Катакомбна Церква Істинних Православних Християн

Катакомбна Церква Істинних Православних Християн (ІПХ), або Істинно-Православна Церква в Росії проголошує себе частиною Вселенської Православної Східної Церкви, духовною спадкоємицею Помісної Російської Православної Церкви. Раніше існуючі Помісні Собори признають, але при цьому наголошується, що Катакомбна Церква переважно керується визначеннями таємного «Кочівного» Собору Істинно-православної Церкви 1928 р., таємного Чирчикського Собору Катакомбної Церкви 1948 р., таємного Нікольського Собору Катакомбної Церкви 1961 р., а також визначеннями всіх інших канонічних і православних Соборів Катакомбної Церкви і Статутом, що діє.

Причому принципи єпархіального управління в Катакомбній Церкві хоч і визначаються на підставі св. канонів Церкви, але наголошується, що не всі вони в адміністративній частині можуть бути застосовані до умов гонінь. А оскільки гнаними вони визнають себе до цих пір, то як-би мають право на відступи. В результаті, таким «переважним керівництвом» можна легко виявити, що саме є авторитетом для катакомбної церкви. Цікаво, що згідно з каноном «Кочівного» Собору, всі Собори також не можуть шануватися канонічними і православними, тобто їх постанови не матимуть жодної законної сили і авторитету для істинних православних християн, якщо вони зібрані гласно. Що ж виходить? Істину можна знайти лише в таємно зібраному Соборі? І яке підтвердження цьому положенню вони можуть знайти в 2-х тисячолітній історії?

Тим часом, перечить самим собі, стверджують: «Якщо ж катакомбна община діє нелегально, але відкрито, то робить це під свою відповідальність. Такі общини мають статус напів-підпільних або відкритих, і можуть займатися місіонерською діяльністю.Ті общини, які при ослабінні гонінь стануть діяти відкрито і легально (за рішенням Собору або благословенню єпископа), більш не можуть іменуватися катакомбними, але називаються Російською Церквою Істинних Православних Християн».

Катакомбна Церква ІПХ своєю канонічною територією визнає межі колишньої Російської Імперії. Росію, на думку її представників, поневолила безбожна і богоборна влада колективного антихриста, унаслідок чого стався розкол в церкві. Канонічними гілками своєї церкви визнаються лише «андріївська» (духовне керівництво архиєп. Андрея Уфімського †1937), «данилівська» (група єпископів, що утворили з 1922 р. в Московському монастирі Свято-Даниловому так званий «паралельний Синод») і «йосиф-лянська» (духовне керівництво митр. Йосифа Петроградського †1937).

До самозваних лжекатакомбних груп, що незаконно іменують себе «ІПЦ» на території колишнього СРСР, відносяться: 1) «Серафимо-геннадієвська» гілка (або «Секачівці»), 2) «Алфєєвці», 3) «Ісаакіанці», 4) «Вікентіївці», 5) Лазар (Васильєв), що іменує себе «єпископом Каширським, архієпископом Московським, блаженнійшим митрополитом Сибірським, патріархом всього Русі Імператором, Агнцем Заповіту», 6) «Архиєпископ» Никон Ломекін, в1993 р. заснував власну секту, 7) «Архиєпископ» Лазар Журбенко) 8) «Російська Істинно-православна Церква» (група, заснована «протопресвітером» А. Міхальченковим-Сергєєвим, очолювана «митрополитом» Рафаїлом Прокопєвим, і група, очолювана «митрополитом» Амвросієм Катамадзе), 9) Патріарші лжекатакомби, клірики які були таємно поставлені в МП і що служили таємно, визнають над собою духовну владу Московського «патріарха».

На всяк випадок, боячись за відсутність спадкоємства, канон 21 «Кочівного» Собору вважає: «Якщо пропаде у вірних священство взагалі, то та буде з ними Дух Святий, який навчить вирішувати всі виниклі питання у дусі Істинного Православ’я. Отже священик – зовсім не обов’язкова особа. Община Катакомбної Церкви очолюється Архієреєм або священиком, а у відсутність кліру – Ігуменом, що чернечить, або Духовним наставником з мирян, чому стає зрозумілим виникнення общин, більш схожих на секту зі своїм наставником. «Вірним дійсним православним християнам» забороняється: полягати в компартії і інших безбожних політичних партіях, комсомолі, піонерах, колгоспах, у про-сергіянських, ісламських, жидівських і аморалістичних організаціях (рішення. I-го Башкирського Собору від 3(16) .06.1997 р.); брати участь у виборах безбожної влади, – бо дійсні християни мають бути зацікавлені в швидкому руйнуванні «Вавилона», а не в творенні його, щоб не піддатися одній долі з нечестивими (Откр. 6, 10-11; 18, 4-7).

Іншими словами КЦ ІПЦ в своєму Статуті проголошує принцип руйнування «Вавилона», дозволяючи цим протидіяти державній владі і РПЦ Забороняється поступати в єретичні або язичеські учбові заклади, до яких можна віднести семінарії, духовні академії РПЦ, в цьому ж ряду знаходяться Вузи, що готують скульпторів, художників, акторів і людей інших професій, що «виробляють ідоли». Хоча варто відмітити, що багато священиків КЦ спеціально, приховуючи свій намір і сповідання віри, поступали в семінарії і духовні академії, щоб їх поставили в священики, оскільки назріла серйозна проблема із спадкоємством.

Не дивлячись на те, що лжекатакамбою названі збори віруючих під керівництвом таких священиків, вони продовжують існувати, адже «лжекатакомбникам повинне надавати більше сходження». Назвати будь-якого художника ідолопоклонником зовсім шалено. То хіба ніхто не має фотографій рідних? Невже і вони – ідоли? Уселенський Собор вже давно вирішив проблему, пов’язану з визначенням, що є ідол, а що – ікона. І хоча між іконою і картиною – величезна різниця, але питання про ідоли вирішене досить чітко.

Крім того, нам відомі шанобливі всіма портрети, написані художниками. Невже преп. Серафим Саровський і преп. Амвросій Оптинський не заборонили б художникові писати свій образ, якщо б це було проти віри в Бога? Проти віри можуть йти люди будь-якої професії. Дійсно, акторство часто пов’язане з чортівщиною, але це не означає, що не може бути православного кіномистецтва.

Також забороняються: заняття східною і взагалі окультною медициною, будь-якими видами ритуального траволікування і приготування зілля, безбожною психологією і психотерапією, гомеопатією, уринотерапією, донорством крові і органів. При цьому, не дивлячись на таку заборону, деякі священнослужителі КЦ відкрито говорять про використання окультизму, і ніхто їх не забороняє в служінні, хоча за правилом – мають бути прокляті. А чим винна гомеопатія, донорство, які не несуть в собі нічого чаклунського Або врятувати життя людині – це гріх?

Апостольське правило поставляє не пити крові тварин, але нічого не сказано про переливання крові людини людині. Якщо нам Христос дає Свою Кров в таємниці Причащання, невже ми не можемо дати її для порятунку іншого? Звичайно, краще здати свою кров собі, що по можливості і робиться в лікарнях, але є екстрені випадки, що не терплять зволікання часу. Уринотерапія не має підтримки і в РПЦ, оскільки ще в Старому Завіті Моісей, наприклад, визначив ізраїльтянам справляти свої природні потреби поза станом, щоб Господь «не побачив у тебе чого соромливого і не відступив від тебе» (Втор. 23. 12-14).

Проте при облозі Єрусалиму воєначальник пануючи Ассірії Рабсак (4 Цар. 18:27) звертається до євреїв украй принизливо, як до людей, що сидять на стіні для того, щоб разом з начальницьким їсти послід і пити свою сечу.  Лише крайня нужда в обложеному місті могла б змусити людей поступити таким чином. Але саме ці слова Рабсака були розцінені Богом як ганьба на Нього, і Він уразив воєначальника, щоб захистити Свій народ. Отже використання сечі в екстреній ситуації – це наслідок інстинкту самозбереження, але не ліки, якими можна користуватися у будь-який момент. У психології, психотерапії можна також зустріти багато нечистого, поганого (гіпноз, теорія Фрейда і ін.), але це не означає, що вся наука є зло.

Якщо віруюча людина може прийти в храм, поводитися з будь-якою проблемою до Бога, Богородиці, святих, очистити душу покаянням, то невіруючий носить тягар гріховну в собі, не бачивши виходу з ситуації. У такому разі психолог може допомогти людині розібратися в собі, хоча і не може звільнити від гріха. Крім того, психолог може допомогти дитяті розвинути психічні процеси, якщо у маляти погана пам’ять, порушена увага.

Немає нічого гріховного в завданнях, що розвивають інтелект дитяти. А скільки психічно хворих людей, яким потрібне лікування, психотерапевтична допомога? Відкидати повністю психотерапію – відкидати допомогу хворим людям. Але в КЦ ІПХ – це цілком природно. Вони не знають слів Христа про те, що прийшов Він врятувати не здорових, але хворих. У катакомбній церкві не хрестять тих, що п’ють, курять, наркоманів, психічно хворих, неадекватних, одержимих, біснуватих.

Навіщо зайві проблеми? Залишать гріх – приходите. Чи так поступав Христос? До Нього всі приходили: і біснуваті, і прокажені, і розпусники, і розбійники, отримуючи зцілення, змінюючи своє життя. Тут же позиція чітка – зробити відсів, щоб були менше нарікань на катакомбну церкву, адже ті «не завжди можуть контролювати свої вчинки. Їх повинно видаляти як соціально небезпечних елементів, що представляють постійну загрозу для християнського суспільства».

А ось як видалити соціально небезпечний елемент в образі психічно хворого шизофреніка або психопата в Статуті не сказано. Просто смішним здається визначення I-го Підмосковного Собору КЦ ІПЦ від 20.05 (2.06) .1996 г.: «Забороняється хрестити як нелюдей . рогатих, волохатих, хвостатих, шестопалих, лускатих, сіамських близнят і інших, таких, що мають зовні нелюдські ознаки».

КЦ ІПЦ забороняє приходити на військову службу, в армію, і навіть в охоронні підприємства, адже вони підкоряються богоборчеському державі. Визнаються «відступниками від Христа» ті, хто «присягне на вірність» державі. Якщо ми пригадаємо історію, то на Першому Уселенському Соборі ставилося питання про покаяння відлучених від Христа воїнів, але з чим було пов’язано їх зречення? Що перебувають на службі були гонителями Церкви, брали участь в богоборчеських заходах, переслідували християн, мучили їх, садили у в’язниці пропонували відректися від Христа слідуючи велінням імператора. Але навіть тим, воїнам, які спочатку зняли з себе військові пояси, але убоявшись гонінь, відхилилися від мучеництва, повернувши грошима або іншими дарунками колишні військові чини, Церква пропонувала спосіб покаяння, щоб і вівцю, що заблукала, привести до Христа. Безумство – прирівняти нашу армію до тієї, яка служила дійсним гонителям християн в язичеській імперії. В ті часи навіть для приходу на військову службу потрібно було заздалегідь відректися від християнської віри.

І, нарешті, фінансове питання: «всі члени общини, в т.ч. і що оповістили, окрім доброхотних пожертвувань, приношень на трапезу Господню, начатків плодів і так далі зобов’язалися на потреби Церкви вносити десятину, як присвячення Господові». Ось, і приходимо у результаті не до Нового Заповіту, а до Старого. Втративши благодать, Катакомбна Церква намагається проголосити наступне: “У Церкві не існує безблагодатних служінь, у тому числі і служіння народу Божого”.

У свою чергу, агітаційна робота Сиверса через друкарський орган РПНСД «Світогляд» вже почала давати результати. Так, російські патріоти, користуючись публікованими там інструкціями по здійсненню терактів, зуміли «акуратно», по словах Сиверса, здійснити детонацію (теракт на залізниці, здійснений на перегоні Бурга, – Мала Вішера Жовтневої залізниці), внаслідок чого мирні люди не постраждали. Сиверс представив те, що сталося уроком окупаційному режиму і особисто Володимиру Путіну.

За твердженням Дмитра Руцкого, Сиверс ототожнює Христа і Бога Отця– Яхве, проповідуючи монофізитство і антитринітаризм, а також вважає, що Уселенська Церква впала в полуарінство з часу II Уселенського Собору, а Никеоцареградський Символ Віри є єретичним. Дійсно, відомо, що Амвросій від імені своєї «церкви» відкинув святість свт. Василя Великого, свт. Григорія Богослова, блв. кн. Дмитра Донського, преп. Паїсія Величковського, свт. Філарета Дроздова.

Їх місце він заповнив іншими святими: канонізував Адольфа Гітлера як «обітованого вождя-визволителя, подібно до древнього царя Киру Індійському або Александру Македонському» і освятив його ікону («святий Атаульф Хитлер Берлінський»).

Тарас Кінаш
магістр релігієзнавства НАУОА