Філософія Київської Русі

kievФілософія  як один із інтелектуальних  напрямків  була занесена  на територію держави – Київська Русь разом з християнством  православною візантійською державою, яка виникла  після  падіння Римської імперії на Балканському півострові.  Відомо, що  Стародавня Греція  або ж провінція Ахайя  у 146 році до нашої ери входила до складу  Римської імперії.

Більш розвинутого деталізованого  і уточненого  характеру  християнська думка  набула у Візантії  під час хрещення  народу Київської Русі  київським князем Володимиром Великим.

Так як Візантія була прямою  спадкоємницею  Стародавньої Греції, то у її філософському використані  увесь час переважали  твори  класичних  античних філософів, які  у поєднанні з  християнством  Візантії та книжною премудрістю  стали невід’ємним  елементом  духовної культури  Русі. Розглядаючи її, ми також повинні враховувати  традиції  попередньої культури – язичницької. Стародавні  грецькі  джерела  дають нам можливість дізнатися  про звичаї  наших  предків, які  дійсно носили гуманний характер, були наповнені  щиросердечних  почуттів  по відношенню до інших людей, а також характерні своїм шануванням  природних  вищих  сил  та багатства.

Слід зауважити, що  в українській  культурі  досить довгий час використовувалися елементи  язичництва з християнством, а тому можна стверджувати  про  становище речей, які є присутніми  у нас час. Не потрібно сумніватися у тому, що  звичаї, традиції , світогляд  наших предків – слов’ян  починали формуватися  на протязі багатьох  тисячоліть і відбились  у розумінні  і  формі засвоєння  християнства з його філософією.

Якщо ж ми будемо звертатися  до першоджерел  філософії  Київської Русі, то  нам  необхідно пригадати   відомий  староруський літопис Нестора Літописця «Повість  минулих  літ» (початок ХІІ ст..).  У ньому  містяться як історичні свідчення  так і звичаї,  світоглядні уявлення людини.

Літопис  розпочинається зі звернення  до  історії  буття світу, тобто його створення  Богом; це є також свідчення  того, що історія  народу – русичів розглядається  через контекст усієї всесвітньої  історії.   У ньому  переказується основний біблійний смисловий  сюжет, наводяться приклади порівнянь  різних релігійних вірувань народів та  країн. Також тут розміщується  цікаве  повідомлення  про  постання  питання  вибору віри  державним князем Володимиром Великим.

Літописець Нестор  веде  цю розповідь  про обрання  віри  київським князем.  Відправивши  своїх посланців, Володимир  хотів переконатися  у істинності віри, і все ж таки  свій вибір  державний  муж   зробив на   православ’ї, тому що його вразила велич і сила духу, в тому числі і служіння  греків.

Він  свідчить  про  найдавніші корені  української естетики у її поєднанні з релігійністю.

Наступною  історичною культурною  пам’яткою філософської думки Київської Русі  став  відомий  «Збірник Святослава 1073 р.», в якому  як не дивно  містилися   «Категорії»   грецького  філософа Арістотеля  з коментарями  неоплатоніків – послідовників  філософа Порфирія, що врешті  свідчить про  філософську (книжну) мудрість.  Давньоруський твір «Слово про закон і благодать», авторство якого  приписують  митрополиту Київської Русі Іларіону, набуває все більшої  популярності  у  Київській  Русі. До нас він дійшов у п’ятдесяти двох списках.

Митроплит намагається вписати  історію  київської  держави у світовий  процес, звертаючись  через апостола Павла, що наша всесвітня історія проходить  через такі  два етапи:  закон і благодать. Перший етап полягає у тому, що  Бог  карав людей  через  зовнішню  установку, тобто закон, а другий – Він, керуючись   Своєю безмежною любов’ю до людини,  право життєвого вибору  надає  людині,  даруючи  хресний  жертовний подвиг – благодать.  Тому  зараз  людина  є наставленою  у вірі та любові.

Він  підтримує  вибір  київського князя  як свідоцтво  поширення  благодаті Божої  на землі Київської Русі, а також і культурну діяльність  мудрого князя  Ярослава.

До нас дійшли і інші філософські твори, зокрема «Шестиднев» Іоанна Болгарського, датований  Х століттям нашої ери, у якому до людини звучить гімн  Божої мудрості, який виявив себе у  гармонійній світобудові. Відбувається своєрідний поділ  на чуттєве і духовне. Духовне ж розділяється  на живе і розумне. Людина  займає  важливе місце у центрі всесвіту, тому що її людська  природа  є  складовою цього світу.   Світ єдиний,  але  складається із чотирьох елементів, з яких  ефір та небо – це не матеріальні сутності.

У творі «Повчання Володимира Мономаха дітям»,  датованого кінцем ХІ століття,  описується   краса і гармонія  світоустрою, далі слідує моральна настанова князя Володимира, який звертається до своїх дітей, щоб вони  будували своє життя  тільки у згоді  з світом, шукали  шляхи  до гармонії і згоди, при цьому не втрачаючи  свого вигляду.

У іншому творі, датованому ХІІ століттям нашої ери,  під назвою «Послання Никифора, київського митрополита до князя Володимира Всеволодовича (Мономаха)»,  ми зустрічаємо  спробу осмислення  природи людини. Тому що головним  і важливим елементом тут постає людська душа, яка складається  з розуму, почуттів, волі, а найбільш ціннішим є в душі ум. Саме  цим людина відрізняється від тварин. Розум у людині керує людськими  почуттями і волею, можна сказати бажанням,  саме  тут утверджується  розумна природа як почуттів так і волі.  Найкращим із цих почуттів Никифор  вважає  зір, а не  слух як про це стверджували у середньовічну добу.

У творі під назвою «Послання пресвітера Фоми Клименту Смолятичу» прослідковується  думка  щодо можливості використання  філософії  для кращого розуміння Священного  Писання. Філософія є необхідною для пояснення божественних істин  і донесення їх до простих людей.  Важливим  у справі застосування  цієї філософії  є необхідність  прийти до  моральних висновків:  що істинне добро полягає  не матеріальній владі чи багатстві, а в стяганні мудрості.

Таким чином  і  в Київській Русі  намагалися  почерпнути,  зрозуміти і донести книжну  мудрість,  філософську думку  до  людей. Першоосновою  цієї  думки стала  класична антична філософія, від якої  Київська Русь бере свій початок формування поглядів, основних ідей.

 Богдан Стрикалюк