Історія релігій, Православ'я        09 Травня 2017        258         Прокоментуй!

Христос Яннарас

Христос Яннарас народився  10 квітня  1935 року в  місті Афіни. Про його батьків досі мало відомо, але є докази того, що  він  виховувався  в релігійній  сім’ї і цього заперечувати не можна. Хлопець  виявляв неабиякі навики, вивчав філософію, пізнавав світ, Бога і людину. Прагнув зрозуміти сенс буття людини на землі і у який спосіб можна пізнати Бога.

Христос Яннарас

Навіть вчителі, які  викладали  навчальні дисципліни  були здивовані через цікавість і допитливість  майбутнього  філософа і богослова Яннараса. Вони не змогли зрозуміти звідки у цього хлопця такі знання. У молоді роки він захоплюється богослов’ям і філософією. Ретельно  досліджує і вивчав  їх  під час навчання у Афінському, а пізніше – у Бонському та Паризькому університетах.

В період навчання  у Західній Європі, Яннарас стикається  з феноменом філософії екзистенціалізму, особливо її  яскравими представниками – Ж. П. Сартром і М. Хайдеггером. Займається  вивченням і детальним розглядом їхніх філософських поглядів. Філософія екзистенціалізму поступово починає  впливати  на Христоса. Він успішно захищає докторську дисертацію у Тесалоніках.

За наукові здобутки в площині філософії і богослов’я, рішенням наукової ради,  Яннарас був призначений на посаду  ректора богословського факультету Арістотелівського університету. На гуманітарному факультеті в університеті  Сорбонни  викладає філософію і теологію. У 1982-2002 рр. отримав наукове звання професора Афінського університету з питань соціальних і політичних наук. Входив  до складу сформованого грецького братства «Життя». Приймає безпосередню участь у видавництві богословського журналу «Сіноро», що друкувався  з 1964 по 1967 роки.

За  наукові досягнення  був удостоєний честі стати почесним членом Міжнародної академії релігійних досліджень, редакційної колегії богословського журналу «Консиліум». Бере активну участь у молодіжному русі «Сіндесмос» (молодіжна екуменічна організація, офіційно затверджена у 1953 році у м. Париж).

Професор Яннарас  в основному  виступав із доповідями перед багато чисельною публікою на Міжнародному фестивалі організації «Сіндесмос». Фестиваль  відбувався з 25 серпня і тривав аж до 1 вересня 1985 року в поселенні Іонії. 7 грудня 1989 року  Христос Яннарас виступив  з однією із своїх доповідей на богословському семінарі Сіндесмоса.

У 70-х роках ХХ століття приймав участь у семінарі з православної духовності в одному із швейцарських інститутів міста Боссе. Продовжує займатися науковою діяльністю, формує свої погляди стосовно церкви як інституції спасіння, проблеми церкви у сучасному світі, намагається  відтворити  уявлення церкви у свідомості людей. У нього поступово  формуються погляди по відношенню до християнства.

Згідно вчення Яннараса, суть християнства полягає у житті людини всередині Боголюдського організму – Церкви. Перешкодою  для такого життя  можуть бути як релігія, церковний авторитет, моральність так і розум, при цьому вони відіграють більше негативну а ніж позитивну роль. Не розуміння або ж неправильний підхід до цієї проблеми можуть нашкодити іншим і негативно вплинути на духовне життя людської особистості.

Богослов стикається з проблемою антирелігійного пафосу Романідеса і дивується ходом думки російського митрополита Антонія Суражського, з таким би мовити  аморалізмом у пост сучасній філософії. Філософ стверджує, що саму істину про Бога  в людині, яку  неможливо висловити, а спроби вірити лише у догмати повертаються  спротивом суті самого християнства. Тому  на першому місці необхідно поставити не віру у догмати, а швидше віру в Бога. З цього випливає висновок, що ніякі поняття утворити неможливо.

Християнство на думку Христоса Яннараса не є чимось іншим як способом життя.  Тому що всі люди  приходять до Бога  не через образ своїх думок, але через  визначений спосіб життя.  Віру і викладені Церквою  догмати  називає   виявом «ідеології», що є чужою для християнства. На місце  церковних догматів, які можуть бути сприйняті тільки розумною вірою, він  висуває  насамперед  особистісне спілкування між Богом і людиною. І навіть якщо людина вірить у  Бога, то причиною не є те, що заставляє нас до віри і що конкретна установа  дає  якісь не суперечливі  гарантії щодо існування Божества. Люди вірять у Бога тому, що Його Особистість, особистісне існування викликає у нас почуття  певної довіри.  Під поняттям «віра» Яннарас розуміє усе, в тому числі і повноту людського життя, особисте  спілкування з Богом. Він принципово не розрізняє віру в догмати та благодатний дар віри. «Про Бога нічого не можна знати, віра в істину є недопустимою вузькістю і відпадінням від Бога» , – стверджує Яннарас.

Це дає йому змогу  розвивати  погляди щодо Бога, далекі від православ’я, враховуючи відсунення  ним догматів, якихось визначених понять, стверджень, то тоді якого статусу набуває  ствердження  про Святу Трійцю в інших християнських догматах.

Яннарас  вважає  такі  твердження як «особа», «особистий» над розумними і над релігійними. Для того, щоб оцінити  Яннарасом богоборчий  проект, потрібно вважати у його системі особистість як щось проти-розумне. Особистісне існування для філософа Христоса не є існуванням у догматичному розумінні, бо це  щось особливе, а про особу можна сказати, що та взагалі не існує.

Будучи під впливом  екзистенціалізму Сартра і Хайдеггера, Яннарас  розмірковує про трансцендентність. Так як трансцендентність його поглядів  полягає  у тому, що  вона не суперечить ні атеїзму, ні гностицизму. Через своєрідну синергію із «життям», філософ перевершує  усі можливі протиріччя, де у роботі розуму і уяви  він  вбачає  ідеальність та трансцендентність  того підходу, який  ним був створений.  Цей підхід робить православ’я  невразливим від  випадів як атеїстів так і агностиків, безпосередньо змикається атеїзмом.

Якщо ж відмінити  питання істинності  смислу церковних догматів, то вже після цього звинувачувати  релігію  буде неможливо (будь-яке розуміння або навіть вчення) в неістинності. Коли ж ми вступаємо в особисті відносини, тоді Бог існує, але якщо не вступаємо, то проти  цього  аргументувати  непотрібно. Яннарас  стверджує, що не існує у тій мірі,  у якій відповідно  неправдиво навчає і обманює читачів.

Досить цікавим поняттям у філософії  Яннараса  є «життя». Він  розуміє  його як  особисте спілкування  з  Богом  і людьми. Та тільки невідомо, чи  розуміє  сам філософ і різницю  між спілкуванням з Богом і людини з людиною. Його філософська система  є близькою  за духом до поглядів Павла Флоренського. Згідно системи Яннараса, будь-яке особисте спілкування  є в деякій мірі надприроднім. У своїй позиції  філософського бачення богослов близький до персоналізму.

Як стверджує Яннарас, особа непросто є образом іншої особи, тому що між особою і образом є спосіб існування  в ідеальному бутті, що вже збулося – відстань мінімальна. На думку Яннараса, перший крок до спілкування робить не людина, а Бог. Тут напрошується  порівняння  між Яннарасом  і викликом буття людини М.Хайдеггера.

Таким чином, богослов  Яннарас  припускається такої  думки, що для апофатичної теології (прихована божественна сутність, не доступна, не може бути сприйнята чуттями і розумом, виявами божественного буття в дії) значення  Хайдеггера і сучасного нігілізму полягає  у формулюванні антропологічних основ  апофатичного пізнання Бога православного Сходу. Апофатичне відречення  від пізнавальних визначень Бога, а також нігілізм  по відношенню до Нього як осягненого розумом сущого означає ніщо інше як  неподоланну буттєву прірву між Богом і світом.

Особливою формою  способу життя у Яннараса  виступає не спосіб думок, а  шлях Богопізнання. Він  погоджується з тією думкою, що церква  виробила  визначені теоретичні положення,  які назвала догматами віри, проте його цікавить таке питання: чи не має тут якихось протиріч? Якщо рання церква  елементом свого християнського буття вбачала віру, а істина сприймалася першими християнами і вони відчували переживання, як дещо неймовірне і дароване їм, яке не потребує теоретичної обробки. У перші десятиліття нової ери  починає утворюватися  особлива мова – мова Євангелія, апостольських послань, текстів, які напряму пов’язані з внутрішнім життям релігійних спільнот.

У цій  мові не можна віднайти жодного теоретичного положення, формулювань. А те, що зараз називають «догматом», виникало лише у потрібний момент, коли істина Церкви піддавалася  небезпеці зі сторони єресі.  Під поняттям «єресь» слід розуміти вибір, надання переваги одній частині істини і завданий збиток цілому, тобто істині  кафоличної церкви. Це можна навести на класичному прикладі двох єресей – несторіанства і монофелітства. Перша єресь абсолютизує людську природу Христа, інша ж – Божественну природу. У тому і в іншому випадку підривається повнота віри у втіленні Ісуса Христа, як у Бога і Людину. У такий спосіб несторіанство проголошує моральний ідеал досконалої людини, а монофелітство – абстрактну ідею невтіленого Бога.

Церква намагається  встановити  межі істини, щоб заподіяти загрозі єресі, тобто визначає межі живого релігійного досвіду. Яннарас наводить приклад, згідно якого досвід виявляє межі «істини». Ми стверджуємо, що материнська любов полягає  у несхильній строгості до своєї дитини і щоденної прочуханки. І якщо комусь доводилося відчути на собі справжню материнську любов, ми звичайно обуримося  проти такої подібної неправди, протиставляючи їй зовсім інше визначення: любов матері до дитини виявляється у її ніжній прив’язаності, піклуванні, які пов’язані мудрою вимогою.

Богословські погляди  Христоса Яннараса є дуже чіткими. Якщо прослідкувати їх, то можна побачити настільки він обережно підходить до кожного питання. Він говорить про образно-символічну мову, яку не здатний сприйняти людський інтелект.

Бог Церкви є для нього надприродна  Сутність, Божественність, яка перевершує усе божественне, безіменне і безначальне начало, дух, який не може вміщений духом; невимовне слово, смисл, який не може бути висловлений іншим смислом. Пізнання Бога-це знання у незнанні. Якщо ж істина ототожнюється безпосередньо з досвідом, то богослов’я –із знанням Бога. Богослови, які отримали дар знання Бога, споглядають невимовну Божу красу, не доторкаючись –знаходять, не досягаючи – досягають Його образ.

У Східній церкві він виділяє одну із основних функцій богослужіння – катехизаторську. Вона полягала в навчанні у вірі і передачі істини віруючим. У літургічному циклі, особливо у церковних службах,- зауважує Яннарас, теологія стає одночасно як піснею так і поемою, яка не настільки засвоюється інтелектуальним шляхом, а більше відчувається, сприймається, людина переживає у цей момент. Долучитися  людині до істини Церкви  – означає прийняти її спосіб життя, у святковому зібранні віруючих людей, у явленні нового людства, яке перемогло смерть.

Яннарас чітко захищає позицію церкви, стверджуючи, якщо вона у справі пізнання істини віддає перевагу  живому досвіду перед чисто інтелектуальним підходом, то це не означає, що вона проповідує туманний містицизм, емоційну екзальтацію як засіб аби врятуватися від цього світу. Не слід забувати про те, що рання церква народилася і почала розвиватись у рамках елліністичної  цивілізації Римської імперії. Греки того часу долучалися до нового досвіду церковного життя, шукали відповіді на усі можливі запитання, щоб розв’язати ту чи іншу проблему. Елліністична філософія і церковний досвід, як різні типи свідомості, що протистояли одна одній, перетворились у плідний синтез. Християнська церква на власному досвіді зуміла відповісти на питання  грецького світогляду, тоді як елліністична філософія розкрила все багатство понятійної мови, обґрунтувавши з їхньою допомогою нове розуміння буття, світу і людської історії.

Бог, у розумінні Яннараса повинен бути не створеним за Своєю Сутністю. Він  є суб’єктом  екзистенціальної свідомості, вільним від усілякого детермінізму, який пов’язаний із походженням, еманацією. Бог є безмежним та безкінечним, Його особисте буття є єднанням у любові. Він є істинним життям, джерелом, причиною і початком створеного буття.

Людина може пізнати Бога через віру як усвідомлення її буття, існування у матеріальному світі. Людині необхідно рости і духовно розвиватися, що дає їй можливість наблизитись до духовного розумового світу. Найголовніше – вона повинна поєднатися з Богом.

Богдан Стрикалюк

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook