Історичне та теологічне свідчення діяльності апостола Фоми.

Багатьох  науковців  цікавить питання історії розвитку  християнства в першій половині ІІ – початку ІІІ століття нашої ери.  Дуже мало відомо  про життя, існування, діяльність інших адептів християнського вчення,  яке поширювалося  від  святого міста Єрусалиму  аж до всіх кінців землі(включаючи різні язичницькі народи, які ще не отримали свідчень про діяння, чудеса, смерть та  воскресіння Ісуса Христа).

Сьогодні  велику увагу  дослідників  привертає постать святого  апостола  Фоми. Ми  спробуємо чітку охарактеризувати   період життя цієї релігійної особи, розкрити діяльність апостола Фоми  і за допомогою матеріальних свідчень пояснити  вплив цієї  релігійної постаті на розвиток   науки.

Фома – це один із послідовників християнського вчення,  учень Ісуса  Христа. За переданням, він походив з галілейського  міста Пансади, займався риболовлею, доки не почув проповідь Ісуса Христа.   Ця проповідь  пробудили у ньому важливі християнські чесноти, торкаючись людської моралі. Залишивши свій дім, Фома пішов  за Ісусом Христом і був обраний  апостолом серед 12 – ти учнів Христових. Його  називали Дідім, що означає «близнюк». Згідно  передання, за зовнішністю  апостол  був подібний на Ісуса Христа.

Один із  епізодів  євангельської історії, пов’язаний з Фомою  — переконання Фоми.

Фома був відсутній  при першому явленні Христа  іншим  апостолам і, дізнавшись від них, що Ісус воскрес із мертвих та приходив до них, сказав: «Якщо я не побачу на Його руках  ран від цвяхів, і не вкладу  пальці мої в рани  від цвяхів, і не вкладу руки моєї  в ребра Його, не повірю» (Ін.20, 25). Коли  явився Ісус,  дозволив  Фомі  вкласти палець в рани (на думку  одних богословів Фома відмовився  це зробити,  інші, ж вважають, що   Фома доторкнувся до  ран Христа).

Апостол  увірував і  промовив: «Господь мій і Бог мій!» ( Ін. 20,28). Вислів «Фома невіруючий» (або «невірний») став  нареченим іменем  для недовірливого  слухача. Сюжет вірування Фоми  стає  популярним для  євангельської іконографії.

Згідно передання, був засновником  християнства в Індії (так як йому випав жереб  проповідувати на цих землях). Проповідував  в місті Маліпур, яке  розташовувалося  на східному березі  півострова Індостан, апостол Фома був звинувачений  одним язичницьким    жерцем, який вбив свого сина, в смерті юнака. Натовп схопив  святого Фому, як вбивцю, і вимагав  покарання. Апостол Фома попросив  дозволити  йому  поговорити  з вбитим. По молитві  апостола юнак  став живий  і свідчив  про те, що вбивство  здійснив  його батько.

Після  проповіді Євангелія  Фома прийняв  мученицьку  смерть в індійському місті  Меліпур, де  був пронизаний п’ятьма списами.

Не дивлячись на передання, низка сучасних істориків вважають , що християнство в Індію привіз не він, а Фома Канський в IV столітті. 

В православ’ї  іменем  Фоми  названо  восьмий день після Пасхи, в неділю – Фомина неділя (або Антипасха). В честь Фоми  іменовані острів Сан – Томе  та столиця держави  Сан-Томе та  Прінсіпі місто Сан-Томе.

Фомі  приписують  гностичний  апокриф  «Євангеліє від  Фоми».

     Євангеліє від Фоми (Θωμά Ίσραηλίτου φιλοσόφου ρητά εις τα παιδικά του Κυρίου; Євангеліє Фоми; Євангеліє від Томи) складається з висловлювань, що починаються словами «Ісус сказав…». Вислови багато в чому збігаються з канонічними Євангеліями, але в них виразно відчувається вплив  гностичних писань. Юдео – християнський характер тексту видно з особливого відношення до Якова, брата Господнього, про якого говориться, що заради нього були створені небо і земля .

Євангеліє містить багато легенд про Спасителя та Його дитячий вік. Рукопис коптського перекладу виявлено у 1945 році в  Наг – Хаммаді (Єгипет). Оригінал, імовірно, був написаний на грецькій мові на початку ІІ століття.

Про нього було відомо Оригену та Іполиту Римському. Воно також було поширене серед християн, що засвідчується багатьма перекладами на латину, сирійську та старослов’янську мови.

  Стрикалюк Богдан, ієрей, магістр Релігієзнавства