Близько 10 ст. до нашої ери з’являється брахманізм, що закріплює кастовий поділ суспільства, віддає перевагу потойбічному світу, а не земному життю. Пропагували відмову від матеріальних благ, вдосконалення. Усі етичні вчення базувались на релігійно-філософських вченнях. Існувала ідея про відплату, про добро і зло, що розвивалась на основі закону карми – уявлення про Бога Яма, який перевіряв вчинки людей і нагороджував чи карав їх.
Етично-філософські течії давньої Індії:
- Ньяя – відречення від світу, як шлях звільнення від страждань.
- Санкх’я – моральне самопізнання.
- Міманса – знання і виконання моральних правил.
- Йога – самозречення, моральний аскетизм, самозаглиблювання.
У 5 столітті в касті кшатрі (воїнів) утворюється Джайнізм, що критикує кастовий поділ, а крім того критикують уявлення про Брахмана, як основу світобудови, заперечують існування усіх Богів і кажуть, що світ був створений сам по собі. Щастя – основа їх етики. Воно можливе в земному житті, за належної поведінки людини: аскетизм, утримання від пристрастей, ахімса – ненасильство .
Ще однією філософської течією є Веданта. Етика її сформована на вченнях шиваїзму, неоіндуїзму та вішнуїзму + деякі вчення Міманси. Засновником Веданти вважається Бадараяна. Їх вчення базується на тлумаченні висловлювань у священних текстах індуїзму про Брахмана і Атмана. Моральною метою цієї течії є очищення і звільнення від пристрастей та гріхів, повернення в лоно Брахмана.
Течія Чарвака Локаята (6 століття до н.е.) – єдина течія, що заперечує моральний аскетизм та пропагує радощі життя. Критикує існування потойбічного світу і безсмертя душі. Моральною метою черваки локаяти є звільнення від страждань та прагнення отримати задоволення від життя.
От так коротко ми розглянули етику древньої Індій. Чекайте наступних публікацій про етику Китая, античності, сережньовіччя…
