Індонезія

indonezia Характерними рисами для цієї країни є специфічна територіальна розташованість, релігійна строкатість та інші особливості, про які Ви дізнаєтесь згодом.

Офіційна її  назва – республіка  Індонезія. Загальна  площа Індонезії складає  близько  1 млн. 919 тис. 400 квадратних кілометрів. Столиця країни – Джакарта. Великі міста Індонезії: Бандунг,  Медан, Палембанг, Семаранг, Сурабая, Уджунгпанданг. Форма державного правління – республіка, грошовою одиницею  індонезійців  є рупія. Населення країни становить  близько  245,4 мільйонів людей. Державною визнається лише індонезійська мова (бахаса). Найбільш поширеними релігіями  на території сучасної Індонезії  є іслам (його сповідує 87 % населення), християнство (в більшості католики), буддизм,  індуїзм та інші традиційні релігійні вірування.

Спробуємо здійснити  невеличкий екскурс  по   історії Індонезії. Спочатку, намагатимемось  зрозуміти  походження цього слова.  Індонезія – (лат. indus та гр.  νήσος – острів) у буквальному розумінні означає «острівна Індія».  Це пов’язано з тим, що Індонезія є острівною державою, в склад якої  входять як малі так і великі острови, їх нараховують близько 13 700. Всі ці острови, як не дивно, розміщуються у водах  Індійського та Тихого океанів.

Велике   скупчення  цих островів   утворює  так званий  Малайський

архіпелаг. За статистикою, близько 87% індонезійців є мусульманами, що сповідують релігію – іслам (більшість мусульман становлять суніти), який  у свою чергу  ставить  Індонезію  поряд з  арабськими державами світу, у яких переважна більшістьсповідує іслам.

Індонезія  приваблює багатьох туристів своєю прекрасною флорою та

фауною. Велику її частину  займають  тропічні ліси. У них  виростає близько чотирьохсот видів дерев. Серед тварин  найбільш поширеніший,на території архіпелагу, комодський варан, для індонезійців ця тварина є  місцевим довгожителем.

70%  усієї території  країни розташовуються  на Великих  і 30 % на Малих

Зондських та Молокських островах. Обов’язковим елементом індонезійського пейзажу слугують вулкани, їхні руті схили так і ростуть у морських хвилях.  Індонезія належить до таких регіонів, де спостерігається велика загроза сейсмічної та вулканічної активності.

Так як на  островах Індонезії  розташовуються близько чотирьохсот

вулканів, сто з них є діючими. До таких активних вулканів відносять наступні: на острові Хальмахера – вулкан Галкуноро, острові Суматра –  вулкан Керінчі, на острові Ява – вулкани Мерапі, Раунг, Семеру, Сламет, Тангер. Між островами Ява та Суматра, у Зондській затоці, знаходиться вулкан Кракатау. Регулярно цей вулкан нагадує про себе місцевим жителям.

Індонезія знаходиться у вигідному вологому екваторіальному кліматі. Ось тільки на Малих Зондських островах переважає субекваторіальний клімат. За рік тут випадає 3000 міліметрів опадів, а на схилах гір Калімантана, Ява та Сутра, кількість опадів досягає від 4000 до 6000 міліметрів. А як настане кінець літа або осені – тут  починають вирувати тропічні циклони. Зрозуміло, що жителям індонезійських островів живеться невесело.

Як відомо з історичних джерел, перші поселення на індонезійських островах виникли ще  у ІІІ-І тисячолітті до нашої ери.  Існує припущення,  що перші народи, які населяли архіпелаг,  прибули швидше за все з Південного Китаю. У І-ІІ століттях  на островах вже були  індійці-купці, згодом до них  приєдналася когорта буддистських та індуїстських жерців. Вони у свою чергу почали поширювати свою віру та культуру. В тім не довго їм прийшлося насолоджуватися  таким життям, так як на них вже чекала ісламська експансія. Араби-купці, які проникли на територію цього  острова у ХІІ-ХІІІ столітті нашої ери, почали швиденько наводити свої порядки. Вони поширювали свою релігію серед індонезійського населення. Вже до кінця ХV століття іслам стає пануючою релігією скрізь на індонезійських островах, винятком є тільки острів Балі, який і посьогодні лишається оплотом індуїзму.

У  ХVІ столітті на острів прибувають португальці, що були торговцями  прянощів. Вже після них з’явилися більш серйозні суперники, такі  як іспанці англійці, голландці. Саме голландці відмітились у 1619 році – завоюванням міста Джакарти, яку перейменували на Батавію. У 1781 р. – індонезійський архіпелаг  входить до складу голландської колонії Східної Індії. Проте, індонезійці так просто голландцям не здалися, і вже після  І Світової війни  сформували рух за звільнення острова Індонезія. Країна зміцнилася завдяки діяльності Сукарно. Йому вдалося звільнити Індонезію від окупації японських військ у 1942-1945 роках і проголосити  Індонезію незалежною республікою. Наступник Сукарно – військовий  генерал Сухарто – за тридцять один рік свого правління  довів країну до глибокої економічної кризи, від якої дотепер  Індонезія не може оговтатись. У 1998 р. – режим Сухарто було придушено, натомість його місце зайняв Бурхамундін Хабібі.

Хабібі кладе початок  демократичному процесу. Восени 1999 р. парламент Індонезії обрав президентом Абдурахмана Вахіда. За указом президента було скорочено представництво військових  в парламенті, генералу Веранто (військовий командир Сухарто ) було  заборонено приймати участь у діяльності уряду. Монетарна політика дозволила президенту Індонезії  здійснити  скорочення інфляції з 70 до 2 %. У зв’язку з  ростом ісламського екстремізму опинилася від загрозою зриву стабілізація  економіки індонезійської держави. Це супроводжувалося  війнами в Іраці та Афганістані. Серйозною проблемою перед вибраним президентом постає  перенаселення  Індонезії.

Якщо  ж торкатись питання  індонезійської культури, то вона  сама повинна завдячувати  місцевим острівним жителям, в тому числі, і безпосередньому впливу на формування   різних традицій: південно-китайської, індійської, буддійської, ісламської, християнської. Малайський архіпелаг  відчув на собі помітний вплив  багатьох азіатських культур, зокрема індійської, китайської, арабської. Вихідцям індонезійських  островів вдалося  збагатити культуру проживаючих на території   місцевих племен. Яскравим прикладом цьому може слугувати  мистецтво на острові Балі,  прослідковуються  унікальні культові індуїстські та буддистські  споруди на острові Ява.

Як не дивно це буде звучати, жителі із  різних куточків Індонезії  володіють загалом двісті п’ятдесятьма мовами, не враховуючи при цьому мовних діалектів. Але загальнонаціональною державною мовою на даний час залишається  бахала. Мову для спілкування  було створено на базі діалекту малайців, який вони називали «ріау – малай», що був запозичений  з голландської та яванської мови.

У 1905 в місті Тораджі було зафіксовано  перший  ритуальний обряд воскресіння мертвих людей, який був здійснений однією із традиційних релігій індонезійців. Зовсім  висохлі  тіла людей рухалися  в напрямку  могильного поховання. Кладовище,  до якого так швидко поспішають  ходячі мерці, знаходиться  дуже далеко в горах, дослідники стверджують, начебто  сільські жителі  використовують  чорну магію  для того, щоб оживити померлих та благополучно провести їх в останню дорогу. Релігійний  культ  ходіння  померлих  відбувається наступним чином:  шаман супроводжує мертві ходячі тіла, виголошуючи різноманітні  закляття. Насамперед існує  умова, чи, так би мовити, правило: ніхто із людей не повинен доторкатися  до ходячого мерця, інакше його труп може впасти на землю і більше ніколи не підніметься з неї.

Одне з індонезійських племен – торайя – притримується  релігійного  культу поховання померлих. Відомо, що поховання померлих близьких  є для них великим святом. Поховальний процес включає у собі  увесь перелік жертвоприношень буйволів, свиней. На це свято запрошують велику кількість гостей та знайомих людей. Завдання члена племені  полягає  у  накопиченні  достатньої кількості  матеріальних коштів,  для проведення  поховального обряду з усіма належними почестями. Трапляється й так, що тіло померлого може перебувати в будинку і декілька років, ним опікуються родичі, які повинні ставитись  до померлого з великою  повагою.  Родичі  збирають  необхідні кошти для поховання щоб задовольнити гостей після проведеного  традиційного релігійного   ритуалу. Поховання, як вже прийнято в  острівних індонезійських жителів, можуть відбуватися не в землі, а у гробницях. Найчастіше такі гробниці споруджуються у скелях або ж підвішених  дерев’яних  гробах. Ці гроби прикрашають різноманітними геометричними фігурками. Для того, щоб зекономити на поховальних процесіях, члени племені торайя  допускають захоронення  рідних навіть в одному гробі. Але трапляються випадки, що під вагою тіла кріплення просто не витримують, а самі гроби, в яких перебувають померлі,  падають на землю.

Індонезійці уявляють смерть  у вигляді якогось іншого життя, що є своєрідним переходом померлих душ в інший світ, де померлий може проводити життя так само, як і на землі. До померлих  близьких  тут відносяться шанобливо, як до живих, прагнучи відділити їх від світу дійсності. Духи нащадків можуть втручатися у життя живих людей, дивлячись за їхньою поведінкою. Чіткого розмежування між життям та смертю в індонезійців немає. Індонезійське суспільство можна поставати як єдність живих та померлих, взаємовідносини між ними можна прослідкувати.  Живі люди мають право шанування померлих, в знак своєї подяки, приносять їм пожертви. Мертві мають здатність чіткого контролю над живими, можуть слугувати джерелом благ, а в іншому випадку за провину – карати їх  різними бідами та хворобами.

Існує так званий  «корабель мертвих», який доставляє душі усіх померлих в потойбічний світ. Таке явище можна спостерігати на островах Меланезія та Полінезія  серед  індонезійських народів. Ключовим моментом для народів цих островів є спускання човна  та проводжання померлих душ в інший світ, супроводжується святом смерті. Це один із культів меланезійців та полінезійців, який може тривати декілька днів. Душі померлих  супроводжує особливий  провідник, а керуючий церемонією – жрець – співає пісні, у такий спосіб описуючи  довгий небезпечний шлях корабля з померлими у потойбічний світ.

В індонезійських народів, особливо у батаків,  на острові Суматра був дуже поширений культ рису. Батаки займалися  вирощуванням рису, а тому він вважався основним продуктом для їхнього споживання. Вони  вважали рис  символом  життя, посередником  між двома світами: людей та богів, уявляючи його як божество. Поклонялися богині рису Деві Срі. Через те,  ні один  із ритуальних жанрів не обходиться без рису. Як домінуючий символ, рис використовують у всіх релігійних ритуалах календарного та життєвого циклу.  Досить цікавим є процес  ритуалу вирощування рису. Даний ритуал супроводжується підготовкою ґрунту, посівів, доглядом та збиранням врожаю.  Такі ритуали  виконуються під безпосереднім  керівництвом жерця. Індонезійці  вірять, що рис має таку ж саму душу, як і люди, а тому душа – втілення плодоносної сили цієї трав’яної культури. Тому, за душею необхідний ретельний догляд, годування, захист від злих духів. Рис вважається сакральним для племені  Батакі. У кожній  родині необхідно зберігати  невелику кількість священного рису у себе вдома. Цей рис  не можна віддавати або продавати, бо в такому разі він  може втратити  усю свою силу. Якщо ж родина збільшується та поділяється, то так само ж поділяється сакральний рис. З рисом слід вести себе дуже обережно, притримуючись багатьох заборон, намагатися не злякати, образити його душу. Бо якщо людина це зробить, душа рису може зникнути і нанести непоправної шкоди для рисового врожаю. Зібраний, перебраний і зварений рис може виконувати  як очищаючу так і захисну функцію.

Ще однією особливістю у релігійному культі індонезійців є жування бетелі. Бетелем називається вічнозелена багатолітня рослина, листя якої мають лікувальні властивості. Поширений він  у Південно-Східній Азії, вирощується в Індії та на острові Шрі-Ланка. Перш за все  важливі справи, церемонії, обряди пов’язують з рисом. Проте  велике очищувальне та лікувальне значення  надається рослині – бетелю.

Як ми уже згадували на початку нашої статті, іслам є найбільш поширеним на території Індонезії. Населення країни складає близько 250 мільйонів людей-адептів ісламу. Ця релігія поширювалася без кровопролиття та війни, а безпосередньо через торгівельні шляхи. Є переказ, що арабські купці своєю особливою поведінкою, відданістю служіння, чесністю та справедливістю привернули до себе увагу правителя Індонезії.У розмові з арабським купцем, правитель запитав про халяль (отримання чужого ціною матеріальної вигоди. А тоді попросив мусульманина розповісти йому  про іслам. Детально ознайомившись  з основними принципами цієї релігії, її моральними законами твердо вирішив  сповідувати іслам.

Більша частка мусульман є сунітами. Вони зосереджені у західній частині Індонезії, на острові Ява та Суматра.  Проживають також і шиїти, чисельність яких  досягає 1 мільйона чоловік. Шиїти поширені в столиці Індонезії – Джакарті.

Християнство в цій країні займає другу позицію  після ісламу. І представлено двома релігіями: католицизмом і протестантизмом. Населення країни складає близько 12,1 %  християн. Християнство представлено такими конфесіями : п’ятидесятниками, реформаторами, католиками і лютеранами. Чисельність п’ятидесятників в Індонезії складає близько 9 мільйонів чоловік, реформаторів – 7 мільйонів, католиків – 6 мільйонів, лютеран – 6 мільйонів. Індуїзм займає третю позицію після християнства. Тільки 2-3% населення – індуїсти, а їхня чисельність на острові Балі складає 93%. На відміну від індійського індуїзму, велика увага у ньому сконцентрована на різних ритуалах , присвячених  духам, нащадкам. На острові Балі  розміщуються багато індуїстських храмів.

Буддизм зберігає за собою четверту позицію поряд з індуїзмом. Релігія проникла на територію Малайського архіпелагу близько VІ століття нашої ери. 1% буддистів складає населення  країни. Буддисти здебільшого розташовуються в місті Джакарті, Північній Суматрі, Західному Калімантані та Ріау.

Богдан Стрикалюк

Журнал Апейрон + №3 за листопад 2013