Футуризм

futyrzmФутуризм – один із художніх  авангардних напрямів, що зародився на початку 20-30 років ХХ століття в Італії, а потім вже в Росії. Крім того футуризм став поширюватися і в інших країнах Західної Європи, зокрема таких  як Англія (Великобританія), Німеччина, Польща, Франція. Він починає заявляти про себе  у живописі, музиці, літературі і скульптурі. Пізніше, у США футуризм стане  одним із філософських світоглядів і прогнозуванням  майбутньої  картини світу  у Фукуями.

Слід відмітити, що на подальший розвиток  футуристів вплинули ідеї  німецького  філософа Фрідріха Ніцше з його  славнозвісною «надлюдиною», в тому числі і філософія Бергсона, згідно якої людський розум здатен осягнути все мертве і закостеніле, тобто гасла, анархію.

Повертаючись  до такого феномену у філософії як футуризм, варто зазначити, що дана термінологія  використовується в англійській транскрипції і в перекладі з лінгвістичної структури означає – майбутнє. Ця течія почала зароджуватися  у 60-х роках ХХ століття. Засновником  футуризму  слід вважати  американського філософа, протестанта,  письменника,  політолога і політ економіста Френсіса Фукуяму.

Фукуяма здебільшого не так цікавила японська культура, а більше політична філософія. Під  керівництвом  Алана Блума  він став ближче ознайомлюватися з нею. Походив навчання  у  французьких  постструктуруаліста  Ролана Барта і  деконструктураліста Жака Деріди. Навчався  також в Гарвардському університеті США, був безпосереднім учнем американського  соціолога і політолога Самюеля Хантінгтона і професора університету Харві Менсфілда.

Френсіс Фукуяма здобуває собі міжнародну популярність  через статтю «Кінець історії», яка після  падіння  Берлінської стіни у 90 – х роках ХХ століття приносить йому світову славу. У своїх наукових працях,  Фукуяма  спирається до ідеалізму представника німецької  філософії – Гегеля. Він стверджує, що людина відрізняється від тварин бажанням  мати не тільки матеріальні предмети, а й інших людей. Тобто це означає лише те, що людина є соціальною істотою, а власне відчуття самооцінки і   її ідентичності є тісно пов’язані з оцінкою, яку присвоюють їй інші.