдовзі з’явилися Адам і Єва… Це люди… Але чомусь у них не було дітей, мабуть, тоді ще пологових будинків не будували… Думаю, що так…

І росло там дерево пізнання добра і зла. Заборонене таке. Сам Господь заборонив їсти його плоди. Але чому він його таки там посадив? Бабуня тільки сміється, коли я її поро це питаю… Бо він хотів, щоб у Адама і Єви були діти, ось! Ну тут бабуня аж за живіт хапається: «Ач яке розумне, тобі зразу в інститут потрібно, яка там школа!!!»

Чомусь Господь дуже розсердився на своїх Адама і Єву, може, він сам хотів пригостити їх плодами чарівного дерева, а неслухняна Єва така, взяла та й спокусила нерозумного свого Адама отим червонобоким, запашним яблуком? Вигнав їх з Едему, закрив ворота, дав їм одяг і наказав Єві родити діток, а Адамові-ростити їх і дбати про Єву… І залишився прекрасний Едем самотнім. Мокне собі під рясним теплим дощиком, квітне… І сумує…

… «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь Тобою. Благословенна Ти між жінками, і благословенний плід лона Твого, Ісус». Теплі руки вміло перекидають одну на одну крикливий клубочок, тулять до грудей. Під вікнами ощасливлені своїми Євами Адами вривають руки під важкими букетами троянд та пакунками. Дуччо, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Джованні Белліні, Караваджо, Рубенс, Сальвадор Далі і  навіть Генрі Мур позаздрили б зараз цим величним живим полотнам у облізлих рамах. Йду-милуюся, сміюсь очима, а може і вголос, не помічаю. Благодать зійшла на кожну жінку у прямокутних без завісок вікнах.

Дочка Сатурна і Опи Юнона-Гера власноруч підвела кожну з них до свого вівтаря, благословила, вклала в долоні радість материнства… Вірна Міневра ретельно щоразу нашіптувала своїй величній хазяйці щирі поради, чи не прогнівила юна діва чим горду богиню, чи молилася її величності щоранку, розклепавши сонні повіки, чи заслужила вона мати свого Генія, який подарує їй оте мале щастячко, що так солодко сопе обсипаним теплим сніжком носиком. Лише отой наречений Геній зможе коронувати її, свою Юнону, отим довгожданим, щасливим материнством. Не золотом, не камінням інкрустована щедро корона… А веселим дитячим сміхом, сяйвом рідних оченяток, лагідними дотиками до материної груді. Немає нічого кращого, ніж дитя, що смокче переповнені життєдайним молоком тверді, гарячі груди. Сам Уільям Шекспір через століття не зміг би зараз описати навіть у своєму сто п’ятдесят четвертому  сонеті цього дійства, а лише б спостерігав із завмиранням серця, чудувався, радів би усім єством.

Колись і Богородиця, Цариця-мати пестила свого Ісусика, що так завзято ще недавно мені ручечкою пухкою помахував, кликав надвір ловити розхристані сніжинки. Дякувала своєму Господу, молила його про Сина Свого… Годувала своїм живлющим соком… Дивилася у маленькі, темні,  ще невидющі ґудзички в пухнатому обрамленні ріденьких війок…

Зустріла… Я вибрала його сама, мого Адама, свого Генія, який дбатиме про мене до завершення земного шляху, для якого я приготувала заборонений солодкий плід пізнання добра і зла, що так дбайливо ростив у своєму прекрасному саду сам Господь. Тепер і я, як Єва, як Діва Марія,  як ті щасливі жінки-Єви, жінки-Марії, жінки-Юнони, вміло перекидаю з руки на руку верескливий рідний клубочок, тулю до грудей… Коронована материнством… Ощасливлена своїм Генієм-Адамом… «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь Тобою. Благословенна Ти між жінками, і благословенний плід лона Твого, Ісус»…Амінь…

Довбня Марина

м.Немирів, Вінницька обл.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Реклама
Ми у Facebook