Народився наприкінці літа 1856 року в селі Нагуєвичі, що входило на той час до Дрогобицького повіту в родині коваля . Його батько – Яків Франко за професією був сільським ковалем, а матір — Марія Кульчицька походила зі шляхетної сім’ї, займалася вихованням свого сина. У дев’ятирічному віці втрачає батька, Кульчицька вдруге виходить заміж за Григорія Гаврилика, який практично замінив батька і належно ставився до дітей. Через шістнадцять років помирає його матір, вихованням Івана займається мачуха.
Іван навчається у Нагуєвицькій школі, потім Ясенинці Сільній, Губецькій, Дрогобицькій отців – василіян, у 1875 році закінчує гімназію в місті Дрогобичі. Найулюбленішою книгою Франка стає «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Вже в гімназії ознайомлюється із польською, німецькою та французькою літературою, в тому числі цікавиться латинськими класиками. У цьому році поступає до Львівського університету на філософський факультет. Друкує та опубліковує перші літературні твори у львівському журналі «Друг».
Входить до складу членів академічного гуртка. Здійснює на український переклад роман Чернишевського «Что делать?» у російськомовному варіанті.
У збірку його поезій «Баляди і роскази» 1876 року увійшли перекладені з російської мови вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» і «Русалка». Був заарештований за донесеннями галичан та засуджений на відповідний термін — вісім місяців . У співавторстві з Павликом видає журнал «Громадський друг», займається друком віршів «Товаришам із тюрми», написанням нарису під назвою «Патріотичні пориви». Після конфіскації поліцією, назву періодичного видання було змінено. У друк виходить його вірш «Каменярі», оповідання «Моя стріча з Олексою». У журналі «Молот» опубліковує повість «Boa constrictor», сатиричний вірш під назвою «Дума про Наума Безумовича». Ним було перекладено розділ славнозвісного «Капіталу» Карла Маркса.
У 1878 році — займає посаду редактора друкованого органу «Praca». Пише новелу «Муляр» в газету «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами з німецької на українську мову, зокрема Генріха Гейне «Німеччина», Йоганна Гете «Фауст», і з англійської літератури — Джорджа Байрона «Каїн», стає укладачем «Катехізис економічного соціалізму». Навесні 1880 року переїздить до Коломийського повіту. Франка заарештовують вдруге і на цей раз австрійський уряд , у зв’язку із судовим процесом, направленим проти коломийських селян. Перебував у тюрмі три місяці та в супроводі поліцая відправлений до Нагуєвичів, але в Дрогобичах знову заарештований. Саме у в’язниці пише оповідання «На дні». На латинській мові, в газеті «Praca» публікує гімн «Вічний революціонер».
У 1881 році на польській мові видається його брошура «Про працю. Книжечка для робітників», друкується стаття «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка». Видає збірку «З вершин і низин». В журналі «Зоря» опублікував власну історичну повість «Захар Беркут», статтю про Івана Тургенєва. У 1885 році виїздить до Києва для отримання матеріально- фінансової допомоги від «Громади». Натомість кошти отримав не він, а «Зоря». У 1886 році звершує в Києві вінчання з Ольгою Хорунжинською та переїжджає у Львів. У 1887 році співпрацює з польською газетою «Кур’єр Львовський».
У 1889 році — розриває зв’язки з народовською «Правдою». У цьому році був ув’язнений австрійською владою разом із приїжджою групою студентів із Росії. В двотижневику «Народ» друкує сатиричні оповідання «Свиня» , «Як то згода дім будувала». У нього виникає задум щодо написання докторської дисертації про політичну поезію Шевченка. В тім завідуючий кафедри української літератури при Львівському університеті Огоновський зайняв категоричну позицію стосовно дисертації Франка. У 1892 році прибуває до Відня, уважно слухає лекції професора Ягича, пише докторську дисертацію, цього разу іншу. У 1893 році — здобуває ступінь доктора філософії. Після смерті львівського професора Огоновського 1894 року мав можливість прочитання пробної лекції, до кафедри його не допустили. Франко видає свої перші поетичні збірки «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби». З 1894 по 1897 роки видає журнал «Житє і слово», вмістивши туди науково – публіцистичні твори.
У зв’язку із подіями російської революції 1905 року пише поему «Мойсей». Стан здоров’я Івана Франка почав погіршуватися, змушений був їхати лікуватись в Карпати, Київ, Одесу і як тільки ставало легко, то знову брався до роботи.
У 1914 році написав статтю щодо драми про Бориса Годунова Олександра Пушкіна, а аткож Шевченка, поему «Євшан-зілля» та «Кончакова слава», поезії. У 1916 році захворів, перебрався до Львова. Перед смертю ним було складено заповіт, де зазначалося про передачу усієї його спадщини товариству імені Тараса Шевченка. Навесні 1916 року Іван Франко помирає, тіло поховане в склепі, а в 1926 році — перевезені останки на Личаківське кладовище. Йому спорудили пам’ятник із зображенням на рельєфі каменяра.
Богдан Стрикалюк
