Епістемологія ” Релігія, як знання”

З формулюванням того, що релігія є знанням можна погоджуватися чи не погоджуватися (тут перш за все маються на увазі позитивісти, які вважали, що те що лежить поза межами раціонального не є науковою дискусією), але чимала історико філософська база з цього питання є. Виділяючи епістемологічні та гносеологічні проблеми знання в релігії, як це прийнято робити у некласичній філософії, варто зазначити, що більшість проблем все таки торкається гносеології, яку цікавить гносеологічний суб’єкт, що здійснює пізнання, а не об’єктивні структури самого знання.

Релігійне знання включає в себе релігійні догмати, емпіричні факти, які віруючи приймають за достовірні. Так наприклад християни вірять у воскресіння Христа на третій день після смерті. Апостол Павло казав: “якщо Христос не воскрес, то й віра наша марна”. Крім містичного знання у вірі присутні раціональні логічні операції, які направлені на осмислення фактів та догматів. Прикладом цього є ранньохристиянська апологетика.

Релігійне знання є абсолютиським. у ньому система дескриптивних виловлювань є чи істиними чи хибними. Так Гегель вважав, в праці “Феноменологія духа”, що через релігію приходять до цілі та абсолютного зання. У релігії та її різних проявах Дух усвідомлює сам себе з точки зору свідомості, що розуміє абсолютну цінність. Можна сказати, що релігія – є самосвідомістю абсолюту, але не ідеальне, вона лише поки у формі уявлення, а не поняття.

Часто, дуже важко провести грань між вірою та званням у релігії. Так наприклад місце народження пророка Магомета є сумнівним, а народження Христа підтверджене історичними фактами, однак ніхно з релігійних адептів не ставить під сумнів ці істини. Отже грань між вірою та знаням є принципово невизначена. В більшості ситуацій можна казати про гібрид “вірознання”.

Отже, з цього невеличкого історико-філософского екскурсу ми дізналися про природу знання релігії. Базуючись на праці “Феноменологія духу” Гегеля визначили, що релігійне знаня є абсолютним за своєю природою, не дивлячись на намагання постмодерніських практик відійти від нього.

Антон Лисенко

Магістр логіки