ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЛІТУРГІЇ

«И когда они ели, Иисус, взяв хлеб, благословил, преломил, дал им и сказал: приимите, ядите; сие есть Тело Мое.  И, взяв чашу, благодарив, подал им: и пили из нее все. И сказал им: сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая.» (Мк. 14.22-24)

 Актуальність дослідження літургії Православної Церкви зумовлена тим фактом, що на даний момент бурхливого розвитку цивілізації виникає дедалі більше думок про реформування Православної Церкви з огляду на сучасні реалії, зокрема літургійного Богослужіння, але при глибшому розгляді цього питання можна знайти дуже багато цінних|коштовних| наукових, місіонерських та богословських даних, які показують протилежну думку.

Божественна літургія – серце православного Богослужіння, під час якого здійснюється святе таїнство євхаристії, втілення (пресуществління) хліба і вина у Тіло і Кров Господню. Слово «літургія» має грецьке походження та означає «спільна служба (дія)» і вказує на те, що таїнство святого при­частя є спасительною жертвою Бога за гріхи всіх віруючих – живих і померлих. Оскільки таїнство святого причастя, грецькою слово звучить як євхаристія, що означає «подячна жертва», то іноді й саму літургію також називають «євхаристією» [1, с.601].

Таїнство євхаристії займає центральне місце у Православній Церкві. Воно складає головну частину літургії. Кожна літургія за своїм змістом є містичним повторенням Таємної Вечері, під час якої Христос роздав учням хліб і вино, втілені у свої Тіло і Кров, «…сие есть Тело Мое… сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая» (Мк. 14.22-24) [6].

Проте слово літургія несе в собі більше значення, ніж проста молитва. Літургія – служба колективна і передбачає наявність громади, яка, нарівні зі священиком, є учасниками літургії. У сучасній практиці важливу роль в літургії виконує хор, що символізує тих, хто молиться. Він веде діалог зі священнослужителем, який здійснює літургію. Священик у свою чергу представляє на літургії свого архієрея (який і є спадкоємцем апостольської місії, дорученої їм Христом). Таким чином, літургія містично переносить усіх віруючих у переддень Воскресіння Христового і стає мостом, що зв’язує усіх вірних Господу Причастям Його Крові у єдину Церкву [5].

  Саме літургійне навчання і полягає у тому, щоб пояснити, як усе в богослужінні стосується людини як Церкви Божої, робить її живим Тілом Христовим і ставиться до неї як до живої частини цього Тіла. Ця дія за сутністю одночасно і загальна, і особиста. Загальна воно тому, що єднанням вірою учасників воно реалізує і виконує сутність Церкви, тобто присутність Христа посеред віруючих у Нього. А особиста, оскільки ця реальність щоразу звернена до кожного, дана для особистого роздуму, та зростання у вірі [7].

Літургійні тексти складалися починаючи з апостольських часів; історично найранішою вважається літургія, створена першим єпископом Єрусалимської церкви апостолом Яковом, зведеним братом Ісуса Христа [5].

Апостоли здійснювали причастя за заповіддю і за прикла­дом Ісуса Христа і навчили християн здійснювати це Таїнство. У перші століття існування християнства порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви завчалися напам’ять. Потім з’явився і письмовий виклад апостольської літургії. З часом її текст поповнювався новими молит­вами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало у різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об’єднати усі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено у ІV ст., коли припини­лися гоніння на послідовників Христа, і християнська Церква отримала мож­ливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Все­ленські Собори). У цей час святий Василій Великий, один з трьох вселенських учителів та отців церкви, записав і запро­понував для загального використання складений ним чин літургії. Пізніше святий Іоан Золотоуст, також один з трьох вселенських учителів та отців церкви, дещо скоротив цей чин, в основі якого була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова [1, с. 601].

У Православній церкві існує наступний порядок літургії: спочатку готуються предмети для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини: 1) проскомідію; 2) літургію оголошених; 3) літургію вірних.

Літургія складається з молитов, читання, обрядів та співу, тобто в ній є певна структура, в якій різні елементи пов’язані один з одним, і тільки у цьому співвідношенні розкривається їхнє справжнє значення. Кожну службу можна порівняти з будівлею, в якому всі частини функціональні. Щоб зрозуміти дію і сенс кожної частини, треба спочатку зрозуміти все в цілому [7].

Так проскомідія символізує Втілення і Різдво, але також – оскільки Ісус Христос був народжений, щоб померти за нас – страждання і смерть. Тому жертовник, на якому здійснюють Проскомідія, символізує собою Віфлеєм і Назарет, а також Голгофу. Христа на хресті воїн ударив списом, щоб підтвердити Його кончину, – і з рани хлинули вода і кров. Тому з водою, яка є основою життя, змішується вино, втілюючись у Кров Христову. Копієм називається предмет, яким священнослужитель виймає частинки з просфор – хлібів для причащання.

Антифони (піснеспіви) на початку літургії представляють початок земного життя Ісуса Христа, коли Він нікому ще не був відомий, існували тільки провіщення в пророцтвах. У обряді Малого входу (вхід з Євангелієм) Христос виходить на проповідь, і виноситься при цьому Євангеліє, що символізує його першу появу серед людей. Послання апостолів умовно представляють їх проповідь, а Євангеліє – проповідь самого Христа. Великий вхід (перенесення Святих Дарів з жертовника на престол) символізує його останній вхід у Єрусалим на страждання і смерть, а покладання дарів на престол – поховання, вчинене Йосипом Аримафейським і Никодимом. Сам престол – це гріб, покриви на чаші і дискосі – похоронні пелени. Відкриття завіси перед молитвою Символ Віри – символізує відкриття гробу, а коливання священиком воздуха – землетрус який був в ту мить. Воскресіння символізується, коли після анафори (молитви під час якої відбувається пресуществління Святих Дарів) частку освяченого хліба вкладають у чашу; перенесенням ж священних посудин з престолу на жертовник після причастя несе в собі символ Вознесіння Ісуса Христа [3, с. 205]. Ці та безліч інших образів Старого і Нового Завітів складають єдину основу богослужіння.

Таким чином, кожен раз, коли відбувається літургія, перед поглядом мирян проходить все життя Христа. Якщо людина і не бере участь у таїнстві, вона бере участь у службі, розмірковуючи над рятівною таємницею втілення і прославлення Господа.

На Православній літургії неможливо бути присутнім «з заплющеними очима», стоячи всю службу людина молиться, адже кожен момент служби має своє особливе значення. У цьому процесі беруть участь всі органи чуттів, взагалі все тіло. Зір – лише одне з знарядь, за допомогою яких у православному богослужінні людина цілком втягується в богослужіння і молитву. Молиться людина і розумом, слухаючи співи та читання. До молитви очей і розуму християнин може додати молитву тіла, часто осіняючи себе хресним знаменням на знак своєї причетності до ходу літургії та її змісту; або вклоняючись легким, або земним поклоном.

Ладан залучає до молитви нюх, музика – емоції, адже майже всі тексти співають, рідко що читається. [8] Перед іконами люди запалюють свічки. До ікони, облачення і священним посудин можна торкатися і цілувати їх; людей помазують «благоухаючою» оливою.

Так, наприклад, церкви, що випробували вплив Реформації, традиційно ставляться з підозрою до того, щоб в поклоніння Богові втручалася тіло і взагалі, що б то не було, матеріальне. Вони відокремили дух від матерії і, роблячи наголос на слові, апелюють головним чином до розуму, до інтелектуального сприйняття. Розум, звичайно, повинен брати участь у богослужінні, але є ще і відчуття та емоції, словом – все, що лежить під розумовою поверхнею, а богослужіння покликане залучати у свій рух до Бога і пронизувати освячуючою Божою благодаттю всю людину, цілком.

Закладенні у літургії чинники мотивують людину до роздумів, слова Божі надають літургії особливого емоційного перебування Ісуса Христа, який прийшов до людей, щоб вони могли прийти до нього. Так, за переказами літургійне дійство у Константинополі настільки вразило посланців руського князя Володимира, що вони рекомендували йому прийняти Православну віру. А літургійні вислови, молитви, та читання Біблії, ікони, церковні гімни, тощо можна і треба використовувати для проповідування Євангелія і визнання Ісуса Христа в усьому світі. Так, наприклад Микола Касаткін, знаний у Японії більше як отець Ніколай, євангелізував своїх слухачів через навчання їх «Вірую» та молитви «Отче наш», обидві є елементами літургії [2, с. 283].

Варто також згадати про ще одну особливість православної літургії: у ході її здійснення встановлюються зворушливі, теплі і довірливі відносини між предстоятелем (будь то єпископ або священик) і дияконом. «Помолися о мне, владыко святый», «Помяни мя, владыко святый» – з цими словами диякон неодноразово звертається до предстоятеля в ході Літургії. «Да исправит Господь стопы Твоя», «Да помянет тя Господь Бог во Царствии Своем, всегда», – відповідає предстоятель йому. Приймаючи від предстоятеля благословення або подаючи йому той чи інший священний предмет, диякон завжди цілує йому руку; починаючи або закінчуючи священнодійство, та вклоняється йому. Всі ці дії – не просто залишки стародавнього «церковного протоколу». Вони мають іконний характер, символізуючи відносини довіри і любові, які існують між людьми у Царстві Небесному і які повинні існувати між тими, хто живе в Богові. Крім того, ці дії підкреслюють ієрархічний характер Церкви, в якій, за вченням Ареопагіта, християнського мислителя та учня апостола Павла, божественні «сходження» і «випромінювання» переходять від вищих до нижчих: від ангелів до людей, від священиків до дияконів, від кліриків до мирян [4].

З часом Реформації літургії у деяких Церквах змінили внутрішнє ставлення людини до причастя. Так для західного християнина у вищій мірі незвично відхилитися від причастя. Він може навіть причаститися двічі в один і той же день, якщо йому доведеться брати участь у двох службах. Літургійний рух у Католицької та Англіканської церкві призвів до того, що майже всі парафіяни причащаються щонеділі, вважаючи це само собою зрозумілим. Для багатьох православних, навпаки, незвично причаститися більше кількох разів на рік.

В англіканському середовищі, як стверджував архієпископ Майкл Ремзі – існує ризик, що до причастя стануть відноситися дуже легко. Серйозна підготовка, включаючи тривалий піст, практично зникла; достатньою підготовкою до вищої точки служби вважається вся її попередня частина. Але попередження апостола Павла про те, як небезпечно їсти і пити на євхаристії «негідно» (1 Кор. 11, 29), нікуди не зникло, як цю фразу не говори. Навряд чи корисно для Церкви і для окремих її членів те, що для підготовки до причастя потрібно так мало часу. Адже участь в євхаристії – це не тільки таїнство християнського спілкування братів у Тілі Христовому, але і перш за все таїнство спілкування з Богом. Обережність, з якою православні приймають Святі Тайни, щонайменше повинна підказати іншим християнам, що загальне причащання може стати занадто буденною справою. [3, с. 206]

Тому в православній літургії, не дивлячись на її консерватизм, є речі яким можуть повчитися й інші християни. Деякі з них притаманні всьому православному богослужінню, а не лише літургії.

Так один з найавторитетніших отців Православної Церкви Святий Іоанн Златоуст говорив, що Божественна літургія є великий чудовий дар. Ангели Божі, якщо тільки можна це виразити на нашому людському мовою, заздрять нам, людям, яким даровано щастя куштувати Божественні Тіло і Кров, вони міріадами злітаються туди, де приноситься Божественна жертва, з трепетом стояння перед святим престолом, закриваючи обличчя і на хвалу прославляючи велику Тайну, що відбувається.

Літургійне свідчення полягає не тільки у тому, щоб говорити про Бога, а й у тому, щоб розмовляти з ним, так метод і зміст проповідування стають одним цілим.

Підводячи підсумок варто відзначимо, що православне богослужіння в цілому можна назвати школою богослов’я і Божественна літургія є такою в першу чергу. Вона навчає таємниць Царства небесного, тому що сама є іконою цього Царства, найбільш повним відображенням небесної реальності у земних умовах, явищем трансцендентного через іманентне. Сутність літургії полягає у тому, що це – особиста зустріч людини з Богом, причому людини не ізольованої від інших, але що знаходиться в спілкуванні з іншими. Православна Церква усвідомлює першорядність богослужіння в християнському житті, і це саме по собі необхідно для всіх. Було б дивно, якби християни Заходу не знайшли у православному богослужінні – особливо в серці церковної молитви, в літургії – нічого, гідного наслідування.

Служіння літургії – творчий акт, у який залучена вся повнота Церкви. Текст літургії завжди один і той же, але кожна літургія дає можливість пережити його по-новому, а отже і заново пережити зустріч з живим Богом.

Гаврилів Вадим

Магістр релігієзнавства

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Слобідський С. Закон Божий: Підручник для сімї та школи. / Протоієрей Серафим Слобідський. – К.: Видавничий відділ УПЦ, 2005. – 655 с. – (Видавничий відділ Української Православної Церкви).

2.  Стамуліс Д. Православне богослівя місії. / Джеймс Стамуліс. – Л.: Свічадо 2004. – 556 с.– (Релігійна свобода і права людини: Місія і прозелітизм. У 3 т. – Т. 3.).

3. Хью Уайбру. Православная Литургия. Развитие евхаристического богослужения византийского обряда. / Уайбру Хью. – М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2006. – 222 с. (Издательство Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея).

4. Архиепископ Иларион (Алфеев) Божественная литургия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.orthodox-jerusalem.ru/load/http_simvol_veri_ru_commodity_ uslugi_index_shtm/2-1-0-146.

5. Божественная Литургия св. Иоанна Златоуста. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.heretics.com/library/docs/liturgy.htm.

6. Таинства православия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sunhome.ru/religion/11754.

7.  Шмеман А. Православное Богослужение. Литургия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://azbyka.ru/tserkov/bogosluzheniya/liturgiya/5g8_1_1-all.shtml.

8. Євхаристія Заходу і православна літургія ч. 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaoc.net/2010/11/evharystia-zahid-2/.