Ієрархія духовенства в ісламі

Ceaspv1У Ісламі  так само як і в християнстві  існує  чітка ієрархічна структура. Що є спільного, а що відмінного  в ієрархічній структурі  ісламу  та християнства? Чи існував  своєрідний  поділ  ієрархії  в ісламі?  Що собою являє  ісламське духовенство? Спробуймо  дати чітке формулювання даного визначення.

Спершу  перейдемо до  визначення поняття  «ісламське духовенство».

Цей термін був вжитий  для позначення  сукупності осіб,  які  виконують  функції організації культу , розробки   догматичної  та релігійно – правової доктрини.

У мусульман, навіть повнолітній чоловік, який  володіє  та оперує достатніми  знаннями та морально – етичним  авторитетом, за  згодою  віруючих мусульман  може керувати  релігійним життям.  У  вітчизняній  ісламознавчій  літературі  ми зустрічаємо, що  духовенство  в сучасному ісламі розглядається  як  деякий соціальний  прошарок ,  в обов’язки  якого  входить   не тільки збереження  релігійного знання, а й здійснення  релігійного  та морального керівництва  громадою  одновірців.

Найчастіше ,  в  ісламі  терміном   «ісламське духовенство»  позначають  уламу.  Дане визначення  має безсумнівно своє походження.   Воно походить від арабського  слова «алім»,  що у перекладі  на українську  мову одзначає –  той, що знає,  науковець, тобто  це  люди, які є справжніми знавцями  богослов’я,   історико – релігійних переказів,  етико – правових  норм  в ісламі.  Під поняттям «улама»  потрібно розуміти  теоретиків – розробників  богословських питань (муджтахіди), а також  мусульманського права  (факіхи), практичних  діячів, що спеціалізуються   на  релігійно  – суспільних  функціях , особливо  щодо  відправлення культу (мулла), здійснення судочинств  на основі  закону шаріату  (каді),  керування  релігійною громадою (імам), орденів та  братств (шейхи), у традиційній  освіті (мектебе).

У  Арабському халіфаті, а також в середньовічних державах,  які слідували за  ним,  набули  самі по собі  чітких  організаційних  форм  та  суворої  субординації, утворюючи  такі  собі невеличкі групування,  згідно їхньої приналежності   до  різних напрямків в ісламі,  громади та богословсько – правові школи, професійних  занять  та місця проживання.  Сам корпоративний рух  улами   отримав  розиток  в межах  Османської  імперії  та держави Сафавідів.

На початку  ХVІ-ХVІІІ  століть  за підтримки Османської держави  склався   корпус  осіб, які стали називатися  «людьми релігії» (у арабській транскрипції  це слово  звучить як «рід жал ад – дін»),  які тісно взаємодіють  з державним апаратом ,  мають  сувору  ієрархію  офіційних духовних  керівників  для маси віруючих  мусульман (найбільше прослідковується  у середовищі шиїтського ісламу,  який  розташований  в Ірані) та  в ряді  братств  суфістів.

Керівники  таких   орденів та братств  у деяких  сектантських громадах   нерідко  сприймаються  масовою  свідомістю  віруючих  як певні  виразники інтересів та  сповідання  широких народних мас.

Отже як ми вже з’ясували, іслам має чітку ієрархічну структуру, духовні звання  у ньому даються  мусульманам  в залежності  від роду їхньої діяльності, здійсненні  вчинків, приналежності  до  напрямку  ісламу та  його статусу (звання шиїтів, суфійські ранги).

Ієрархія  розпочинається від нижчих  до вищих  духовних  звань:

1)      Валі  або ж  шавлія (покровитель, святий в ісламі),  точніше так називали  праведників, які були  наближені  до Аллаха щиросердечною молитвою та поклонінням.

2)       Аліми (ті, що мають знання, науковці) –  прикликані  Аллахом авторитетні знавці теоретичної та практичної сторони в ісламі.

3)      Ахун – в часи дореволюційної  Росії  так називали в Ірані мусульманського єпископа, що став аналогом  арабського кадія.

4)      Аятола (в перекладі з арабської означає «знамення Аллаха») – є одним із  шиїтський релігійних титулів. Люди, які удостоюються носити цей титул  можуть бути справжніми експертами в ісламознавстві, в юридичній сфері, етиці та філософії, мають право викладання  у школах  релігійних наук.

5)      Великий аятола – цей титул можуть носити  ісламські науковці,  що досягли  вершин у  фіксі (мусульманське право) та усулі (методології ісламу), вони мають право  видавати фетви (шаріатські висновки з тих чи інших питань).

6)       Імам (з арабської означає  «ватажок») –  це  духовна особа, яка  закріплена за мусульманською мечеттю та здійснює треби. Імам  є прикладом  наслідування  для мусульман. Під час  обов’язкової  молитви (намазу)  обирається імам, який  буде  керувати нею. Імамом може бути  будь – який мусульманин,  лише чоловік, який  досяг  віку  13 років. Згідно  ісламської  теології,  дванадцять імамів  в шиїзмі , були прямими  духовними спадкоємцями  пророка  Мухамеда  першим імамом як свідчить історія ісламу, був  зять пророка – Алі, який став четвертим халіфом.

7)  Ішан – один із титулів, яким називають керівників  суфійських тари катів (братства)  та голів   спільнот  ісмаїлітів.  Крім того,  ішанами називали  представників  роду, який походить віл  пророка Мухамеда.

8) Каді –  так називали  шаріатського суддю, який  виносив  відповідне рішення на основі самостійного витлумачення Корану та Сунни.  В часи Османської імперії  ці особи виконували нотаріальні  та адміністративні функції на території  одного округу (каділик або каза). Від нього  походив  середньовічний  іспансько – португальський титул – алкайд.

9) Мавлаві – почесне релігійне звання , яке є аналогічним мулі та шейху. У перекладі з арабської мови означає – правитель, власник.

10) Молдо – спочатку це слово було приєднане  до революції в Киргизії, до складової частини імен чоловіків, які отримали мусульманську освіту. Але потім  так почали називати  досить грамотних людей, які  підносились до статусу мулли.

11) Муджадід (з арабської мови означає – той, хто оновлює) – особа, яка оновлює віру. Згідно з хадісами пророка Мухамеда, через кожні сто  років будуть з’являтися люди, що оновлюватимуть іслам.

12) Моджахед (у перекладі з арабської  означає – той, що здійснює зусилля, борець), інша ж назва Газі – учасник Священної війни в ісламі, будь – який мусульманин,  боротьба якого  вкладається  в причинні рамки одного із визначень джихада.

13) Муджтахід (з арабської означає – старанний) – так в ісламі називають  науковця, який досягнув рівня іджтіхада.

14) Мулла (з арабської означає – намісник, охоронець, господар) – це духовне звання богослова,  досвідченого чоловіка та правознавця,  який знає напам’ять Коран  (хафіза), хадіси, норми шаріату. У  сунітів  дуже часто використовувався  як синонім  звання імама, якого  віруючі обирають як голову  релігійної спільноти.  У шиїтів  мулла стоїть нижче імама. Такий мулла в шиїтів  не  приймає участі  у світському  керівництві, його компетенцією повинно бути лише  тлумачення Корану та  питання  мусульманської віри.

На кавазі муллою називали  мудзинів та інше  низьке духовенство, тоді  як  каді та шейх – уль – іслам  називаються  у шиїтів муллою – ахундом або ж муллою – ефенді – у сунітів.

15) Мударіс – це особа , яка  є факіхом  (ісламський богослов – законознавець), викладач  ісламських шкіл (медресе), методики  юридичної справи та етико – правових норм  в ісламі.

16) Муфасір  – називали осіб, які тлумачать Коран або пишуть до нього коментарі, тобто це є автори  тафсрів (наука тлумачення та коментування віршів Корану).

17) Муфтій (від арабського означає – висловлювати думку) – називається вища особа в мусульман, яка наділена правом  виносити рішення  з релігійно – юридичних питань, дає пояснення  щодо застосування шаріату (правові, морально – етичні, релігійні норми ісламу). Його фетва (рішення)  засновується  на релігійно – юридичних канонах  поширеного напрямку в ісламі – сунізму або ж шиїзму,  а також мазхабу (шаріатська школа). Ще у 1778 році указом  російської імператриці Катерини ІІ про призначення  мул та інших духовних чинів магометанського закону, в Росії, точніше в місті Оренбурзі було організовано магометанське  духовне зібрання – муфтіят.

18) Мухадіс – так називали науковця, який вивчає науку про хадіси.

19) Мухтасіб – особа, що служить в спеціальній організації і  керується  законами шаріату, слідкує  за втіленням ісламських моральних норм  в життя кожного мусульманина. Мухтасіби мали право накладати  за провину різні види покарань (тазір), виконували  крім того поліцейські функції. Вони проводили профілактику для правопорушників, в залежності від того яку ступінь важкості  правопорушення той чи інший правопорушник вчинив. Спочатку правопорушників  попереджують, а вже в  крайньому  випадку  карають.

20) Муедзин – особа, яка в ісламі вважається служителем мечеті, він закликає  мусульман з мінарета на молитву. Першим відомим муедзином став Біляль ібн Рибаха.

21) Наїб (від арабської означає – замісник, уповноважений, намісник) – називався правитель округу або провінції  у середньовічних мусульманських державах таких як арабський халіфат та Золота Орда.  Ще так називали  уповноважених  осіб, які втілювали  військово – адміністративну владу  на визначеній території. В османській імперії  так називали  суддю шаріатського суду, замісника верховного судді, помічника каді

22) Праведні халіфи – у сунітському ісламі таким чином називають  чотирьох перших халіфів (правителів мусульман), при яких втілювалася  зовнішня активна експансія, а халіфат збільшувався через земельні володіння: Абу Бакрі Умар ібн Хатаб, Усман ібн Афан, Алі ібн Абу Таліб. Вони після смерті пророка Мухамеда  на протязі 30 років очолювали  мусульманську спільноту, а при житті пророка приймали участь  в діяльності спільноти, крім того були ще  зв’язані  з Мухамедом  узами  кровного споріднення або ж шлюбу.

Останні роки правління  праведних халіфів почали  називати «золотим століттям» ісламу, коли  за них почали процвітати мусульманські добродійства. Халіфам було присвоєно титул «ар-рашидун», що в перекладі з арабської означає – ті, що йдуть праведним шляхом, для того, щоб відрізнити тих, які прийшли до влади у різні провінції єдиної  могутньої мусульманської  держави – Османська імперія.

23)    Факііх – науковець в ісламі, який зосереджений в площині мусульманського права.

24)    Хаджі –  вважається  почесним титулом  мусульманина, який раз в житті  здійснює  паломництво до Мекки (хадж).

25)    Хазрат – релігійний статус в ісламі. Відповідає статусу таксіра у Середньовіччі, ефенді – на Кавказі, ходжі – в Туреччині.

26)    Халіф –  назва самого високо титулу в мусульманському суспільстві, взагалі і в самому ісламі. У всіх своїх розпорядженнях , рішеннях  та справах релігійної мусульманської спільноти (уми), халіф є обмежений законами шаріату. В системі халіфату  не має  наслідування правління, лише байят (присяга халіфа), яка відповідно є методом  для вибрання халіфа (намісника, замісника). Хариджити називали  у такий спосіб халіфом  – правителя, що вибирався , який був обмежений  волею

27)    Хафіз – людина, яка вивчає напам’ять священну книгу – Коран, є охоронцем  сакральної книги в ісламі  За знання  всього тексту Корану  та вивчення його на пам’ять, відразу ж присвоюється  такий духовний титул.

28)    Худжат аль – іслам  –  релігійний титул у ісламському шиїзмі, за рангом вважається нижчим за аятолу, наприклад, він відповідає  єпископу в  християнстві.

29)    Шахід (від арабської мови означає – свідок) – мусульманин, який засвідчує  свою віру Аллаху  впавши у битві. В ісламі він вважається мучеником  за  мусульманську віру, на подобі  мучеників у християнстві.

30)    Шейх – в ісламі це одне із почесних  назв видатного богослова в ісламі, хоча є і інше значення  цього слова:

А)  мається на увазі духовний наставник, глова тарикату;

Б) вчитель, інакше кажучи керівник релігійної групи;

В) керівник  групи  паломників, які здійснюють зіярет біля Мекки;

Г) людина, яка живе  при Мецці та допомагає  паломникам здійснити зіярет;

Д)  вождь арабського племені на Аравійському півострові;

Е)  будь – яка людина, що є еміром називається шейхом.

Іноді  шейхами могли  проголошувати  лідерів ісламських організацій.

31)  Шейх – уль –іслам – це титул  вищої посадової особи  в ісламі з  питань низки ісламських  держав.  У ісламському суспільстві  частіше всього  такий титул означав  посаду  верховного кадія (ісламського судді).

 Стрикалюк  Богдан – магістр  релігієзнавства