Феномен філософії Конфуціанства

 Останнім часом сучасне європейське суспільство все більше і більше цікавиться східними релігіями та філософіями. Найбільший інтерес європейців прикутий  до філософії та релігії Китаю. Крім даоської, буддиської великої популярності досягла філософія Конфуція. В Китаї конфуціанство стало не тільки основою філософії суспільства, але і релігією, яка створила і асимілювала китайські вірування. Конфуціанство – це релігія, яка практично не урбанізувалася із сучасним світом, вона залишила свою самобутність.

Саме завдяки цій самобутності конфуціанства китайці зуміли зберегти свою національну гідність під гнітом монголів, японців та інших загарбників. Конфуціанство не зникло навіть після гоніння комуністичної китайської влади, котра хотіла знищити релігійність в країні.     Часто науковці називають конфуціанство лише філософією предків. Якщо прослідкувати  стародавні тексти, то бачимо, що Конфуцій не лише створив філософію, а й  релігію китайського народу, він асимілював свою філософію із китайськими вірування, створивши чітку культову систему обрядів та традицій.

Логічно мислячий китаєць  не задумується над проблемами життя та смерті, зате він завжди бачить перед собою еталон доброчесності і вважає за свій священний обов’язок йому наслідувати. Китайці понад усе цінують матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Великими та загальновизнаними пророками тут завжди вважалися ті, хто вчив гідно і у відповідності з прийнятою нормою жити заради життя, а не в ім’я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття передували епосі Конфуція, підготувавши країну до сприйняття тих принципів та норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою «конфуціанство». Задовго до Конфуція їх суть зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкуванню релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації. У ряді публікацій дається подвійне «компромісне» визначення конфуціанства: як релігії і як етико-політичного вчення. Конфуцій – творець морально-релігійного вчення, залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя: політичній, економічній, соціальній, моральній, у мистецтві та релігії.

Як говорив Л.С.Васильєв: «Не будучи релігією в повному змісті цього слова, конфуціанство стало більшим ніж просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації». Своїм світорозумінням, способом пояснення світу і місця людини (цивілізованої, а не «варвара») конфуціанство виступає швидше в етико-політичному, ніж у релігійному плані.

Конфуцій заснував свою  школу у віці 50-ти років. У нього було багато учнів, які записували його та власні думки. Так виник головний конфуціанській твір Лунь юй («Бесіди та вислови») – твір несистематичний і навіть суперечливий. Це збірник, в основному, моральних повчань, у якому, на думку деяких авторів, дуже важко побачити філософський твір. Цю книгу кожен освічений китаєць учив напам’ять ще в дитинстві, нею ж він керувався і все своє життя.

Основна мета Конфуція – гармонізувати життя держави, суспільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанства – взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги, адже час рухається по колу і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого – «виправлення імен» («чжен мін»).

У своєму вченні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах про устрій світу. За уявленнями древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (чи пневма, «ці») поділяється на 2 начала: Інь та Ян – Світло і Пітьму. Своєю появою людина покликана перебороти цей розкол світу, тому що поєднує в собі темне та світле, чоловіче та жіноче, активне та пасивне, твердість та м’якість, спокій та рух.

Відомо, що конфуціанство називають протилежністю даосизму. Даосизм був, таким собі, релігійним та філософським супротивником  конфуціанства. Конфуцій протиставив свою філософію філософії Лао Дзи. Він аж ніяк не породжував якихось релігійних незгод чи ворожнечі, скоріше всього це була полеміка його думок із думками  Лао Дзи. Звичайно за багато століть конфуціанство і даосизм часто вступали у філософські і релігійні полеміки. Дякуючи цим полемікам  всім стали відомі такі філософи як: Шан Ян, Сюн  Цзи, Хань Фей, Ван Янмінь, Мень Цзи та інші.

Взято із книги Філософія Даосизму і Конфуціанства 2012 р

Автори: Стрикалюк Богдан і Ігор Дмитрук