Теологічна теорія походження людини

teologichne pohodjensa ludynyНайдавнішою із усіх теорій  вважається  теологічна.  Ідеологи  теорії   стверджували,  що вічно існуюча держава  є результатом  божественної волі,  а тому  люди повинні  змиритися  з нею, прямо підпорядковуючись їй  самій.  У згаданих  законах  Хамураппі   йшла мова  проте,    що влада  царя  є божественною, оскільки  походить від  на природніх вищих істот.    Людина – тінь бога, раб –  тінь людини,  цар – рівний  богу.   Тоді  ж як  у Китаї  вважалося, що імператор  втілює у собі божественну сутність,  він є сином  неба.

У найближчий   час  ідея  божественної  влади   стає присутньою у християнстві, особливо це чітко видно  у  посланні  апостола Павла  до римлян.  Ще одним досить цікавим фактом    середньовічний період постає  існування  теорії   «двох мечів».  Згідно неї,  засновники церкви  володіли   двома мечами.  Перший  із них  був покладений  до  піхв,   другий –  даний   володарям  для  здійснення   земних справ.   З поглядів  богословів чітко  видно, що  володар  наділений божественною владою від духовної інституції, він  є безпосереднім слугою церкви,  отримавши  від неї право  керувати  людьми.

Дана  теорія  полягає  у  самому авторитеті і утвердженні    духовної  інституції  над  світською (влада).  Тобто в епоху  Середньовіччя  виникла ідея теократії, оскільки  її прихильники  вважали, що держава  та  влада  походять від  Бога.  У ХІІІ столітті  середньовічного періоду  поступово починає  розвиватися  вчення   схоласта і теолога  Фоми Аквінського.   З теологічних  поглядів  Аквінського  видно,  що   процес  становлення  і  ровитку  держави  є  аналогічним  до  створення  Богом  матеріального і духовного світу.  З точки зору  самої  теологічної теорії,  Творцем усього , що створене  на Землі, держави  є Бог.  Людині ж неможливо   проникнути  у  божий  задум   для того,  щоб  осягнути природу  та сутність  держави.

Не торкаючись  агностицизму,  теологічна  теорія   не  відкидає необхідності  утворення  та  діяльності  держави  земного типу,   забезпеченння належного  правопорядку  у ній.  У  праці  середньовічного  теолога,  західного патриста  Августина  Аврелія   «Град Божий»  розкривається  головна ідея  походження   земної  влади  від  небесної.  Він   робить чітке порівняння  сутності  держави.  Автор  демонструє  два зовсім протилежні гради –  мирський (земний) і Божий (небесний).  Слово «град»  інтерпретується Августином  як  сусспільство.  І в праці  Августина  Аврелія   ми бачимо  протиставлення  цих  двох суспільств. 

Православ’я і католицизм : проблема реформування Церкви

reformuvania cerkvyСьогодні  найбільш актуальним  постає питання  проведення  реформ  у  Православній  церкві, намагання  зрозуміти   становище людини у світі, її відстоювання прав релігійної  свободи, дотримання духовно – моральних законів – правильних життєвих    орієнтирів. Практикуючи  сучасне релігієзнавство, необхідно  звільнитися  від  застарілого   консерватизму  і  почати курс поміркованої   ліберизації  у  свідомості  українського  суспільства,  відсторонюючи  фанатизм,  ворожі погляди,  а натомість  виявляти  до  наших  опонентів  по конфесії  доброзичливість,  толерантність і любов.

Коли  дивишся  на  діяльність  РКЦ  і  порівнюєш  з  православ’ям,  то відразу ж  стає відчутним  факт   динамічності,  зростання  її чисельності   віруючих,  еволюції  відродження  суспільства, що спостерігається  різким зменшенням  насильства, вбивств, і так далі.  Принцип   гуманності  настільки є важливою  річчю,  адже   ставить  людину, її норми поведінки  у суспільстві – в рамки христоцентричності. Церковна  музика,  чітке і виразне    читання   Апостола і Євангелія, проповідь, Євхаристія , через  саме  богослужіння   надають  важливого сакрального  значення,  адже  поєднують  людське  і божественне,  надихаючи  вірних  до молитви  разом зі Святою Церквою.  Церква  відіграє  позитивну роль   у соціальному, економічному, політичному, культурному,  освітньому і релігійному  житті.  Люди  з  великою вдячністю  поспішають   до  костелу,  храму, кірхи, щоб віддати  належну подяку  Богу, за  даровані  Ним  усі  матеріальні  і духовні  блага.

Католицьку  церкву  реформував   простий сільський  священик   Ронкаллі – кардинал, Іоанн ХХІІІ, якого  стали називати  «папа миру», оскільки  він завжди керувався мудрістю, розсудливістю,  варто згадати  як  він  примирив  Болгарську  Православну Церкву з  Римо- Католицькою, заслуживши повагу і любов  від людей  цієї країни,  намагаючись   допомогти  у її розбудові матеріально  –фінансовими  коштами,  і зважимо  як  на це  відреагували у Ватикані?  Мабуть з усіх порядних  і чесних людей виявився  єпископ  Ронакаллі.  Зібраним у  1962 році Ватиканським  собором  було припинено    міжконфесіональну    ворожнечу  у світі,  з його допомогою  повернено із заслання  митрополита  УГКЦ  Йосипа Сліпого,  що дало привід  вважати  папу Іоанна  Павла ХХІІІ миротворцем.  Так  само зупинив  непербачувальну  війну  між  США і СРСР,  яка закінчилася  відведенням  стратегічної  зброї  і  військових сил. Завжди і в усьому  Ронкаллі керувався  промислом  Божим,  що не дало  можливості  до  ще більшого  загострення стратегічної   ситуації  у світових державах,  пройшло мирним шляхом.

Церква і Майдан

maidanДо написання  цієї   статті  мене  спонукав   державо – творчий процес, зумовлений  Революцією Гідності, яка  змінила  колосальний  хід у  новітній   історії  України.  І якби не Майдан, сформований   молодою  інтелігенцією  і  спрямований на  скинення  тиранії,  влади  Януковича,   то   ми  б надалі  опинилися  у тоталітарній системі.  Ми можемо  констатувати   факти  насилля  і терору  над  молодими  студентами  зі сторони  правоохоронних  службових органів, що  діяли  безпосередньо   за наказом  вище  стоячих  осіб.

Реальна картина цих подій    назавжди закарбується   у свідомості  багатьох українців.   В  захист  прав і свобод  людини   виступили    православна,  греко-католицька, римо-католицька, протестантська  церква із закликом  припинення  насилля та терору. Важливу вирішальну  роль  в об’єднані   молодої генерації   України    відіграла  Церква.  Оскільки  церква дала  друге    дихання   Євромайдану.     Варто  відмітити той факт,  коли   Михайлівський Золотоверхий  чоловічий  монастир  став лазаретом для   поранених,  а Лютеранська  церква  – прихистком для переслідуваних  диктаторською  владою  Януковича,  в той час  Києво – Печерська лавра   переховувала  озброєних  злочинців.   Мені  не вкладалося   просто  в голові, що  деякі з духовенства   МП   опустилися до такого низького рівня.

Духовні ранги у суфізмі

  У суфізмі так само як і в ісламі є своя чітка  ієрархічна структура. У суфізмі вона поділяється на такі ранги:

1) Абдал (у перекладі з арабської  мови означає – той, що заміняє) – це один із духовних рангів  у суфійській ієрархії, відповідає  авлію в ісламі.

2)  Абрар (з арабської означає – той, що виконує обітниці) – у суфійській ієрархії  ранг святих.

3)  Автад (з арабської означає – кілки) – також відноситься до рангу ієрархії святих у суфізмі.

4)  Аріф (у перекладі з арабської – той, що пізнав) – людина яка володіє містичними знаннями, тобто містик.

5) Ах яр (від арабського – самі кращі) – ще один із рангів святих  у суфійській ієрархії.

Ієрархія духовенства в ісламі

Ceaspv1У Ісламі  так само як і в християнстві  існує  чітка ієрархічна структура. Що є спільного, а що відмінного  в ієрархічній структурі  ісламу  та християнства? Чи існував  своєрідний  поділ  ієрархії  в ісламі?  Що собою являє  ісламське духовенство? Спробуймо  дати чітке формулювання даного визначення.

Спершу  перейдемо до  визначення поняття  «ісламське духовенство».

Цей термін був вжитий  для позначення  сукупності осіб,  які  виконують  функції організації культу , розробки   догматичної  та релігійно – правової доктрини.

У мусульман, навіть повнолітній чоловік, який  володіє  та оперує достатніми  знаннями та морально – етичним  авторитетом, за  згодою  віруючих мусульман  може керувати  релігійним життям.  У  вітчизняній  ісламознавчій  літературі  ми зустрічаємо, що  духовенство  в сучасному ісламі розглядається  як  деякий соціальний  прошарок ,  в обов’язки  якого  входить   не тільки збереження  релігійного знання, а й здійснення  релігійного  та морального керівництва  громадою  одновірців.

Загальне визначення фанатизму

Для самого початку нам необхідно визначитися з поняттям що таке фанатизм? Добре це чи погано, адже сьогодні побутує однобоке у явлення про фанатизм. Зазвичай його розглядають як релігійний, що не є правильним, адже фанатизм справді найчастіше буває релігійним, але він може бути політичним, національним, музичним і навіть егоїстичним.
Отже, фанатизм це сліпе емоційне та відверто нераціональне слідування за переконаннями в релігійно-філософському, політичному, національному, егоїстичному напрямку.
Природа фанатизму

Сіонізм, як релігійно-політична течія Іудаїзму.

Сьогодні  мова  піде  про  одну із течій, яка виникла  в  лоні іудаїзму.  Звичайно  мова йде про  таку  течію  як сіонізм.  Що це за  течія,  коли вона  утворена?  Досі  це для нас залишається загадкою. Але ми  намагатимемось підійти як найближче  до  цього питання  і  знайти  відомості  або ж  певні деталі, які пов’язуються  з сіонізмом.

Отож  ця течія в іудаїзмі  походить  від  назви  гори  Сіон,  яка  знаходилася  Єрусалимі  в часи життя Ісуса Христа.  Це  є  політичний рух, його  метою  служить об’єднання  та відродження  єврейського народу  на його історичній Батьківщині – в  самому Ізраїлі, а також вважається  ідеологічною концепцією на основі якої  цей рух засновується.

Ідеологія сіонізму об’єднує  різні по орієнтації рухи  від  ліво – соціалістичних  до  ортодоксально – релігійних.  В часи  Другої  світової  війни (1939 -1945 рр.), сіонізм  був  одним  із  найбільш  великих суспільно – політичних рухів єврейського народу.  Сламе  ж слово «сіонізм»  є похідним  від топоніма Сіон (згідно івриту це слово читається як Ціон),  а Земля Ізраїля  нерідко  називалася  в біблійних  текстах  «дочкою Сіона»,  а єврейський народ   вважався синами Сіона.

З часів  Вавилонського полону (598 – 539 рр. до н.е.)  в діаспорі  для єврейського народу Сіон стає  символом втраченої  Батьківщини.  Він  часто згадується  в релігійних текстах та світській літературі,  особливо  в псалмах  пророка – царя Давида (Псалом 136).  А  у світській літературі, авторство  якої належить  Ієхуді  Галеві  також  згадується про гірку  долю єврейського  народу  і їхній  плач  за втраченою Батьківщиною: «Сіон, невже ти не запитаєш  про долі  в’язнів твоїх..» .

Вже  у другій половині ХІХ століття  семантика цього ж топоніма  була виконана  в назві  палестинофільського руху «Ховевей Ціон».

Сам термін «сіонізм» був вперше  введений  і вжитий раннім  теоретиком сіонізму,  лідером  ортодоксально – релігійного руху «Агудат Ісраель» – Натаном  Бірнбаумом. Вперше  він  з’являється  у 1890 році на сторінках редакційного журналу «Selbstemancipacion», а вже  потім  з травня  1893 р. виходить  під  заголовком «Орган  сіоністів» як назва «партії», яка прагнула  забезпечити  повернення  єврейського народу  в Ерец – Ісраель політичними методами.

До кінця ХІХ ст.  під сіонізмом частіше за все  мали на увазі чи розуміли практичну діяльність, яка направлена  на створення єврейських  сільськогосподарських  поселень  в  Землі  Ізраїль. Першопочатково це слово вживав  Теодор Герцль. Лише після  Першого конгресу  Сіону, який  прийняв Базельську програму, яка поєднала  «політичні та практичні»  аспекти  руху  зі створенням  Сіоністичної  організації  в яку влилося багато  представників Ховевей Ціон – термін  набув сучасного значення.

В деяких джерелах  сіонізм  перш за все  оцінюється  як  національно – визвольний рух єврейського народу  у контексті  європейських   національно – визвольних  рухів  ХІХ століття. Тоді як критики,  оцінюють сіонізм  як вияв  форми  расизму та расової дискримінації. Дуже часто помиляються ,  розуміючи  під сіонізмом будь – який єврейський  рух, що має національний характер.

А тому слід відрізняти  сіонізм від територіалізму, бо  територіалізм  спрямований  прагненням євреїв  мати  свою  державу, але не важливо на якій території. В той час як сіонізм це прагнення  мати свою державу  в Палестині.

Хоча  це не  дуже слушна  думка, так як  на території  Палестини  проживають  араби,  а  вони не дозволять ,  щоб  хтось посягав  на їхню територію.  Тому  на сьогодні  і так  відносини  є досить тісними  та  набувають конфліктного  характеру.

Стрикалюк  Богдан, магістр релігієзнавства.

Костянтин Великий. Перший Вселенський Собор. Аріанство.

Сьогодні мені спала на думку цікава штука: шось занадто багато філософії на блозі! Зважаючи на те, що нас щодня переглядає вже більше 60-и людей, т оварто б підтвердити статус нашого товариства не лише як філософського, але й як релігієзнавчого!)) Тому вирішено почати серію постів про вселенські собори та ранню історію християнства.

Ітак, про ситуацію в Римській імперії часів Костянтина Великого перший вселенський собор, та аріанство: