Історичне становлення сіонізму

Серед  євреїв,  які жили  в діаспорі  завжди  було  поширене  сильне прагнення  повернутися до Сіону. Сіон , Земля Ізраїля, та Єрусалим  присутні в єврейській культурі та традиційних ритуалах , що були для них символами Батьківщини. У ХІІ ст.  виникає течія, яку переслідують  в християнських країнах, що намагається повернутися  у  давню Батьківщину. У 1492 р. – з Іспанії  єврейські вигнанці попрямували  до Цфату,  створюють  спільноту.

На протязі ХІV ст. великі єврейські спільноти  почали вкорінюватись  у Святій Землі в чотирьох містах: ЄрусалимХеврон, Цфат та Тверія. На початку ХVІІ ст. була  прийнята  спроба  оновлення  єврейського  національно  – релігійного центру в Єрусалимі. Рух очолював  раві  Ієхуда Хасид, який прибув до Єрусалиму у 1700 році, на чолі біля 1000 своїх послідовників із різних країн Європи.

До їхнього  прибуття  єрусалимська  спільнота нараховувала 12000  чоловік, в тому числі  200 ашкеназів.  Сам Ієхуда  невдовзі помер. Після його смерті  між послідовниками  Хасида виникли тертя  з  арабами,  яким ашкеназька спільнота  Єрусалиму заборгувала. Після того  не довго думаючи араби спалили ашкеназьку  синагогу  (1720 р.), вигнавши євреїв – ашкеназів  з міста.

З  1880 р. – населення  Палестини  сягає  450  000 чоловік, з яких 24 000 складали євреї. В Єрусалимі   чисельність євреїв   сягала  більше половини – 25 000  населення,  в Цфаті проживало  4000 євреїв, у  Тверії – 2,5 тис. , Яффі – 1000 , в Хевроні – 800 чоловік  та Хайфі – 300.

Ашкеназька спільнота  складалася  головним чином  із  євреїв  Східної Європи, які  поділялися на хасидів  і їх  супротивників  – прушім. Більшість євреїв  суворо виконували  заповіді віри  та підпорядковувались  авторитету равинів. Євреї   Палестини  займалися  запропонуванням послуг для іудейських паломників.  Їхні послуги були такими: кошерна їжа,  єврейські  постійні двори, послуги екскурсоводів.

 

Важливим джерелом   доходів  були пожертви від спільнот діаспори. Їх  обкладали  високими податками  турецькі чиновники. Були  створені фонди  для підтримки  земляків  – халука.

Один  із ранніх палестинофілів  Натан Фрінланд   почав політичну діяльність. На аудієнції французького імператора  Наполеона Бонапарта  він  просив  у нього допомогти  в  справі переселення  євреїв  у Палестину. Перша  велика  хвиля  сучасної  імміграції  «Перша алія» почалася у 1881 році, коли євреї  змушені були тікати від погромів у Східній  Європі.

Виникнення політичного сіонізму пов’язане  з  його засновником  Теодором Герцлем. Адже політичний сіонізм  – це  рух,  який ставив собі за мету – заснувати  єврейську державу на землі  Ізраїля, піднімаючи єврейське питання  на міжнародній арені.  З 1896 р. – Герцль опубліковує  свою книгу «Єврейська держава»,  в якій виклав своє бачення  майбутнього  єврейської держави. У наступному році  він  керує  першим  Всесвітнім єврейським конгресом в м. Базель, де  й була  заснована Всесвітня Сіонська Організація.

Друга алія  (1904 -1914 рр.)  розпочалася  після погрому у м. Кишенів. 40 000 євреїв поселилося  у Палестині. Більшість з іммігрантів  першої та другої  алії були ортодоксальними євреями, але  друга  – включала  в себе соціалістів,  які засновують  кібуцнівський рух. У 1919 – 1923 рр. – виникає третя алія. 40 000 євреїв  прибуває  зі Східної Європи. Поселенці  цієї хвилі були навчені сільському господарству   та  могли розвивати економіку.

З  1924 -1929 рр. – відбувається четверта алія. В Палестину прибуває  82 000 євреїв, в основному  в результаті  сплеску антисемітизму  в Польщі  та Угорщині. Група складалася з сімей середнього класу, які  приїжджали  в зростаючі міста.  Засновували  малі підприємства  торгівлі,  суспільного  харчування  та  легкої промисловості. 23 000  емігрантів  змушені були залишити країну. Хоча були спроби  п’ятої алії проти репертації 4 млн.чоловік, але  арабське повстання  (1936 -1939 рр.) придушило імміграцію євреїв.

Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства