Етика павуків

etikaТуманний вислів Ясперса, який проголошує, що людина бачить світ людської діяльності в дійсності держави як безжалісної незламності. Цей вислів скеровує нас на шлях до коріння людського страху перед державою. Незламна система, яка нищить індивідуальність того, хто населяє політичне утворення. Форма страху передує загальним критеріям того, що від нас хочуть отримати керівники політичної влади, покриваючи павутиною безжалісної інформації. Руйнуючи здатність людського мислення страх переростає у залежність. Настає таке враження, що людина сама прагне перебувати в страху перед тим, що псевдо-комфортна система зламається і потрібно підтримувати те, що ще не зникло і не зламалося.

Різниця між демократією та театром, в тому, що театр сповідує гру, як найбільшу цінність лише в тому, і театр не приховує те, що він театр, а демократична влада навпаки – приховує. Результатом цього стає ілюзорність дій влади, які спричиняють масову рефлексію та обурення. Виникає відчуття, що щось не так і це «не так» буде тривати надто довго, але щоб розібратися в павутині того, що відбувається потрібно самому бути павуком, який сплів цю павутину. Досить часто людина сподівається на вмілі руки хірурга, який зможе лише одним надрізом скальпелю розкрити гнійну рану і весь гній зійде з тіла, але розрізаючи сітку систем, які формувалися більше ніж декілька сотень років, розкриє лише постійну кровотечу і не факт, що суспільство зможе знайти засіб зупинити те що зможе зробити одна мудра та смілива людина.

Нашарування пластів владної інформації, яка приховує всі найболючіші моменти історії, формує ці болючі моменти, розкриває ці болючі моменти, створює механізм захисту людини від самої себе. Адже в одних із найкритичніших ситуацій, людина втрачає свідомість, тому що мозок ставить блоки, перед якими людський організм не в змозі встояти.

Етичний вимір людини у суспільстві вимагає ідеального синтезу персони та тіла влади, щоб покриття павутиною правдивої інформації було рівномірним з обох сторін. Звісно, наше українське суспільство не може похвалитися ідеальним синтезом і не зможе ще надто довго, корінь страху не віднайдений. Хоча виникає питання чи хтось його шукає настільки серйозно?

Згадується фраза Лао-Цзи про те, що ідеального керівника держави не повинно бути помітно і щасливий народ навіть не знатиме хто їх правитель. Хоча китайські реалії не підходять для українського суспільства, яке надто багато говорить про політику.

Дія конкретної персони визначає цілісність того, що хоче бути на зверху, над тим, що всі звикли називати «сірою масою», але важко з тими, хто цього хоче, але не помічає, що він є частина цієї славнозвісної метафори. Хоча тотальність формування надлишкових дій персоною перевищує її здатність, потім, усвідомлювати свої дії, які впливають на майбутні повороти життя вже інших людей, які навіть не розуміли, що десь є важливіша рушійна сила ніж вони самі. Тотальність збитковості необдуманої людської дії призводить до стресу самого суспільного буття, що викликає не постійне світло, до якого потрібно рухатися, а лише мерехтіння імманентного буття серед загублених форм владності людини над людиною.

З іншого боку, будуючи етику суспільної взаємодії людської влади над людиною, приємно казати: «Добре, що людство ще не дійшло до такого, щоб людиною керувала не людина, а, наприклад, машина». Тому деякі страхи людської дії зникають перед тим, що здається непохитним та нездоланним, адже, там такі самі люди як і ми, які хворіють, вмирають та помиляються. Вірогідність зміни стає значно вищою і дія спричиняє спокій перед тим, що щось залишається невідомим та нерозкритим перед нашою свідомістю.

Страх відкриває очі для тих в кого ще присутня цікавість. Дозволяє рухатися туди там де щось залишається незвіданим. Цікавість є рушійним фактором будь якого розвитку суспільної думки. Нам цікаво, «а чому саме так?», нам цікаво, «а що буде, якщо змінити щось?». Для етичного виміру цікавість перед діями суспільства, влади чи просто індивіда, формує важливість недосяжного ідеалу, який зможе корелювати загальні поривання до змін. Кожен розуміє, що мрія є нездійсненною, якщо за для неї нічого не робити, а лише розмірковуючи та попиваючи чай у себе на кухні думати, як би було б добре…

І справді, люди п’ють чай, а в їх серцях здійснюються трагедії, як колись писав Чехов. Ніхто не в змозі змусити людину діяти окрім неї самої. А надати людині мужності для подолання страху через дії, може, напевно, одна віра, в себе, Бога, недосяжний ідеал, вічне чи просто в ідею.  Хоча ідея не завжди є вірним засобом і може зраджувати людське бачення через двоякість поняття чи, просто, неправильне розуміння того, що ми можемо сповідувати задля становлення нашої мужності до дії.

Страх розкриває нам нові можливості, адже він породжує істинну дію, яка розкриває істинне значення мужності. Хоча не варто розуміти мужність як щось таке, що призводить до революцій. Мужність полягає в тому, що кожен, хто є індивідуальність, зможе реалізовувати пориви індивідуальності на благо суспільства, яке встановило норми поведінки та етики. Наприклад, житель Закарпаття зможе щодня приходити та допомагати онкохворим дітям, а житель Волині збудує на своїй землі, яку не використовує, притулок для бездомних котиків, а житель Луганщини поїде з місією Червоно Хреста в Африку, допомагати знедоленим від голоду жителям цього континенту. Тут мужність приховується не в філантропічних діях, а в тому, щоб просто зробити крок до того, що зможе, хоча б трішки, видозмінити суспільні одиниці, встановлені та розроблені загальноприйнятою системою людяності.

Етична мужність породжується лише внутрішніми інтенціями носія суспільних норм, які викликають прагнення до дії, що здебільшого викликане страхом. Саме ці першопочаткові інтенції закладені в носії етичного виміру людяного. Система етики кожного індивіда передбачає хвилювання перед власними діями, адже кожна людина оголює себе перед суспільством своїми діями, якщо вони спричинені інтенцією мужності то оголеність може бути приємною, адже культ людського не забутий, також дія породжена страхом, може сприйматися суспільством не так позитивно, тому що страх це прерогатива трансцендентних сил, що змушують діяти. Перед страхом смерті, людина діє надто відчайдушно, що може призводити до неймовірно цікавих випадків. Зокрема такі дії можна спостерігати серед молодих буддійських монахів, що спалюють себе живцем заради блага свого суспільства на рідній землі. Така відверта оголеність людських дій перед суспільством викликає шок, що спричиняє неоднозначну реакцію людей, а зокрема, кожного індивіда. Критика дії може супроводжуватися і страхом перед суспільно значущою дією. Розуміння того, що хтось повинен робити щось подібне тут, викликає внутрішнє занепокоєння, а, можливо, так повинен вчинити і Я, для того, щоб проявити свою мужність перед тим, що нас пригнічує?

Однозначної відповіді не можна очікувати від жодного експерта, але похідна дії завжди приводить до результату. Ціль не завжди виправдовує методи, людина перетворюється на засіб і перестає бути ціллю. Сучасна влада не розуміє того, що людський ресурс насправді обмежений і те, що людське життя надто крихке, покладаючись лише на людський ресурс суспільна влада веде монолог перед статистикою.

Зміни… Потрібні зміни, це явище людського життя необхідне завжди. Постійна стабільність подій призводить до деградації суспільства. Динаміка та рух ось що найважливіше. Не зважаючи є ціль чи вона відсутня. Людське життя невпинно рухається лише в одному напрямку, якщо розглядати людину в імманентному вимірі. Мужність людини перед суспільством полягає в тому, щоб не затримувати тих хто поряд своїми роздумами над тим, що ніхто не в змозі розплутати. Павутина владної інформації настільки міцно осіла там де вже нічого не зможе народитися. Боротися потрібно за чистий простір, там де ще не має павуків та жахливих сіток владних структур. Забрати силою те, що ми так хочемо, можна завжди, але чи ми будемо в силах зрозуміти реальну сутність системи, яку придумали ще до нас, можливо, набагато розумніші та геніальні індивіди ніж ми.

Суспільство формує безликих людей, але людина формує свій власний лик, щоб можна було втілювати ті мрії, які нас переслідують все життя, починаючи ще з дитинства. Мрії другий фактор після інтересу, який можна вважати проявом трансцендентних потенції до змін серед матеріального світу. Чомусь переслідуючи чистоту дій та відносин між людьми, багато хто забуває про нав’язаний страх суспільством про те, що ти не зможеш втілити свою мрію, через це багато хто ламається і забуває про те хто він є. Втрачає ідентичність власного «Я». Для людини необхідність справжньої реалізації власного внутрішнього етичного виміру постає як необхідність, щось значно важливішим та чіткіше, ніж те що може дати суспільство. Створення чогось недосяжного, того, що формує страх перед невдачею, мужність для подолання цього страху, дія яка призводить до чіткої цілі, що знаходиться не серед зіпсованих загальнолюдських норм, які диктує суспільна етика. Етика не може бути сформована в цілісну систему, вона вимагає індивідуального підходу до кожного індивіда. Розв’язок етичної проблеми не може тривати за складеною системою, яку пропагує підручник з етики виданий під грифом Міністерства Освіти. Людина повинна вчитися створювати власний етичний вимір, не порушуючи основні цінності прийняті суспільством.

Індивід все ж залишається спостерігачем людської діяльності як безмежної незламності державної незламності. Ми не в змозі втілити все те що хочемо, тому що інколи ми хочемо надто багато. Бажання породжують наш духовний біль, страх перед тим, що ми не зможемо зробити все те що хочемо. Мужність закриває нас серед власних мрій, тому що світ не обмежується нашими мріями та пориванням до змін. Зміни не завжди призводять до покращення, адже ці покращення лише присутні в нашій уяві і людина не здатна спроектувати таку реальність де все буде ідеально. Розвиваючи звичайну етику відносин між людиною та суспільством не варто забувати, що вона здійснюється лише через дії людини та суспільства, по відношенню один до одного. Ніхто не здатний контролювати реальність такою якою вона є, і якою вона може стати. Індивід розгублений у свої власних, внутрішніх, пошуках етики, тому легко приймає те, що йому нав’язують для формування зовнішньої етики. З цим потрібно бути обережним, тому, важливо мати для суспільства людей, які хоча б інколи нагадували про те, що не все, що нам пропонують інші, є добре. Що не все те, що ми хочемо сприймати за дійсність, є дійсністю, адже розчарування людини не має меж і може формувати суспільство розчарованих, які ніколи не зможуть передати щось цінне наступним поколінням. Саме тому і держава не підтримує цих унікальних людей, які допомагають не забувати і помічати те, що щось в цьому світі не так. Але мужність здатна призводити до дії, яка долає наш страх перед тим, що нас може знищити. Всі ці компоненти повинні складати новий простір для чистого етичного виміру суспільної людини, якій не байдуже майбутнє.

Віталій Щепанський

Аспірант НаУОА