Філософія Канта

kant-2Заслуга  Канта полягає  у  вирішенні   завдання  теорії  пізнання,  що  раніше  розділяла  емпіриків  і раціоналістів.  Кант дуже  серйозно підійшов   до  цього,  ставлячи  собі  за  мету  – продемонструвати   односторонність обидвох  філософських  шкіл  –  емпіристичної  та раціоналістичної,  а  також   з’ясувати  взаємодію   досвіду  та  інтелекту    як складової  людського знання.

Гносеологія  Канта  викладена  у «Критиці  чистого  розуму». Для  вирішення  проблеми, надання  характеристики  нашому  пізнанню,  визначення  тієї   площини, куди  воно   поширюється,  філософ   починає  запитувати себе, чи можливе  саме  пізнання,  які  його  умови  та  походження. 

Зауважмо,  що  попереднє     філософія    не задавала собі   такого  питання, не  була  скептичною,  а  простою,  неґрунтованою  впевненістю стосовно  пізнання  предметів  нами.  Кант  називає  таку філософію  «догматичною»  в противагу  своїй  – критичній.

Досить цікавою  є  кардинальна  думка  Канта  стосовно  людського  знання.  Насправді, як стверджує  Кант,  складовою  всього  нашого   знання    є зміст  та форми.  Зміст  оснащує  досвід,  а  також форми , існуючі   в розумі ще до досвіду.  За  твердженнями філософа,  усе  людське  пізнання  розпочинається  з досвіду,  проте  досвід   здійснюється  лише тоді ,  якщо  у  розумі  починає  знаходити  апріорні  форми,  раніше  задану умову  усілякого пізнання.  Тому  Кант,  перш  за  все     ставить  завдання  – дослідження   не емпіричних  умов  емпіричного  знання. Таке дослідження  отримало  у  нього  назву трансцендентального.

Етика Канта     була   чітко  викладені  у іншій  праці «Критика  практичного розуму», у  якій  чистий  розум  в   ідеях  має останнє  слово,  бо  далі  починається  площина  практичного  розуму,  волі.  Щоби  ми  були моральними,  воля приписує нам  пізнання  у собі    таких речей  – свобода та Бог,  тому  й існує перевага  практичного розуму над теоретичним.  Практичний  розум  пізнає  те, що для  теоретичного   вважається   тільки  таким,  яке  може мислитись.   Закони  волі  по відношенню до нас  можуть  бути  суб‘єктивно або  об‘єктивно  – дійсними. У  Канта  вони розуміються  як максими    та  імперативи.

В етичній  філософії    виокремлюється  категоричний  імператив,  який  сприяє  тому, щоб  ми були  моральними,  а  вчинки  відповідними.  Виконання  морального  обов‘язку  відповідає  меті  хорошої  поведінки.  Закон  моральності  згідно  кантівської  етики  не  залежить  від  досвіду, оскільки  є апріорним,  виражений  наступною формулою з відсутністю  емпіричного змісту:  чини так, щоб  максимум твоєї  волі  відповідав  принципу  всезагального  законодавства.   Кантівський  категоричний  імператив  не  вселяється  волею Бога, прагненням  до  щастя,  а  вилучений   практичним  розумом,  і   можливий  тільки при  свободі  автономій  людської  волі,  незаперечний  факт  його  ж  існування    дає право  людині  бачити себе  вільним і самостійним  діячем.

Кант  стверджує,  що  дві  моральні  якості,  ідеал  людства  складають  добродійство  та  щастя, але  метою  та  мотивом  поведінки є  перше.  За  Кантом,  розумне співвідношення  блаженства та етики  може  відбуватися  тільки  в  потойбічному  житті,  якщо   всесильне  Божество   зробить щастя   незмінним  супутником  виконання  обов‘язку.  Здійснення  такого  ідеалу   викликає у нас  віру  в буття Бога,  бо   теологія  можлива  не  на  умоглядному,   а моральному ґрунті.   Тому  мораль  є основою  релігії,  заповіді  Бога  –  моральні  закони.   Відмінність  релігії від  моралі  полягає  у  тому що  вона  до  поняття  етичний  обов‘язок  приєднує  ідею  Бога – морального законодавця.

Естетична  філософія   досить чітко  викладена  у  праці  Канта  «Критика  здатності судження ».   З   поглядів  Канта,  посередині  між  розумом  та  розсудком, пізнанням  та  волею   розташовується   вища  чуттєва  здатність –  сила  судження.   Вона  допомагає  злиттю  чистого  і практичного розуму,  підводить приватні  явища  під загальні  принципи.  Естетична  насолода, яка  доставляється     суб’єктивно – доцільно, не  є чуттєвою,  оскільки   має  характер судження;  не є теоретичною так  як  має  елемент  почуття.

Кантівською естетикою  підтверджується  прекрасне,  яке взагалі  подобається  усім, воно є необхідним  тому, що   розглядається нами  без  жодного  відношення  до  наших  практичних  потреб,  інтересу  та користі. Естетичне  прекрасне  за твердженням  Канта  приводить людську душу  в гармонічний  настрій,  водночас  викликає  дружню  діяльність  інтуїції та мислення,  тому  воно  є доцільним для нас,  у  художньому  об’єкті   ми   зовсім  не бажаємо   бачити  наміри нам сподобатися,  бо  краса  є доцільністю без мети,  формальною  та  суб’єктивною.

Критична  філософія  Канта  – синтез  усіх  систем, вироблених  геніями  європейського  людства.   Вона  стала   філософією,  яка була  попередньою,  вихідним  пунктом  новітньої  німецької філософії.  Їй  вдалося  увібрати в себе  ідеї  емпіризму   та раціоналізму,  а також взяти  від скептицизму  те,  що  вона  могла  знайти  у ньому.  Усі  вказані   ідеї  були перероблені  Кантом  у його власній   лабораторії  критицизму,  співставляє  їх  зі своїми глибокими ідеями  розуму, створюючи  безсмертні  теорії  пізнання  і  моралі людини.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook