Готовність християнина дати відповідь перед Богом за прожите життя (Лк.12, 32-48)

bogВ  ім’я Отця,і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Євангеліст Лука  стверджує, що  у Своїй Нагірній проповіді  Господь Ісус Христос  застерігав  Апостолів від користолюбства, кажучи: «Не збирайте собі скарбів на землі, але збирайте собі скарби на небесах» (Лк.12, 20).

Збирати скарби  на небі – це означає  постійно  чинити волю Божу, любити своїх ближніх, допомагати їм, полегшувати  їхні страждання, покладати свою душу за них.  І хто  таким чином  чинить, той  збагачується своїми заслугами перед Богом  і може стати  на Страшному Суді  з такими скарбами, які оправдують  його  ж самого, відкриваючи йому  двері  Царства Небесного. А що ж буде з тим на Суді Божому, який  збирав  для самого себе земні скарби? Чим може така людина  виправдати своє життя?  Перед Богом вона  постає  убогою, а пізніше назве  саму себе  безумною.

Продовжуючи  Свої настанови  апостолам, Христос  заповідає  жити і бути збагаченими  лише  у Бозі, завжди  готовими відійти  від   земного світу і  постати  перед  Богом на Страшному Суді.  Тому  Христос  говорить, щоб  були підперезаними зі світильниками у руках , тобто готовими виконувати волю Божу та чинити  добрі справи  через просвіщення  Євангелієм  віри не лише Його учні – апостоли, а й ми – християни. Бо ж самі не знаємо про те, коли повернеться, чи прийде  Наречений зі шлюбу, але будьмо приготовлені Його зустріти.

Подвижник православної віри  Феофан  Затворник  на слова, промовлені Христом Спасителем  говорить: «Потрібно  бути готовим  у всякий час:  не  знати, коли  прийде  Господь або для останнього Суду, або  для того, щоб забрати тебе звідси, що для тебе   все одно. Смерть  все вирішує; за нею підсумок життя; і що  набудеш, тим і задовольняйся всю вічність. Добре набув – доброю буде  твою участь; зле – злою. І вирішитися це все може в  цю хвилину, ось  в цю ж саму, в яку ти читаєш ці рядки; і потім всьому кінець: накладена буде печать на твоє ж буття, яку вже ніхто не зможе зняти. Є про що подумати!.. Але не можна надивуватися, як мало  про це  думаємо. Що за таємниця  діється над нами!  Всі  ми знаємо,  що ось – ось смерть, що уникнути її неможна,  а між тим  майже зовсім  ніхто про неї не думає, а вона прийде і  раптово  охопить. І  це ще не все… коли  навіть захоплює нас смертельна хвороба,  все ж не думаємо, що прийшов кінець».

Саме  тому  Ісус Христос говорить не тільки до Своїх учнів, а й до людей:  «Будьте ж і ви готові, бо, не знаєте, в яку годину прийде Син Людський» (Лк.12,40).  Уважно вислухавши настанови і застереження  Вчителя,  апостол Петро  став запитувати  у Нього: «Господи! Чи до нас цю притчу говориш або  до всіх?»  (Лк.12,41). На запитання апостола Петра, Ісус почав відповідати  притчею, з якої  апостоли  повинні були зрозуміти, що  кінцеві настанови Спасителя  стосувалися не тільки їх, але й усіх.

У  притчі, Ісус Христос уподібнює Себе господарю, який  дає доручення розумному домоправителю піклуватися  про своїх  слуг. І якщо у будь – який час  повернеться господар  цього домоправителя і побачить  вірне служіння йому, то обов’язково  дасть йому нагороду. Але якщо  довгий час господаря не буде, а домоправитель  стане ображати  слуг,  буде вдаватися до веселощів, не опікуючись ними, то  прийде  сам господар  у той час, коли той навіть і не очікував його,і   відданий буде  такий  непокірний домоправитель  покаранню за невиконання  його волі .

«І від усякого, кому багато дано, багато і візьметься, і кому довірено багато, з того більше  спитається» (Лк.12,48).

Перш за все, апостоли  мали б зрозуміти, що  цим господарем є Ісус Христос, який  доручив їм як розумним домоправителям, роздавати слугам, тобто людям   хліб – блага Його вчення; так як вони посвячені у ньому Святим Духом,  тому їм  багато  даровано, і багато  з них спитається, якщо вони  замислять  відступити  від  виконання волі Божої і спокуситися   матеріальними благами. Проте  з пришестям Сина Людського на землю, усім людям буде дарована  можливість  пізнати волю Божу. І ті, які пізнали її – будуть помилувані, а   ті, що не зуміли пізнати – будуть  піддані  суворому покаранню.

Ми , просвічені Світлом Євангелія Христового, не повинні забувати, що з отриманою  освітою  взяли ключ  до розуміння  Христового вчення, і що нам самим прийдеться дати  відповідь: як ми використали  цей ключ?  Чи просвітили себе і інших світлом Божої істини?  Чи виконали пізнану нами волю Божу?

Пам’ятаймо  слова  Христа, що  з кого більше візьметься, то з того більше спитається. Тому згадуючи їх, намагаймося бути суворими  до себе, шукаючи у собі недоліки,  віднесімось  до інших, кому дано дуже мало, розуміючи, те, що з таких мало спитається Самим Христом. Будьмо ж завжди готовими зустріти нашого Спасителя, якому належить слава і честь з Його Отцем  і Святим Духом, навіки віків. Амінь

Ієрей  Богдан Стрикалюк