Четвертий Вселенський собор

soborЧетвертий Вселенський собор (Халкідонський) був скликаний у зв’язку з  поширенням на території Візантійської імперії єресі монофізитства. Монофізити не визнавали поєднання двох природ в Ісусі Христі, заперечували їхнє існування. Проте таке твердження суперечило та перекреслювало вчення про те, що у Христі дійсно  відбулося  злиття двух прород волі: божественної (духовної) та людської (матеріальної, тілесної).

Основоположником єресі монофізитів був константинопольський пресвітер  Євтихій, який говорив, що в Ісусі Христі не може зливатися дві волі, у Ньому не відбулося ніякої зміни людської природи. Хоча, він визнавав, що у Христі є лише божественна природа. Божественна природа Ісуса Христа була настільки спотворена, що годі було лише уявити. Саме тому вчення  Євтихія  здебільшого нагадувало погляди гностиків.

У зв’язку з неправильними поглядами щодо христологічного вчення у 451 році  було зібранособор. Місцем його проведення вибрали місто Халкідон (зараз сучасна територія Стамбула). Очолював собор римський імператор Маркіан за погодженням папи Лева І., він відбувся у храмі великомучениці Єфимії. На ньому були присутні шістсот тридцять отців Східних церков.

Халкидонський собор було розпочато 8 жовтня 451 року, а його закриття відбулося 1 листопада у тому ж самому році. Ним було проведено близько сімнадцяти  пленарних засідань. Представники собору звинуватили пресвітера Євтихія у  неправильних поглядах по відношенню до доктрини християнської віри, тобто догматів. Так як догмати вважаються незмінною, відкритою Богом істиною.

Євтихій говорив, що на хресті страждав не Син Божий, Боголюдина, а Бог (можливо він має на увазі Отця). Твердження Євтихія є дуже близьким до патрипасіанства (представники цієї  ечії  стверджували, що на  хресті страждав не Син, а Отець, звісно ж таке твердження є помилковим і не було схвалене церквою).

У першу чергу, Халкідонський собор вирішив розібратися з гучною справою «розбійницького собору» в місті Ефесі 449 року, а також осудити олександрійського патріарха Діоскора, який був причетний до цієї справи. Звинувачувальна сторона: Євсевій Долерійський, як доказ насильства, розбою вчиненого Діоскором – продемонстрував  отцям собору записку, у якій було викладено про усі злочинні дії патріарха. Коли ж записку було прочитано, отці відразу ж позбавили Діоскора права голосу, так як той повинен приєднатися до числа підсудних.

Діоскора було осуджено зі сторони єгипетських єпископів, які звинувачували його у безморальності, жорстокості та насиллі.

Собору не довелося довго вислуховувати звинувачення, його відразу ж було зміщено з кафедри і позбавлено церковного сану. Таким чином, засудивши неправильні дії патріарха Діоскора, розбійницький собор та єретичні погляди Євтихія, собор прийняв  нове христологічне вчення.

Отці собору взялися за нелегку справу, що торкалас  визначення віровчення про два єства в Ісусі Христі, якому противилися  несторіани та монофізити. Вчення повинно було ґрунтуватися на підтвердженні Священного Писання та Передання, воно має бути тільки православним. За зразок ними було взято викладення Символа віри Кирила Олександрійського, Іоана Антіохійського, послання римського папи Льва, що було адресованого Флавіану.

У такий спосіб було сформовано доктрину віри, що стосувалася поєднання в Ісусі Христі вчення про дві природи. Це стало визначальним етапом у житті самої церкви, а також першим кроком у формуванні християнського віровчення щодо божественної та людської природи, які поєднались і злились в другій особі Святої Трійці – у Синові.

А тому собор постановив усім однодумно визнавати, що Ісус Христос є Син Божий, нероздільний і нерозлучний у двох природах, Який прийшов у світ,  втілившись від Пречистої Діви Марії, прийняв людську плоть, постраждав, воскрес і вознісся на небеса. Про Нього звіщали пророки, і Який народився перше усіх віків від Отця. Визнаємо як Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Якому з Отцем і Святим Духом слава належить  навіки віків

 Стрикалюк Богдан

Магістр релігієзнавства