РЕЦЕНЗІЯ на книгу «Єрусалим в Україні. Про місто Кременчук

borisРЕЦЕНЗІЯ на книгу «Єрусалим в Україні. Про місто Кременчук

Полтавської губернії ». Автор Борис Шепетовський,

консультант рабин Лейб Лейбман.

Навесні нинішнього року відбулася подія, яка, поза сумнівом, зацікавила любителів єврейської історії, а також любителів історії Полтавщини. Об’єднанням юдейських релігійних громад та організацій Кременчуцького регіону, за підтримки спонсорів з Канади, видана книга Бориса Шепетовського « Єрусалим в Україні ».

( Борис  Шепетовський, кременчужанин, с 1998 р. Ізраїль, г. Рішон-лєЦион).

Сьогодні вже мало хто знає, що дорадянський Кременчук грав у житті євреїв України одну з головних ролей. Але саме його вважали центром єврейської духовності і саме його шанобливо називали Єрусалимом України. У Кременчуці проживали видатні рабини, постійно діяли дві синагоги і десятки будинків вчення, декілька мікве і єшив, а по суботам і святам не працював жоден єврейський бізнес …

С. Хантінгтона “Зіткнення цивілізацій та перетворення світового порядку”

hatЗ самого початку хочеться зазначиті, що проблема зіткнення цивілізацій є достатньо дискутуємо в західній філософії та геополітиці. Цим ми перш за все завдячні О.Шпенглеру та А.Тойнбі, які вивчили та типізували різні цивілізації. Зокрема тойнбі виділив арабську та іранські цивілізації та західнохристиянську та східнохристиянську. Це дуже важливо знати, так як значна частина книги присвячкна саме проблемі зіткнення ісламської та західної цивілізацій. Ще одним дослідником, який базуючись на Шпенглері, Тойнбі та самому Хайтінгтоні творить свою геополітичну модель є З. Бзежинський, зі своєю найвідомішою книгою “Велика шахівниця”. Отже не знаячи Хантінгтона ми не зможемо розуміти сучасні геополітичні процеси, які відбувються в світі.

Що таке цивілізації для вчного? Це перш за все соціокультурні спільноти самого вищого рангу і як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Для кожної цивілізації характерно наявність деяких об’єктивних ознак: спільність історії, релігії, мови, звичаїв, особливостей функціонування соціальних інститутів, а також суб’єктивної самоідентифікації людини.

Ревью на книгу У. Еко “Не сподівайтеся визволитися від книг”

ekkkВся книга побудована на дискусіях навколо проблеми книги та інформаційного суспільства. Викладена вона у цікавій формі бесіди озвученої Жан-Клодом Карьера у Парижі та Монте-Чериньоне у домі Умберто Еко. Бесіда проходить у приємній домашній атмосфері, дві людини закохані у книги сперечаються навколо її значення в нашому житті. Дуже часто теми, на які вони дискутують виходять за рамки тільки книги як такої. Вони торкаються культурологічних, філософських та соціальних проблем, приводячи цікаві приклади з історії.

Отже, основна теза, яка повторюється безліч разів: “не сподівайтеся звільнитися від книг”, мов би які б там не були історичні обставини, все одно вам нічого не вдіяти. “Якщо електрона книга отримає визнання та витісне друковану книгу з наших домівок, навряд чи остання вижене першу з наших домівок та наших звичок” – каже Умберто Еко.

На чому ґрунтується така впевненість, адже для більшої частини суспільства, про що медівіcт знає та пише, вже переконана в тому, що друковані книги щезнуть. Так Футуролог на економічному форумі у Давосі в 2008 р., на ряду з прогнозами про долю ресурсів зробив прогноз що до книги, на його думку вона повинна щезнути.

Есе за книгою Е. Фром „Втеча від свободи”

Erih_Fromm__Begstvo_ot_svobody._Chelovek_dlya_samogo_sebyaЗ часу свого першої публікації, ця книга пережила більше двадцятип’яти видань, але її проблематика не втратила свою актуальність. І все через те, що Фром повернув від класичного психоаналізу, який дивився на неврози під кутом сексуальних бажань людини. Він вважав, що людину потрібно розглядати у всій цілісності, екзистенціального питання про його існування. Фром намагався перевести акцент з біологічних мотивів що обумовлюють людську поведінку у психоаналізі на соціальні фактори. Він намагався показати, що людська натура, його пристрасті є продуктом культури.

Всі ми схильні думати, що падіння тоталітарних режимів, встановлення демократії у багатьох країнах світу принесло нам свободу, а вона у свою чергу принесла людині незалежність та раціональність існування, але у той же час ізолювала її, викликала у неї відчуття безпомічності та стурбованості. Цю ідею можна простежити на протязі всієї книги. Виходячи з цього перед людиноє є два вибори: 1. звільнення від свободи за допомогою нової залежності, нового підпорядкування 2. чи дорости до повної реалізації позитивної свободи, яка заснована на неповторності та індивідуальності кожного.

Жан-Франсуа Ліотар «Стан постмодерну»

liotarЧитання книги Жан-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» корисне не тільки тому, що в книзі містяться оригинальні філософськи розудуми, посилання на концепції таких европейських філософів як Кант, Вітгенштейн, Ніцше та Гайдегер. Виклавши та синтезувавши їх ідеї Ліотар зробив фундаментальну роботу. Перш за все праця “Стан постмодерну” це праця про нашу з вами епоху. Крім того Жан Ліатар є одним з найбільших дослідників постмодерну. Власне він і запровадив цей термін, однак так і не зумів до кінця пояснити нам, що він означає.

Роблячи загальний вступ про книгу потрібно зазанчити, що однією з основних проблем в книзі є розгляд питання: “що таке знання, та яка його природа в постмодерному суспільстві”.

Розпочинаючи з самого головного, згідно з хронологією книги, саме знання зазнає зміни. Яким чином? З лекцій про методологію науки ми знаємо що існують різні типи раціональності (класична, некласична та постнекласична). Скоріше за все філософ каже про створення нового типу раціональності, який білше відповідає потреам постінформаційного суспільства. Будучі людиною середини-кінця 20 ст. і щш не маючи такої техніки як сьогодни він помічає тенденцію, яка має місце й сьогодні. Він каже, що все, що буде неможливо перевести на мову машин буде відкинуте.

Рецензія на книгу “Проміння темряви в раю”

Prominnya temryavy v rajuЦя книга не для всіх, точніше ця книга ні для кого.

В неї немає “цільової аудиторії”. Але в неї є Читач. Не те, щоб я намагалась зособливити автора читачем якого може бути лише особлива людина. Я скоріше намагаюсь сказати, що книги такого стилю-фабули не пишуться для когось, чи з кимось (маєця на увазі не думаючи про те, як легше іншому сприйняти текст, донести щось точно), а навпаки ця Книга (не боюсь писати з великої) є Шляхом, текстовою фотокарткою внутрішнього.

Це сам автор. Відкритість якого аж зашкалює.. Його Книга – не спроба виділитися, показати майстерність пера, або вишколеність філософських роздумів. Ця Книга це необхідність (!) виразити, отілеснити те, про що Мовчать. Те, про що Мовчиш навіть собі, а ще менше маєш сміливості комусь сказати.

Я маю звичку постійно вибачатися, коли Говорю. Весь час мені видається, що я обтяжую слухача, а насправді я просто боюсь, що хтось помітить, що я Говорю, ословлюю те, що мені Болить. Болить не гостро, відчутно, моментально, а якось так глухо, тремтяче, книжно; десь на маргінезах моєї свідомості, “ізгоєм”, який всюдисущий і якого я сама вигнала за межі мого внутрішнього міста (-его)… Тому і так ненавмисно намагаюсь списати це на нісенітницю, щоб раптом самій не впустити цей вічноіснуючий духовний Біль — Geistschmerz —  і не посіяти божевільний анархізм Правди, де соціальні ритуали — поганенькі вистави, а “справжнє людське щастя” — тіні на стінах печери.

Ви можете ігнорувати Це, казати, що такого нема і це лише якісь внутрішні перцепції, чим сумнозвісна епоха постмодернізму переповнена по вінця. Але спробуйте порахувати скільки разів на добу ви собі говорите, що цього нема, і це лише фікції. Чи не Тікаєте ви часом?..

Буття і ніщо: нарис феноменологічної онтології

Sartre Цей твір можна по справжньому назвати основним для Сартра. В ньому простежується феноменологічні ідеї Гусерля, філософію якого Сартр вивчав під час свого перебування в Німедчині в 1933-1934 рр. Сама назва праці “Буття і ніщо” схожа з назвою праці Гайдеґера “Буття і час”, а читаючи працю Сартра можна знайти ще більше взаємин. І все через те, що Сартр та Гайдеґер прітримувалися феноменологічних принципів.

Навіть розглядаючи проблему буття, як таку, можна помітити багато спільного Сартра та Гайдегера. В онтології Гадеґера буття констатується, як людське буття – dasein, Тут-буття в якості чистої присутності. Гайдеґер принципово розрізняє буття та існування. Людина в свою чергу виступає як “пастор” буття. В Сартра вимальовується схожа картина, він виділяє “буття в собі”, яке можна розуміти як буття феномену та “буття для себе”, що можна розуміти, як буття дорефлективного знання. Перше буття – буття феномену. Буття феномену не може діяти на свідомість. Таким чином Сартр встановив реалістичну концепцію відношення феномена до свідомості. Таке буття не має метафізичної причини, вона не має логічних та епістемічних пояснень. Остання форма буття, як і Гайдеґера, є людською. Вона не має субстанційності, вона є пустою. Людина повинна сама наповнити змістом це буття. Це є класичною тезою екзистенціогналістів, яка відома як закинутість людського буття в цей світ.

Значення роботи Томаса Гілла Гріна «Лекції про принципи політичного обов’язку»

grinШановні друзі презентуємо Вам переклад та рецензію  учасниці конкурсу “Interpres” Анни Бандурки.

Ви маєте унікальну можливість скачати безкоштовно переклад Анни Бандурки в низу сторінки.

Філософські погляди Гріна ідентифікують як ґрунтований на спадщині І. Канта і Г.В.Ф. Гегеля об’єктивний ідеалізм, а в політичному просторі мислитель загалом тримався річища лібералізму. Обидві ці обставини зовсім не сприяли сприйняттю та конструктивно-критичному осмисленню доробку Гріна представниками «войовничого матеріалізму», який панував за часів СРСР. Хоча вони минули досить давно, на краще ситуація змінюється надзвичайно повільно.Так, потужна постать філософа не згадується у багатьох репрезентативних і загалом якісних підручниках на кшталт «Філософія політики» (авт.-упорядник В.Андрущенко) або ж перше видання по-справжньому новаційного посібника «Основи демократії» (заг.ред. А.Колодій). Хоча у третьому, суттєво оновленому і доповненому, виданні «Основ демократії» Грін уже, все-таки, згадується.

Ревью книги Зігмунт Фрейд “Я і воно”

FreidЦінність та унікальність книги Фрейда полягає в тому, що в ній описана, з позиції психоаналізу, фундаментальні категорії (“Я” та “Воно”) філософских концепцій особистості. В цілому для Фрейда як і для багатьох европейьких філософів, Я не є онтологічою та субстанційною даністю, але констотується тільки по відношенню з чимось, наприклад з Ти у Бубера. Подібну думку має і Сартр, він зауважує: “мені потрібен інший, для того щоб цілісно осягнути всі структури свого буття”. Тобто індивідуальрне буття, містить в собі буття іншого. Саме тому Фрейд не розглядає окремо Я, а лише через його кореляцію з Воно, що Фрейд розуміє як безособиснісну внутрішню силу – “великий казан лібідо”.

В цій книзі Фрейд викладає психоаналітичну концепцію особистості та її захисних мезанізмів. Вся концепція Фрейда послугувала для його висновку: людина – це “хвора худоба”, як стврджував Ніцше, людська реальність  – в невідворотніх конфліктах.

По суті справи в праці “Я і Воно” Фрейд розробляє структурну організацію писхіки. Фрейд пише, що все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. При цьому він ставить питання: яким чином це можливо. Що значить, зробити щось свідомим та як це може статися? З цього вимальовується наявність певної ієрархії в духовному апараті: свідомість за Фрейдом є вторинним, а несвідоме є первинне.

Ревью книги Хосе Ортега-і-Гассета “Бунт мас”

HOSEУнікальність книги “Бунт мас” Хосе Ортега-і-Гассета в тому, що він один з перших європейських філософів звернув увагу на проблему мас, та назвав це великою європейською кризою. Адже маси не тільки не можуть управляти якоюсь формацією, але й самі собою.

Зовсім не дивно, чому саме в цього філософа народились такі погляди, адже він займався проблемою людське буття, як на суспільному так і на індивідуальному грунті, таким чином його філософську систему можна назвати філософська соціологія. На його думку людина це сутність, яка повинна перевести необхідність у свободу.

ХІХ ст. породжує людину маси. Ще Гегель казав: “маси двинули вперед!” чи можна пригадати слова Ніцше: “я бачу нігілізм, що постійно збільшується”. Хоча з книги мислителя можна зрозуміти, що маси існували завжди. Суспільство складалось з мас, тобто заурядних людей, та меншості, що є достойними особистостями. Таким чином ділення людей на маси та меншість, це ділення людей на типи.      

Есе за працею: «Розуміння спасіння в православній традиції» Єпископ Діоклійський Калліст

KalistВ православній традиції церква розуміється як дуже важливий духовний організм в якому, і тільки в якому можливе спасіння.Але спочатку, за логікою статті єпископа Калліста почнемо з того, що викликало таку необхідність в спасінні. Адже людина була створена за образом та подобою Божою. Перш за все це гріховність та гріхопадіння. Людина грішить не тільки протягом свого життя, але й має першородний гріх, який йде від Адама.

Історично, віра в першопочаткову гріховність відрізняє грецьку та латинську традиції. Грецькі богослови не надавали їх такого значення, але все одно цю ідею можно зустріти в текстах. Концептуально ідею першородного гріха розробив Августин.

Але згідно вчення християнства, таїнство хрещення спокутує всі гріхи. Тому першороний гріх не слід розуміти як якусь провину конкретної людини. Першородний гріх богослови розуміють як загальний стан людського єства, пошкодженого гріхом.

“Рецензія книги “Норвезька філософія:науковий нарис”. Щепанського В.

Норвезька філософія_enlНещодавно я прочитав книгу Віталія Щепанського “Норвезька філософія: науковий нарис”. Чесно кажучи книга мене вразила своєю доступністю та якістю мовлення автора. На мій погляд книга Щепанського заслуговує більше визнання, ніж вона отримала за цей час, адже це перше українське дослідження норвезької філософії.

На перший погляд може здатися, що книга Віталія досить малого об’єму, але як говориться кількість не головне, важлива якість . І справді, якість дослідження Щепанського досить хороше, адже він вперше в історії незалежної Україні переклав філософські праці Запффе на українську мову, що заслуговує великої поваги зі сторони українських науковців. Тим більше, завдяки цим перекладам Віталій зарекомендував себе як хороший перекладач та скандивіст.

Дослідження Щепанського є спробую подати філософську думку Норвегії, оскільки в норвезькій філософії ніколи не було професійної світової філософії так само як в українській. Незважаючі на це Віталій зумів розповісти пересічному читачеві основні філософські ідеї норвезьких мислителів та письменників.