Інтерв’ю з Михайлом Якубовичем на тему: “Переклади Корану та арабський перипатетизм”

МихайлоШановні читачі журналу “Апейрон+”!

Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з відомим молодим українським вченим, сходознавцем, перекладачем смислів Священного Корану, ісламознавцем Михайлом Михайловичем Якубовичем.

Біографічна довідка:

Народився 1986 року в м. Острог (Рівненська область).

Починаючи з 2008 року працює на кафедрі релігієзнавства Національного університету “Острозька Академія.”

У 2008 та 2010 роках проходив стажування в Польщі, Саудівській Аравії.

Вперше дослідив та опублікував дослідження філософської спадщини кримських мислителів.

Спектр наукових інтересів та зацікавлень: ісламська екзегетика, проблема віри та розуму в культурі ісламу, розвиток мусульманської філософської традиції в Золотій Орді та Кримському ханстві.

Відомий як перекладач смислів Священного Корану українською мовою.

 Михайле Михайловичу, дозвольте нам розпочати нашу розмову про те, наскільки важливим є ісламський духовно–культурний простір для розвитку сучасного глобального світу. Скажіть, в чому особливість мусульманської культури та цивілізації? І взагалі, чи варто, на Ваш погляд, ототожнювати мусульманську та арабську культуру?

 Важливим – передусім тому, що чисельність сповідників ісламу вже давно перевищила півтора мільйарди. Іслам сформував певну систему цінностей, яка, певною мірою, продовжує визначати суспільне, політичне та економічне буття багатьох регіонів. І тому вивчення ісламу – це ключ до розуміння багатьох процесів, які зараз відбуваються у світі. Утім, це не означає, що мусульманська культура одноманітна, адже іслам продовжує свій ровзиток саме як світова релігія. Араби сьогодні становлять лише близько 20 відсотків від кількості мусульман, а держави з найбільшою кількістю мусульман, наприклад, – це Індонезія та Індія. Тому вивчення ісламу й вивчення арабської культури – це хоч і пов’язані між собою речі, адже вихідні тексти ісламського віровчення й первинна традиція пов’язані саме з цим етносом, але саме поняття «ісламська цивілізація» загалом ширше й узагалі не має етнічних меж.

В Україні Ви досить відома особистість з огляду на ЗМІ. Чи можна стверджувати, що переклад смислів Священного Корану українською мовою є революційним явищем? На Вашу думку, чому переклад смислів священної книги мусульман повинен бути відомим українському читачеві? Адже все ж таки християнська культура є не лише домінуючою серед українців, але й визначає безліч факторів сучасних комунікативно – етичних та побутових сфер життєдіяльності?

 Ні, я в жодному разі не вважаю свою працю «революційною»… Коран, відзначу – це тільки арабський текст, а переклад – це лише обмежена творчість перекладача, більш чи менш успішна. Тому моя праця – не більше, ніж одна зі спроб, і маю надію, в наступних виданнях ця спроба буде ще ближчою до істини. Передусім переклад смислів Корану потрібен нам тому, щоб знайомитися зі світоглядом цієї книги через звичну нам мову. Не слід сприймати її як «виклик» чи ще якусь акцію. Думаю, кожен читач, незалежно від свого віросповідання, може відкрити для себе дуже багато, читаючи навіть переклад смислів Корану. Читач-християнин побачить і чимало спільного з корінням своєї релігії. Важливо й те, що й науковці, послуговуючись перекладом, можуть використовувати його для цитування, а не робити власні переклади за посередництвом російської чи англійської, що часто веде до втрати змісту.

 Наскільки мені відомо, що Священний Коран перекладено багатьма європейськими мовами? Ви вважаєте, що вплив, який здійснює мусульманська релігія та культура в секулярній Європі є позитивним явищем? Обгрунтуйте Вашу позицію.

 Так, справді, в Європі досить тривала історія перекладу смислів Корану, яка сягає корінням ХІІ століття. Звісно, не всі переклади рівнозначні – існує чимало «другорядних» перекладів (тобто не з оригіналу), відверто полемічних, «анти-ісламських», скіжімо так, чи вже на сьогодні застарілих. Виконуються й нові переклади, майже кожен рік виходить, наприклад, новий переклад англійською. Характерною тенденцією для європейських країн є поява «мусульманських перекладів», виконаних в руслі ісламської доктрини та екзегетики.

Дійсно, багато хто серед європейців сприймає іслам як виклик. Але в той самий момент європейці не припиняють неоколонізаторської політики у вигляді як економічного тиску на ісламський світ, так і, як було нещодавно у випадку з Лівією чи Малі, військового. Насправді страх перед ісламом походить від незнання, адже часто в масовій свідомості за іслам сприймається те, що ним не є, зокрема політичний терор, порушення прав людини чи інші негативи, які існують в мусульманському світі. Ось завдання перекладів – це і показати те, яким іслам є насправді, а не яким його бачать якісь політичні групи чи, навпаки, ісламофоби.

 Арабський халіфат – унікальне феодальне теократичне утворення VII—IX століть, що залишило важливий      слід в історії. В цей час контактів халіфату були із Тюркським та Хазарським каганатом і навіть з Великим Руським князівством. З поширення халіфату,поширювались і мусульманські джерела. Скажіть, чи існували ісламські джерела на території Русі? Якщо так, то яке їх історичне значення?

 Якщо йдеться про те, чи можемо ми дізнатись про давню історію України та слов’янських земель загалом із арабських джерел, то, безперечно, так. Вітчизняні історики, зокрема й Михайло Грушевський, чимало зробили задля того, щоб відновити на підставі свідчень арабомовних авторів період, наприклад, IX – X ст. Кожному історику середньовічної України відомі імена аль-Масуді, ібн Фадлана, Місквайга, ібн Русти, Йакуба аль-Хамаві, аль-Бекрі, ібн Батуту, аль-Ідрісі та, звісно, ібн Фадлана, який написав відому «Подорож до країни русів». Арабські географи та мандрівники досить щедрі на описи території України, щоправда, не завжди історики можуть відтворити реальну дійсність за цими свідченнями. Ось, зокрема, одни приклад – у творах перського географа аль-Масуді говориться про те, що слов’яни походять від племені «валінана» (є й інші варіанти читання – «валітаба», «валнана» і т.д.). Чи йдеться про «волинян»? Історики не мають однозначної думки. І таких прикладів чимало. Але якби не арабські джерела, наші знання про Русь були б набагато обмеженішими.

 Які праці арабських перипатетиків Ви переклали українською мовою і чи зможе кожен український читач познайомитись з ними?

 Так, я перекладав твори аль-Фарабі («Книгу релігії»), Абу ’Алі Міскавайга, ібн Рушда. Перші два переклади друкувалися в періодичних виданнях, а праця ібн Рушда «Виріашальне слово» вийшла окремою монографією.  Перекладав і праці інших авторів – першого «соціального філософа» ісламського світу ібн Хальдуна, деякі фрагменти творів теолога Фахр ад-Діна ар-Разі та ін. Усі ці переклади доступні в інтернеті, тому кожен бажаючий може з ними ознайомитися. Маю надію, свого часу зможу опублікувати й окрему антологію перекладів арабських мислителів.

 Ви досліджували творчу спадщину кримських філософів, таких як Шараф ад-Діна аль-Кримі, Сайїда Ахмада аль-Кримі, Ібрагіма аль-Кримі, Абу ль-Бака аль-Кафауві тощо. Для багатьох наших читачів ці імена є маловідомими. Скажіть, а в чому їх особливість беручи до уваги європейську філософську думку? Вони доступні для широкого кола?

 Насправді говорити про «європейськість» цих мислителів навряд чи можна. Передусім праці цих авторів, які творили за часів Золотої Орди та Кримського ханства на теренах південної України, цікаві в контексті східної, тобто мусульманської філософської традиції. Шараф ад-Дін аль-Кримі (XIII-XIV ст.), наприклад, осмислював проблему джерел мусульманського права, інші автори займалися богослів’ям, містицизмом та навіть перипатетизмом (як, скажімо, аль-Аккірмані, який продовжував розвивати філософський метод ібн Сіни). Для широкого кола твори цих авторів недоступні, адже абсолютна більшість із них залишається неопублікованою, тобто рукописною. Доступні лише деякі дослідження, в тому числі й мої. Але насправді там є що почитати і вітчизняному читачеві. Наприклад, містик Ібрагім аль-Кримі (пом. 1593) пропонує в деяких своїх творах досить цікаву історіософську концепцію, де знайшлося місце й для українських земель, а Абу ль-Бака аль-Кафауві (1618 – 1693) уклав високо цінований в ісламському світі філософський словник.      

 Які унікальні  історичні мусульманські  рукописи можна знайти на території України?

На жаль, велика частина культурної спадщини України опинилася поза її межами. Ісламські культурні артефакти – не вийняток. Зокрема, релігійно-філософські праці кримських татар переважно знаходятьс в Туреччині й інших країнах Сходу, а також у Росії. Утім, збережені деякі колекції рукописів в Бахчисарайському заповіднику, в Національній бібілотеці ім. В. Вернадського, в інших книгозбірнях. Цікаво, що зовсім нещодавно знайшовся й унікальний рукопис Корану 1804 року, переписаний на Волині. Зберігається він в Острозі. Маю надію, цей артефакт не останній.

 Ваші побажання нашим читачам.

 Передусім – доброго самопочуття та гарного настрою.

Михайле Михайловичу! Щиро дякуємо Вам за розмову. Було цікаво з Вами поспілкуватись! Бажаємо Вам успіхів, натхнення та подальших дослідження в області мусульманської релігії.

 Розмовляв Євген Распопов

Спеціально для журналу Апейрон +