Кіпрська православна церква

kiprIсторичний ракурс

З історичного екскурсу видно, що острів Кіпр з середини п’ятого століття стає центром торгівлі в мідно-бронзову епоху, налагоджуючи зв’язки з такими державами як: Анатолія, Єгипет, Сирія, Кріт, відчувши на собі дух елліністичної культури. Приблизно біля 1200 року до нашої ери, Кіпр починають заселяти греки-ахейці. Вони утворюють свої невеличкі  міста – держави. Протягом чотирьох століть на Кіпрі з’являються поселення фінікійських племен. Фінікійці потрапляють під гніт держав, таких як Ассирія і Єгипет.

Біля 522 року держава Єгипет була завойована військами персидського царя Дарія І. Правління Дарія І продовжувалося аж до остаточного розгромлення  Ахаменідської імперії Олескандром Македонським. Після раптової смерті завойовника, почалася непереривна боротьба Птолемеєм І і Сотером за острів Кіпр у 323 році до нашої ери. Птолемей І офіційно визнає острів Кіпр провінцією Єгипетського царства, встановивши у ній свої закони. Проте, несподівано провінція була завойована римськими військами, таким чином потрапивши у цілковите володіння  римської держави.

У 58 році до нашої ери Кіпр переходить до рук Риму. Першим проконсулом Кіпру –римської провінції став відомий на той час оратор, письменник і філософ Ціцерон. Завдяки місіонерській діяльності святих апостолів Павла і Варнави, християнство проникає на територію Кіпру у 45 році нашої ери. Апостолам вдалося пройти острів Кіпр аж до Пафу і навернути до християнської віри проконсула Сергія Павла, який став першим християнським правителем о. Кіпр. Згідно передання, на цьому острові апостоли зустріли Лазаря – брата Марфи і Марії, якого воскресив Ісус Христос. Лазар переселився сюди у зв’язку з гонінням, якого він зазнав від своїх співвітчизників у місті Віфанії. Апостол Павло і Варнава, звернувшись у молитві, перебуваючи у пості, поклали свої руки на Лазаря, поставивши його єпископом Кіпрської церкви.

Єпископа Лазаря після смерті було поховано на острові Ларнакс (у грецькому варіанті перекладається як «Гріб»), на його місці було побудовано Церкву. З 70-х років ХХ століття під час археологічних розкопок було знайдено саркофаг з нетлінними рештками святого. Знахідка в першу чергу дуже здивувала археологів, а ті у свою чергу намагалися дізнатися яким періодом вона датується. Продовжуючи далі розповідь про апостола Варнаву, варто відмітити, що місію він виконував не один, з ним ще був племінник – апостол Марк.

Про апостола Варнаву існує дуже мало свідчень. Згідно одного із них, під час проповідницької діяльності, апостола Варнаву побили камінням розлючені юдеї, які не приймали  християнське  віровчення, опираючись на строгий монотеїзм в іудаїзмі.

Процес християнізації острова Кіпр розпочався у ІV-V століттях нашої ери. Вже в перші століття християнства в результаті діяльності, Кіпр залишив Християнській церкві багато видатних релігійних діячів, які були зараховані церквою до лику святих. Проте наскільки була зорганізованою Кіпрська церква, зазначає професор К. Скурат. Він стверджує, що церква зарекомендувала себе в особах трьох кіпрських єпископів, що були присутні на І Вселенському соборі: Кирило єпископ Пафський, Геласій єпископ Саламінський і нарешті, Спиридон єпископ Тримифунтський. А у діяльності Сардикійського собору 343 року, можна побачити підписи дванадцятьох єпископів, що походять з острова Кіпр.

Олександрійський єпископ Феофіл, який  звертався з листом до жителів Кіпру в 400 році нашої ери, зазначає, що таких імен єпископів нараховувалося близько 15. Крім того єпископи Кіпру приймали безпосередню участь на інших наступних Вселенських соборах. Єпископи Кіпру, які брали участь в діяльності Вселенських соборів, вони займали і просвітительською діяльністю у своїх церквах. Кіпрські архіпастирі навертали у християнство язичників, вели  непереривну боротьбу з єрессю гностицизму, яка виникла у ІІ столітті нашої ери. Гностики були переслідувані римською владою, а тому з християнами змушені були тікати на острів Кіпр, знайшовши благо успішний ґрунт для поширення проповіді єретичного вчення.

У візантійський період, за часі правління імператора Констянтина Великого головним центром  Кіпру стає місто Саламін. В результаті землетрусу місто знову було відбудовано після смерті Констянтина І – його сином Констанцієм і стало носити назву «Констанція». У 395 році, коли було розділено Римську імперію, Кіпр потрапляє під владу Східної Візантійської імперії, центр діоцезії розташовувався в Антиохії. Скориставшись моментом антиохійські патріархи намагалися у будь-якій спосіб приєднати Кіпрську церкву, яка б відігравала б роль єпархії, проте кіпріоти вирішили відстояти незалежність своєї церкви. Кіпрська церква вважалася близькою до Антіохійської у духовному відношенні, тому що обидві мали єдиного проповідника і благовісника – апостола Варнаву.

В тім, посилаючись на апостольське походження, приємство Кіпрська церква ще здавна вважала себе автокефальною (самостійною в управлінні). Цими самостійними правами церква користувалася з моменту свого заснування. У 431 році за ініціативи кіпріотів і узгодженням отців ІІІ Вселенського собору було обрано Регіна – архієпископом, а 8-м правилом  Вселенський собор визнав автокефалію Кіпрської церкви.

У цьому ж році, прихильник єресі монофізитства антіохійський патріарх Петро намагається підпорядкувати Кіпрську церкву під себе. Близько 478 року, Анфиму архієпископу Кіпрському у видінні являється святий апостол Варнава, наказуючи йому відкрити його гріб і взяти Святе Євангеліє від Матфея і з ним відправитися в дорогу до міста Константинополь. Прибувши в Константинополь, архієпископ Анфим зустрівся з імператором Зеноном, розповівши про надзвичайне чудесне явлення апостола Варнави. Константинопольським Патріархом Акакієм було скликано Священний Синод, яким і було підтверджено визначення ІІІ Вселенського собору, що стосувалося надання автокефалії для Кіпрської церкви. Імператором Зеноном було підтверджено рішення Священного Синоду м. Константинополя, а також було надано привілеї для архієпископа Кіпрської церкви: йому дозволялося носити пурпурову мантію та імператорський скіпетр, замість архієрейського жезла; офіційні документи підписувати червоним чорнилом, надано право носити титул «Блаженніший».

Остаточно автокефалія для Кіпрської церкви була надана П’ято-Шостим Трульським собором (691-692рр.). Острів Кіпр зазнавав утисків зі сторони Візантії так і арабських завоювань у 648 році нашої ери. Були повністю пограбовані кіпрські міста Саламін і Пафос. У 688 році між імператором Юстиніаном ІІ та халіфом Абд аль-Маліком було укладено угоду щодо нейтралізації Кіпру. Юстиніан ІІ навіть не припускав думки, що Малік може розпочати наступ на острів, а тому змушений був евакуювати кіпріотів на континент. У 891 році жителі Кіпру, духовенство і Предстоятель Кіпрської церкви – Іоанн переселяються в Галеспонт, інакше кажучи в місто, яке заснував імператор Юстиніан ІІ, що отримало назву «Юстиніанополь». Константинопольським собором було присвоєно офіційний титул предстоятеля Кіпрської церкви «Блаженніший Архієпископ Нової Юстиніани і Кіпру».

Великий внесок у розвиток та діяльність Кіпрської церкви в епоху іконоборства, зробили діячі цієї церкви, стаючи на захист шанування ікон. Ревними захисниками іконошанування стали два єпископи з Констанції – Георгій та Констянтин. Поряд з Іоанном Дамаскіном і константинопольським патріархом Германом за ревнісний захист православних ікон, перший був засуджений у 754 році і несправедливо звинувачений іконоборчим собором, інший же – приймав участь у VІІ Вселенському соборі 787 року, добившись впровадження іконошанування та зняття анафем  з ревних захисників православної віри.

У візантійський період поступово починає розвиватися чернече життя. На острові засновуються багато монастирів. Виникає два напрямки чернецтва на Кіпрі – відлюдницьке і загально монастирське, спільне. Архієпископом Анфимом поблизу міста Саламін було засновано монастир на честь святого апостола Варнави.

З 1111 року Кіпр  знаходиться під впливом  диктаторства латинського духовенства. Він був підкорений  під час ІІІ Хрестового походу  англійським королем Ричардом Левиним Серцем. Королем Ричардом острів було продано католицькому духовному лицарському ордену тамплієрів, а вже потім королю міста Єрусалиму – магістру ордену тамплієрів Гі де Лузіньяну.в 1489 році, Кіпр перетворюється на одну із венеціанських колоній, залишаючись у такому стані аж до арабського завоювання. Кіпрська церква зазнавала утисків зі сторони духовенства Римо-католицької церкви. Під час завоювання острова Кіпр, на його території утворюється  латинська ієрархія, яка складалася із архієпископа Лефкосії і трьох єпископів.

У 1260 році папою Олександром  ІV було видано булу, що стосувалася різкого скорочення православних єпископатів з 14 до 4, скасування обов’язків архієпископа Кіпрської церкви, і обмеження  просування  грецьких архієреїв. Це викликало масове невдоволення зі сторони прихильників Кіпрської православної церкви щодо постійного втручання латинян у процедуру вибрання єпископів та ігуменів для православних монастирів.

Монастирська, єпархіальна, храмова власність піддавалась конфіскації, православних архієреїв заставляли сплачувати податок для папи Римського. Проте православному духовенству – кіпріотам це не дуже сподобалось, вони відмовились від того, щоб перебувати у повному підпорядкуванні латинському папі. Кіпрський архієпископ Ісая вирушив з візитом до Константинополя, там він виступив публічно, засуджуючи дії латинського духовенства. Католики ж вирішили завадили архієпископу Ісаї повернутися з Константинополя на рідну батьківщину, щоб приступити до архіпастирських обов’язків.

Наступник архієпископа Ісаї – Ніфонт також відмовився прямо підпорядковуватися латинському ієрарху, за свою відмову разом з православними пресвітерами і архієреями був вигнаний з острова Кіпр. Кіпріотське духовенство ціною свого власного життя свідомо йшли мученицьким шляхом. Прикладом такого мучеництва стали 30 монахів із Кантарського монастиря, які у 1231 році були осуджені за протидію латинським нововведенням, вкинені до в’язниці і спалені живцем.

Архієпископ Кіпрської церкви Герман робив спроби для того, щоб припинити утиски латинського духовенства. Він їде в місто Рим разом із трьома єпископами, з претензіями та вимогами зупинити застосування жорстоких методів і припинити переслідування православних кіпріотів. На деякий час кіпріоти здихнули з полегшенням, проте гоніння на Кіпрську церкву не припинялися, щоразу посилювалися. Прозелітська політика латинської ієрархії зазнала провалу через незламність духу православних кіпріотів. Католики змушені були відступити.

Кіпрська церква стає ареною для завоювання іншою державою, могутньою Османською імперією. У 1571 році внаслідок арабських завоювань  не залишилося жодного вцілілого православного храму, було вбито дуже багато монахів, священиків – кіпріотів. Проте османи виявилися більш толерантними по відношенню до кіпріотів, вони надали православній спільноті певні привілеї, які ще існували у візантійський період, повернули їм землі та монастирську власність, що була відібрана у них католиками.

Кіпрській церкві, особливо Вселенському Патріарху Генадію були надані привілеї від самого султана Махмеда ІІ. Завдяки розумній політиці архіпастирів Кіпрської церкви, архієпископи – кіпріоти отримали від Махмеда ІІ можливість називатися етнархами, тобто головами не лише церков, а й свого народу. Кіпріоти намагалися відстоювати права своєї громади, неодноразово здійснювали візити до Константинополя, з метою захистити православних християн від зловживань турецької влади. Архієпископ Кіпрської православної церкви відігравав подвійну роль: як покровитель над релігійною громадою православних віруючих так і посередник між християнами і адміністрацією османів.

Крім того, на нього султаном Махмедом ІІ, було покладено важлива відповідальність – слідкувати за дисципліною і порядком на острові Кіпр і вчасною виплатою податку. В період турецького володарювання, Кіпрська церква починає очолюватися мудрими і освіченими архієпископами, які зробили вагомий внесок у розбудову усієї церкви і принесли немало важливу користь для народу, це такі особистості як архієпископ Тимофій, Веніамін, Христодул, Іларіон, Никифор, Сільвестр, Паїсій, Філофей і Хрисанф.

Архієпископ Никифор у 1660 році заслужив велику повагу Великої Порти, будучи етнархом кіпріотів. У 1662 році завдяки йому в місті Лімасолі було побудовано кафедральний собор на честь святого апостола  Івана Богослова. Никифор очолив собор у місті Лефкосії, засудивши вчення кальвіністів. Його наступник – архієпископ Іларіон відродив монастир святого апостола Варнави, який знаходився у досить такому жалюгідному стані, а архієпископ Сільвестр у 1720 році відновив зруйновану будівлю архієпископії в місті Лімасол.

Архієпископ Філофей став засновником Вищої школи у місті Левкосія, закінчував встановлення монастиря святого апостола Варнави, знайшов усі можливі засоби для будівництва собору святого Івана. У 1740 році прибуває у місто Константинополь, щоб хтось допоміг покращити становище кіпрської православної громади, проте в адресу отримав наклепи Великого візиря, був взятий під охорону, позбавлений своєї кафедри, відправлений у кайданах у в’язницю на острові Кіпр. За допомоги Вселенського патріарха був звільнений з в’язниці, таким чином  уникнувши  репресій, які часто застосовувала османська  влада.

Кіпріоти намагалися у будь –який спосіб звільнитися від податків, які мали сплачувати для османської  влади. Поступово почали зростати національно-визвольні настрої кіпріотського населення. У 1821 році відбулося повстання кіпріотів зі зброєю у власних руках як відповідь на накладені на них податки османами. Розцінивши ситуацію, як підрив власної репутації намісник Кіпру Махмед Кучу  розпочинає  жорстокі гоніння православних кіпріотів. Внаслідок гонінь було страчено трьох митрополитів Кіпрської церкви: Хрисанфа із Пафи, Мелетія із Кити, Лаврентія із Киренеї), а архієпископа  Кіпріана Карфагенського було повішено на центральній площі міста Нікосії.

За п’ять днів було страчено 486 осіб, які відносились до духовенства Кіпрської церкви, православні храми і монастирі були перебудовані на мечеті або ж використовувалися як господарські приміщення. У 1821 році ієрархію Кіпрської православної церкви було встановлено Антиохійським Патріархом Серафимом, ним було відправлено на острів Кіпр єпископів, які у свою чергу здійснили хіротонію над трьома митрополитами і новим головою церкви.

Богдан Стрикалюк