Даоська Притча про Судження

Шановні читачі порталу “Філософія і Релігієзнавство“, спеціально для вас в період різдвяних свят даоська притча. Ця історія сталася в бутність Лао-цзи в Китаї, і Лао її дуже любив.

В селі жив дуже бідний старий, але навідь королі заздрили йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Королі пропонували йому небачену ціну за коня, але старий завжди відповідав:

– Цей кінь – не кінь для мене. Він особистість. А як можна продати особистість, товариша?

Старий бідував, але не продавав коня. І ось одного разу коня не стало в стійлі. Зібрались
всі люди села та казали:

– Ти старий дурень! Ми знали, що колись кінь щезне, було б краще продати його. Яке лихо…
– Не заходьте занатто далеко в судженнях, кажучи так.Просто кажіть, що коня не має на місці, – казав старий – Такий факт! Все інше – судження. Що це є, нещастя чи благословіння, я не знаю, це тільки фрагмент. Хто знає,що має статись?

Люди сміялись з старого. Вони завжди знали, що він трохи дивакуватий. Але через дві неділі, вночі,
кінь повернувся. Його не вкрали, він просто утік на волю. Та це ще не все, він привів з собою
дюжину коней. Люди знову зібрались і казали:

– Старий був правий. Це не лихо. Тепер зрозуміло, що це було благословіння.
– Знову ви заходите далеко в судженнях. Просто кажіть, що кінь повернувся.Хто знає, благословіння це чи навпаки? – спокійно відповідав старий. – Це тільки фрагмент. Ви прочитали одне слово з виразу. Як ви можете оцінити цілу книгу?

На цей раз люди багато не говорили, але в середині себе вирішили, що він не правий: дванадцять
чудових коней!

В старого був єдиний син, котрий почав привчати коней до сідла. За тиждень він упав з коня та
зламав обидві ноги. Люди зібрались знову, і знову судили:

– Ти довів свою правоту! Яке лихо. Твій єдиний син – каліка, а ти на старість залишився без
опори. Тепер ти ще бідніший, ніж був.
– Ви одержимі судженнями. Не заходьте так далеко. Скажіть тільки, що син зломав ноги. Ніхто не знає нещасця це чи благословіння. Життя приходить шматочками, а більшого нам не дано.

Так сталось, що через декілька тижнів розпочалась війна, і всі юнаки села пішли до армії. Залишився тільки син старого тому, що він був каліка. Все село плакало, бо це була вирішальна битва, і всі знали, що більшість молодих людей не повернеться. Вони прийшли до старого та казали:

– Ти був правий, тепер беззаперечно зрозуміло, що це було благословіння. Що ж, твій син каліка, але зате він з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову мовив:
— Ви продовжуєте жити судженням. Ніхто цього не знає! Просто кажіть, що ваші сини придатні йти до війска, а мій син – ні. Тільки Бог, Абсолют, знає: нещастя це чи благословіння…

Коментування вимкнено