«Чорний ворон» — це сучасний героїчний епос. Вороги Україні — негативні персонажі. Їх зображено в образах окупантів-п’яниць, розпутниць-чекісток, ґвалтівників-червоноармійців. «Чорний ворон» вражає жорстокістю до ворогів України. Кожна смерть московського окупанта вишивається «червоним хрестиком» на шапці повстанців…
У «Чорному вороні» дуже слабо розкрита лінія антигероїв, їх психологічні мотиви та позиції. Роман, на перший погляд, здається надзвичайно україноцентричним. Хочеться сказати: «в кожного народу своя правда, свої герої…». Але, можливо, автор навмисне пише такий текст?
Спробуйте подивитися на твір очима українського селянина, в якого забирали хліб, приречуючи його на голодну смерть, української молоді, в якої вкрали мрію про власну державу і позбавили усіляких перспектив на майбутнє, українських митців, яким заборонили вільну творчість.
Василь Шкляр написав книгу для свого власного народу — дезорієнтованого багатолітньою брехнею та незнанням власної історії. Він, начебто, полемізує з українцями, які досі не зробили висновків з минулого. Не випадково у творі так багато посилань на архівні документи.
Прочитавши твір, ви добре зрозумієте мотивацію українців, які йшли на боротьбу проти російських окупантів, навіть тоді, коли шансів на перемогу, і, навіть, життя, зовсім не було.
«Чорний ворон» — полемічний твір, написаний для нас, в нашу історичну епоху. Завдання книги полягає у тому, щоб заохотити нас подивитися на такі далекі історичні події очами своїх праотців. «Чорний ворон» не претендує на світове визнання. Автор хоче, щоб самі українці знали та справедливо оцінили власну історію. А допоки ми не знаємо себе, ми нічого не зможемо сказати світові.
Коли ми це зробимо, то в Україні обов’язково з’явиться книга, яка сколихне весь світ. А поки «Чорний ворон» буде літати над Україною, вимагаючи історичної правди.
Антон Лисенко
