Асатру

vikАсатру – сучасна язичницька релігія скандинавської традиції. Хоча ми можемо простежити історію відродження одінізму з того часу, коли цю віру офіційно викоренили середньовічні християнські проповідники та місцева влада, нам особливо цікава тільки остання фаза цього процесу. Приблизно на початку 1960-х років знову відродилося загальне пробудження інтересу до скандинавської та германської народної культури. У Німеччині були відроджені старі релігійні спільноти. У США і в Англії  створені нові. В Англії був встановлений Одіністичний Обряд (Odinic Rite), що став на тривалий час головним хранителем скандинавського троту на Британських островах. Саме тоді перші общини асатру були створені в 1970-х рр.  в Ісландії, а пізніше і в США .  На сьогодні у Ісландії, Данії, Норвегії  асатру визнана однією з державних релігій, в США ж це лише одна з безлічі релігій дрібних неоязичницьких общин [23, c.179-186].

1980-і роки – час спонтанного утворення локальних язичницьких общин і кіл вивчення рунічної магії. У 1980 році Едред Торссон заснував “Гільдію Рун”(“Rune-gild”), що спеціалізується на вивченні рун Старшого і Молодшого Футарків.  У США ,була утворена община “Обряд Одіна” (“The Odinic Rite”), яка належить до англо-саксонської гілки древньогерманських вірувань.

У 1990-і рр. дрібні общини прагнуть об’єднати в союзи і якось уніфікувати свою віру і практику. У 1994 виникає “Asatru Folk Assembly”. У 1995 році Едред Торссон і Джеймс Чизхольм засновують організацію “Віра” (“The Troth”). Коло людей Троту складається з двох елементів. Перший елемент – це Старійшини, або священики. Старійшини проходять традиційне навчання за стандартною програмою скандинавської традиції. Суспільство старійшин відіграє велику роль для збереження закону і традиційних знань, яких не можуть замінити книги. Дві головні функції старійшин – це навчання людей закону і проведення обрядів сезонних жертвоприношень . Старійшин готують до того, щоб вони могли замінити собою жрецтво, втрачене в ті часи, коли народу обрубали його коріння. Іншим важливим елементом Кола Троту є місцеві незалежні клани і їхні керівники. Вони і складають істинний народний рух. За старих часів кожен чоловік і жінка, що стояли на чолі сім’ї, виконували обов’язки “жреців”. Базові ідеї і ритуали асатру, за версією “The Troth”, викладені в книзі Едреда Торссона  “A Book of Troth” (Llewellyn, 1989). Організація Едреда Торссона “Коло Троту” офіційно зареєстрована в США як “церква”. Одночасно з цим декілька невеликих общин об’єднуються в “Союз Асатру” (“AA” – Asatru Alliance), консервативнішою за своїми поглядми ніж “The Troth”. [1, c.59-69].

У скандинавській моделі всесвіту і людства існує багато “вимірів”, або “світів”. “Великий світ”, або макрокосмос, представлений Світовим Деревом Іггдрасиль. За переказами, це “дерево” складається з дев’яти сфер або світів.  Справжня світобудова світу не може бути відображена в двовимірній або тривимірній моделі. Дерево асатру є символом багатовимірної структури реальності.  Іггдрасиль складається із таких світів, як: Асгард – це царство асів, а також тих ванів, які живуть разом з асами;  Хель (Hel) – царство мертвих, а також сил вселенського руйнування; Лессальфхейм (англ. Lightelf-home)  – царство альвів-ельфів (напівбогів і духів предків), цей вимір відповідає структурам інтелекту, йому протиставляється Свартальфхейм (англ. Swartelf-home); Свартальви-сваpтельфи – карлики-цвеpги (др.-исл. dvergar, німий. Zwerge,  англ. dwarves  – “гноми”) ; карлики, як і альви, є духами предків і напівбогами, але вони позбавлені інтелекту і духовності, вони втілюють світові сили, що надають речам форми і структури; Ванахейм (англ. Wane-home (Vanaheimr)) – царство ванів, йому протиставлений світ єтунів – Єтунхейм (англ. Etin-home) – це царство первісних сил сліпого, несвідомого хаосу або порядку. Єтун – це конструкція, позбавлена свідомості.

Світи Муспелльсхейм (англ. Muspell-home)  і Ніфльхейм (англ. Nifel-home)  відповідно є сферами Космічного Вогню і Космічного Льоду . Саме з цих космічних полярностей речовини-енергії зародився Всесвіт. Між цими полярними силами знаходиться благословенна земля Мідгард (англ. Middle-earth) – замкнутий світ у середині великого дерева. У ньому  живе людство – один з численних видів космічних істот, що  володіє дарами свідомості нарівні з богами і богинями [5, c.18-43].

Скандинавська міфологія оповідає про те, що перший чоловік і жінка були створені з дерев тріадою богів свідомості Одіном, Вілі та Локі. Чоловік був створений з ясена, жінка – з верби [5, c.57]. У поезії Півночі люди часто порівнюються з деревами. Це вказує на важливий зв’язок між ідеєю космічного древа (Іггдрасиля) і деревом на індивідуальному людському рівні. Багатовимірна формула існування, відображена в моделі дерева Іггдрасиль, і є основою людського буття.

Те, що люди були створені з органічного, живого матеріалу, а не з мертвої землі, має великий сенс для асатру. У “Старшій Едді” (“Пророцтво Вельви”) мовиться про те, що три боги, Одін, Вілі та Локі, створили першого чоловіка і жінку, обдарувавши їх особливими якостями:

Вони не дихали, в них не було духу

рум’янцю на лицях, тепла і голосу;

Одін дав дихання, а Вілі– дух

а Локі — тепло і рум’янець [5, c.55].

Отже, згідно зі скандинавською традицією, людина створена з комплексу основ божественних надбань. Усе це було зібрано воєдино у визначеному місці і в певний час, щоб дати життя неповторній людській істоті. Але багато з цих якостей або основ могли існувати до “прояву” або “втілення” людини. Отже, ці якості і сили можуть продовжувати існувати і після “прояву” або “втілення” людини.

У стародавніх скандинавів існували десятки термінів для різних аспектів людського тіла і душі. Кожен з них використовувався настільки точно, що цьому багатству термінології можуть позаздрити сучасні психологи. У мовах існує безліч тонких відмінностей у визначенні тих речей, які люди знають досконально, наприклад у ескімосів, слово сніг має сорок два слова аналоги, що дає більшу можливість їм розуміти його.

Отож, згідно з вченням релігії асатру, кожна людина є духовно-тілесним, або психосоматичним комплексом. Тіло і зовнішній вигляд є аспектами цього комплексу нарівні з диханням (атем), натхненням (вод), розумом, пам’яттю (особистою і колективною), серцем, волею і деякими магічними здібностями, якими людина може володіти, а може і не володіти. Індивідуум може бути володарем багатьох магічних здібностей. Хамінгья, наприклад, є сховищем особистого успіху і долі. Отримання цих магічних тіл або їх зміцнення – одне з основних завдань асатру. Всі вправи для волі і свідомості спрямовані на підвищення цих здібностей.

Таким чином , що психіка, або душа, і космос, або світ, в асатру символічно зображені, як дерева, ми можемо говорити про скандинавське психокосмологічне вчення. Це вчення про зв’язок між космосом і душею. Якщо внутрішній світ душі досліджений і зрозумілий , то ми виходимо на відкритий шлях пізнання великого світу. Той факт, що дерева символізують обидві ці структури, допомагає нам розуміти, чому руни спочатку вирізувалися на дереві. Цікаво, що слово “дощечка” (англ. stave, ісл. stafr)  у майстрів рун стало фактично синонімом “руни”. Дощечки руна була , і символічно, і в буквальному сенсі, мостом між внутрішнім Древом Душі і зовнішнім Світовим Древом. Обидва цих дерева були одним і тим же Іггдрасилем.

Основний спосіб практики старої форми троту і поклоніння богам і богиням полягає в ритуальному дотриманні сакрального циклу року. Людину, яка просто дотримується циклічності пір року та  справляє при цьому свята, називають “істинно віруючою”. Трот може, безумовно, прийняти набагато складніші форми, але саме дотримання річного циклу лежить в основі духовних традицій північних народів.

За давніх часів дати свят не обов’язково визначалися за допомогою астрономічних розрахунків. Оскільки календар прив’язувався до сільськогосподарських циклів, іншими словами, до циклів органічного життя, свята також співвідносилися з цією реальністю. Зазвичай прихід весни святкувався з прильотом першої вільшанки або при появі першої фіалки, а не в день весняного рівнодення. З цієї причини в різних регіонах святкування проводили в різний час. Очевидно, універсального скандинавського календаря ніколи не існувало. Проте принципи визначення циклів, організація свят і їх порядок були  добре розроблені  традицією асатру.

Зимова ніч (англ. Winter Night, 15 жовтня) – скандинавський Новий рік, який приходить у кінці збору врожаю. Стихія перестала марнувати свою життєву силу. Прийшов час, коли люди повинні направити свої думки до більш духовних речей. Рік вступає в свою найголовнішу релігійну фазу – час середини зими. В Ісландії його називали Vetrnaеtr – “Зимові Ночі“.

Зимове сонцестояння (англ. Yule від др.-сканд. iul, “колесо”  з 20 по 31 грудня). У цьому періоді магічно міститься весь рік. З нього ж рік і відроджується. Зимове сонцестояння починається в Ніч Матері і закінчується через дванадцять днів, у день сонцестояння. Це час, коли стіни, що відокремлюють сферу богів і богинь та інші світи від Мідгарда, стають вельми тонкими, найвідповідніший час для спілкування з богами і духами предків. Оскільки такі переживання  лякають деяких людей, і за старих часів багато хто просиджував в будинку, нікуди не виходячи, впродовж всіх цих дванадцяти днів.

Дістінг (14 лютого) сповіщає про пробудження життєвих сил, що заснули під час Зимової Ночі. У цей час проводяться місцеві збори. Це свято було особливо популярним в стародавній Швеції. Земля готується до прийому нового насіння. Час підготовки до прийдешніх подій.

Весняне рівнодення (21 березня) сповіщає собою повне повернення життєвих сил природи. Англійська назва цього свята (Eоster) – за походженням германське (так само, як і німецьке Ostern). Eostre або Ostara – ім’я німецької богині весни і вранішньої зорі. Безумовно, від нього і походить англійське слово Easter (“Великдень”) .

Вальпургієва Ніч і Травневий День (англ. Walburga / May-day),  ніч з 30 квітня на 1 травня і день 1 травня – подвійне свято. Ніч з 30 квітня на 1 травня в Центральній Європі традиційно вважається “ніччю відьом”. У цей час особливо яскраво виявляється таємничий нічний бік життя. Назва “Вальпургієва ніч”, очевидно, походить від імені богині або прирівнювано до богині-провидиці Вальпургії. Ім’я ж це буквально означає “обитель загиблих або мертвих”.

Травневий День містить у собі прямо протилежний сенс і є святом денного, сонячного боку життя – веселощів і праці. Цього дня встановлюються “Травневі жердини”, навколо яких водять хороводи. У новий час в Європі Травневий День став святом робітників(у комуністичній термінології – День Міжнародної солідарності трудящих).

Літнє сонцестояння (англ. Midsummer) – це святкування остаточної перемоги сонця в річному циклі і повного прояву життєвих сил природи, що зародилися під час зимового сонцестояння. За переказами, в ніч літнього сонцестояння відбувається безліч чудесних речей. У Скандинавії цей день досі вважається найбільшим святом. В цей час здійснюються жертвопринесення всьому пантеону скандинавських богів.

Тінгтайд (англ. Thing-tide, 23 серпня) – час великих регіональних або національних зборів і обговорення соціальних аспектів троту. У цей період також приділяється велика увага питанням законодавства й організаційним аспектам віри.

Збір урожаю і підготовка до зими   (англ. Harvest / Winter Finding, осіннє рівнодення) – кульмінація природного циклу, коли одні речі з’являються на світло, а інші зникають, щоб потім знову відродитися. Закінчення цього періоду знаменується Зимовою Ніччю, що завершує річний цикл. Це одне з найбільших свят разом з літнім і зимовим сонцестоянням [2, c.37-69].

Розглядати цей календар з погляду  циклів природи було б помилкою. У ритуальній послідовсності поміщені всі містерії, що підкоряються циклічним законам.

Ритуальні дійства та  їх порядок ,які здійснюються під час свят асатру:

Звичайним ритуалом всіх цих святкувань є жертвоприношення (англ. blessing; зазвичай це слово перекладається , як “благословення”, але вживається в іншому, старішому значенні). Це слово походить від староанглійського  bletsian, що означає “приносити жертву” або, в буквальному перекладі, “окропити кров’ю”. Пізніше слово blessing увійшло до християнської термінології разом із багатьма іншими словами стародавньої віри. Ісландський або давньоскандинавський аналог цього терміну – blуt [12,13  c.23,46].

Концепція “жертвоприношення” (англ. sacrifice) . Це слово латинського (лат. sacer — “священний”) , а не германське походження. Однак навіть спочатку воно означало “освячувати”. Наше уявлення про жертвоприношення, як про відмову від чогось, або спокуту гріха, що прийшло до нас з Близького Сходу, з традиції Старого Завіту. Скандинавський світ не знав подібних звичаїв. Тварини “приносилися в жертву”, але це означало тільки те, що вони “віддавалися” богам і богиням. Крім того, стародавні германці вважали себе нащадками самих богів. Під час жертвоприношень вони раділи своїй дружбі з богами. Жертвопринесення тварин давно вже не практикується в асатру. Головні предмети, необхідні для жертвопринесень, – це вівтар (дерев’яний або кам’яний), судина для пиття (бажано ріг), чаша і молодий пагінець вічнозеленої рослини. Обряди зазвичай проводяться просто неба. Якщо їх проводять у приміщенні, то встановлюють дерев’яний вівтар, якщо ж на відкритому повітрі, то кам’яний [11, c.24].

Традиційний порядок жертвоприношень богам і богиням, яку можна застосовувати для будь-якої священної мети, така:

1. Освячення: завдяки цьому акту час і місце проведення ритуалу відділяються від звичайного світу. Для цього необхідно накреслити знак Мелена (перевернута буква “Т”) в чотирьох кардинальних крапках (тобто у напрямі півночі, півдня, сходу і заходу).

2. Читання: завдяки цьому обряду відбувається єднання з богами в міфологічному контексті. Читаються або розспівуються міфічні поеми або епічні твори.

3. Рада: у цій частині ритуалу його міфічна структура й основна мета зливаються воєдино. Це просте або вишукане формулювання основної мети ритуалу.

4. Покликання божеств або певного класу істот, які згадуються в ході ритуалу, відсилається запрошення цим істотам приєднатися до співдружності вірних богам людям.

5. Наповнення судин: при цьому священний напій “наповнює” божественною силою. Напої (“мед”, ель, пиво або фруктові соки) розливаються в судини і виконується візуалізація сили, що збирається в рідині.

6. Розпивання: присутні випивають “наповнену” рідину і вбирають у себе циркулюючу в ній енергію. При цьому ріг з напоєм передається по колу. Ріг ніколи не осушується до дна, а те, що в ньому залишається, виливається в чашу для жертвопринесень, що стоїть на вівтарі.

7. Жертвопринесення: скроплювання вівтаря священною рідиною з жертовної чаші за допомогою гілочки вічнозеленого дерева.

8. Дарування: повернення вкладеної частини  накопиченої енергії під час ритуалу божествам і природі. Залишки рідини виливаються з жертовної чаші на  землю.

9. Відхід: сповіщення закінчення служби і повернення в звичайний простір-час [2, c.45-55].

Подібні ритуали на честь північних богів і богинь можна проводити будь-коли.

Отож відповіднодо,  “релігійного” застосування, жертвопринесення можна використовувати для прямих магічних цілей. Проте межа, що розділяє ці два види дій, часто буває розмитою. При магічних жертвоприношенях  звертаються до певних богів, які можуть винагородити магів, обдарувавши їх відповідно до їхніх бажань і волі. Свою волю або бажання маги детально висловлюють під час стадії ради. Це не “молитва”, а, швидше, встановлення безмовного контакту з богами і богинями. Божества завжди раді допомогти своїм молодшим братам.

Боги і богині асатру – це не мертві форми. Доти, доки їхній народ, їхні нащадки житимуть у Мідгарді, існуватимуть і вони. Боги не мертві, вони тільки забуті більшістю людей. Вони чекають тієї години, коли спогади прокинуться в душі і серці їхнього народу.

До богів і богинь можна прийти безліччю шляхів. Мабуть, головний шлях – це вбирання в себе Міфу і Закону  скандинавського народу. Тому послідовники можуть практикувати “пошук бачення”, виконувати жертвоприношення (релігійні ритуали) і магічні заклинання до богів і богинь.
Скласти уявлення про божественну сім’ю різних скандинавських груп – завдання набагато складніше, ніж може здаватися на перший погляд, і водночас доволі просте. Існує цілий пантеон північних богів і богинь. Цей пантеон утілює в собі весь набір архетипів людського потенціалу і досвіду. Кожен, хто хоче сповідувати релігію асатру, повинен уважно вивчити міфологію і дізнатися про північних богів якомога більше.

Пантеон богів ділиться на три частини. Кожна з цих трьох частин має своє особливе призначення або функцію, необхідну для існування решти частин. Зазвичай про них говорять  як про рівні ієрархії. Перша функція – це думка, розум, закон, міра (їх утілює Тюр), а також натхнення, інтуїція і трансформація (їх втілює Одін). Ці дві функції утворюють суверенну й інтелектуальну частину світу і людського буття-свідомості. Це боги стародавніх, конунгів,  ярлів, суддів і магів.

Друга функція відноситься до сили (зазвичай фізичної), могутності і енергії. Їх втілює Тор. Він і його рід – це боги воїнів. Третя функція – це творення, відновлення, благополуччя, фізичне здоров’я і природні цикли (їх втілюють в собі Фрейp і Фрейя). Вони відносяться до ванів, богів і богинь селян і ремісників. Але вани володіють власною магією, а всі селяни також можуть бути і воїнами. Отже, в цій третій групі існує ціла система – “Шлях Ванів”, або дійсна вікка (англ. Wicca) – “відьомство”, неязичницька релігійно-магічна система, поширена у Великобританії і США [12, c.45-60].

У давнину кожному з цих трьох сегментів пантеону відповідав певний колір. Ці символічні кольори, безумовно, були різними в різних племенах і різних регіонах. Наприклад, у “Старшій Едді ” ми простежуємо,  що першій групі належав білий колір, другій групі – червоний, а третій – чорний.
Ми можемо скористатися альтернативною системою і розрізняти групи не за номерами, а за кольорами. Очевидно, функції Тюра повинні відповідати білий колір, функції Одіна – блакитний, функції Тора – червоний, а ванам (Фрейpу і Фрейі) –  зелений[20, c .45].

З асатрівської точки зору, верховними богами півночі є Одін і Фрейя. Обидва є могутніми архетипами. Вони представляють собою ту модель свідомості, на яку рівняються маги, жреці в своєму магічному розвитку.

Існує цілий пантеон магічних архетипів. Вищі божества розділяються на асів і ванів. Аси – це боги і богині соціального порядку і свідомості, тоді як вани – божества природи і благополуччя. Власне “магічні божества” Одін і Фрейя можуть переступати ці межі із власної волі.

Основне зведення скандинавської міфології складають дві збірки “Старша Едда” і “Молодша Едда“, які наочно відображають істотну роль символу і знаку в міфологічному просторі. Найголовнішим символом у скандинавів вважалося слово, уміння володіти ним, створювати з нього порівняння і символи. Слово – це чарівне знаряддя, здатне уразити, створити красу, перетворити світ.

“Старша Едда”, написана в поетичній формі, складається з пісень, що оповідають про початок світу, богів і героїв. Вона нас цікавитиме  тим, що саме в “Старшій Едді” можна прослідкувати смисловий взаємозв’язок навколишнього світу і людини, в якій він відчуває себе, як ланка в космосі [14,16 c.2,c.4].

Перш за все, визначення свого божественного походження і причетності до деякого божественного буття – одна з помітних властивостей скандинавської міфології. Безумовно, це одна з складових міфологічного світогляду, але  може бути виражена найрізноманітнішими способами. Наприклад, кожне небесне явище має своє призначення і сенс: веселка – міст, що сполучає світ людей і богів, сонячний цикл описується, як подорож по небесних морях бога сонця на кораблі, побудованому гномами, сполучаючи таким чином три світи (небесний, земний і підземний).

Це смислове з’єднання всього живого, космосу – з’єднання символічне, яке  наділено особовим початком, тобто самі символи мають імена і наділені душею. Відмінність від подібних фетишів і тотемів, що існують у інших народів, полягає в тому, що у скандинавів ці натхненні символи мали образи дуже яскраві, поетичні і абсолютно олюднені, такі, що визначають діяльність символів. Наприклад, визначення неба – тягар (ноша) карликів, шляхи карликів – Вестрі (схід), Аустрі (захід), Судрі (південь) і Нодрі (північ), сонце – полум’я Всесвіту, вітер – вовк дерев, вогонь – сонце будинків, зима – час заметів, змії – риби долини [10, c.48-50].

Міфологічна смислова повнота у взаємозв’язках зі світом містила в собі повне заперечення людської індивідуальності, що й зберегла, а точніше перейняла сучасна ідеологія асатру від цих давніх вірувань. У скандинавській міфології , як і в релігії асатру, як ні в якій інший, існують описи злодіянь і вбивств. Це обумовлюється тим, що саме міфологічна свідомість сприймала людське життя як продовження життя природи. Тому людина завжди прирікала на смерть тих, хто не здатний  втілювати розквіт обожнюваних природних сил. Це можуть підтвердити сучасний календар асатру, де пошановують дні в честь Рауда Сильного, який завоював Париж, та Горма Старого, який помер мученицькою смертю від Олафа святого, змушений ним проковтнути змію на знак відмови від хрещення.

Одін, Вілі та Ве створили Мідгард – середній (людський) світ, два велетні Грімір і Блаїн – світ богів; визначили день і ніч, назвали їх і визначили години  доби – вечір, ранок і полудень. Перерахування імен карликів має свій сенс: Норді – північний, Судрі – південний, Аустрі – західний, Вестрі – східний, Альтков – новий, Двалін – мертвий, Бівер – дружній, Бавер – сміливий, Бембур – мудрий [10, c.60-79].

Міфологія космогонії “Едди” розкриває процес формування світу з порожнечі Гінунгагапа, що перетворюється в космос шляхом заповнення. Світ його був створений з тіла велетня Іміра, який вважався двостатевим. В темному світі Ніфельхеймі з потоку Хвергельмір витікали численні струмки, а з вогненного світу виходив жар, вогняні іскри. Із застиглих річок утворився іній, що заповнив світову порожнечу Гінунгагап, який під впливом тепла почав танути, і з нього й виник Імір. Вигодовувала цього велетня корова Аудумла із солоних каменів, які вона лизала.[5, c.100].

Одін з братами Вілі та  Ве убили Іміра і з його тіла створили світ. Плоть Іміра стала землею, кров – морем, кістки – горами, череп – небом, волосся – лісом, а вії – стінами Мідгарда. [5, c.102].

Епоха, що наступила, на землі вважалася “золотим сторіччям”. Сторіччя щастя тривало недовго і незабаром наступає перша смерть – підступне вбивство юного бога Бальдра, що сповіщає прийдешні катаклізми, які перетворять космос на хаос. У “Пророцтві Вельви” описуються здригання Світового древа, вивільнення колись ув’язнених богами чудовиськ, поява корабля мерців, велетнів і інших злих сил. У останній битві Одіна і вовка Фенріра Одін програє, всі чудовиська гинуть, а світ поглинається вогнем та інієм, тобто переходить в початковий стан. Саме смерть Бальдр символізує кінець світу. Цікаво, що на початку світу в його народженні знаходиться його смерть [5, c.160-180].

Молодша Едда” була написана ісландцем Сноррі Стурлсоном в ХІІІсторіччі, вона розповідає про конунга Вельва, який піднімається в Асгард для того, щоб отримати знання від самого Одіна, який у творі називається Високим, саме написання  книги близьке до християнської традиції. Для послідовників асатру вона є своєрідним містичним  вченням для отримання знань, які здобув верховний бог скандинавського пантеону. Тому вона використовується лише рунологами та священнослужителями, які присвятили своє життя  осягненню таємниць Всесвіту [4, c. 20-100].

Якщо попередні традиції були віднайдені у історичних джерелах та співставленні із сучасними реаліями, то наступні тенденції являються вже надбанням ХХІ сторіччя. Свого часу один ісландський ідеолог зрозумів, що для адаптації та пристосування нової релігії у світі потрібно розробити етичне вчення, тому ним було розроблено ряд принципів, які втілювалися в своєрідні заповіді, які можна прослідкувати, як алюзію на заповіді в християнстві чи буддизмі. Ці чесноти взяті з книги Едреда Торссона, одного із сучасних ідеологів та реформаторів асатру.

Чесноти етичного вчення асатру базуються на написаних сагах, а не міфах, чим є унікальними. Тобто, саги – це опис конкретних подій, які були записаними скальдами. Благородними вони названі тому, що були орієнтованими на тих благородних людей, які описані сагами та вважалися високим ідеалом честі тогочасного суспільства, які сповідували віру предків та ставили на найвищий щабель свій рід.

Честь – відчуття внутрішнього значення і цінності, відчуття власної гідності, справедливості,правдивості та благородності , що повинно формувати особистість послідовника релігії асатру. Правда – готовність бути чесним, щоб казати лише правду. Це набагато краще ніж мовчати. Ми не повинні відповідати неправдою на неправду.

Хоробрість – ми повинні бути безстрашні перед лицем ворога, лиха та смерті. Цим ми зможемо підтвердити, що ми є вічні і споріднені з богами.

Наполегливість – здатність повернутися з поразки або невдачі, щоб розпочати все спочатку.

Вірність – своїм традиція та заперечення нових ідей, які прийшли з інших земель, щоб знищити нашу традицію. Але ми зобов’язані бути лояльними до наших гостей так, як і повинні робити вони, – бути лояльними  до наших традицій.

Дисципліна – наполегливо виконувати те , що нам було доручено.

Гостинність – готовність розділити їжу, будинок із гостем,  будинок якого дуже далеко від вашого.

Працьовитість – готовність трудитися наполегливо та ефективно і так, щоб це приносило нам задоволення та знання і  щоб ми могли б навчити ремеслу наших дітей.

Істинна віра( асатру)- якщо ти став на шлях північної традиції, тоді повинен його наслідувати , або якщо твої батьки сповідували цей шлях, ти повинен його дотримуватися. Зміна віри вважається зрадою та прокляттям на весь рід [3, c.40-102].

Саме такими зверненнями автор закликає дотримуватися  цих чеснот, які є важливими для кожного хто став на шлях асатру, цим самим підтверджуючи і святість саг, як второ канонічних текстів в цій релігії.

Зазначимо, що без чеснот складно було визначити вчення релігії і для будь-якого пересічного послідовника складно дотримуватися всіх ритуальних приповістей та вчень, тому і були написанні чесноти ,як певний моральний кодекс для відрізнення від інших релігій та етично-філософських вчень.

Узагальнюючи всі дії послідовників асатру, варто віддати їм належне, вони проробили значно велику роботу, відновлюючи архаїчні знання своїх народів та беручи такі складні основи із міфів, які були вже майже втрачені свідомістю. Архетипи адаптувалися у сучасності, вилившись в нову інтерпретацію богів та богинь, що надає змого почати все спочатку і відновити стару віру, яка була до християнства, але також варто зазначити, що насиченість ритуальністю надає відштовхуючого характеру для оточуючого населення, яке на сьогодення видається дещо дивною. Насиченість радикальною молоддю надає асатру націоналізованого характеру, що є прямою підступністю від Благородних Чеснот, яке не визнається справжніми послідовниками даної релігії.

Отже, загальною тенденцією сучасної західної цивілізації є відчуття індивідуальності “людини-натовпу”. Кожен має значення і кожен може (ну, ймовірно, зможе) все, що завгодно.

Схожа ситуація відбувається і на нью-ейджевому світі духовних теорій і практик. Кожна жінка може стати відьмою, варто тільки вивчити відповідний довідник або підручник. Будь-яка людина може навчитися передбачати майбутнє по кришталевій кулі. Міські шамани зустрічаються майже всюди. Класичний окультизм з його таємними орденами і ложами майже цілком роздавлений величезною масою неофітів-чарівників [18, c.209-212].

Кожен сам собі вікінг, маг і сексуальний практик. Авторитети майже не мають значення. Популярність здобувається тільки написанням і виданням книг. Публіка ще купує книги, але вимагає безкоштовних курсів навчання. Люди пропагують “власне вчення” і легко знаходять собі нечисленні групи послідовників. Панночка, що була два дні слухачкою на рунічному семінар, через декілька місяців відкриває власну рунічну розсилку в інтернеті, перетворюючи її на фан-клуб, дублюючи і перебріхуючи почуте на семінарі та пояснює це “власним баченням”. Руни тепер трактуються відповідно до власного життєвого досвіду і нелегкої жіночої долі. Робиться це просторово, з виведенням життєвих доктрин, туманних метафор і афоризмів [27, c.216-223].

На цій хвилі піднявся Ральф Блюм, що придумав Порожню руну додатково до Старшого Футарку. І Ліза Пешель, яка вважає, що руни вікінгів потрібні лише для того, щоб дізнатися з яким кавалером пані зіткнеться сьогодні в супермаркеті, і що посприяє її майбутньому заміжжю.

У нашій країні ,та і на всій території СНД, найбільшу цікавість викликає оперативна магія рун. Проте книги тих, що не компілюють і не дублюють один одного, або Ральфа Блюма від вітчизняних авторів, на жаль, поки не з’явилися. Єдиним гідним автором можна вважати представника романтичного крила російського рунолога Антона Платова, чиї книги читаються майже як фентезі [22, c.13].

Узагальнюючи можна зазначити загальну тенденцію, що для людей, які поверхнево знайомі з скандинавською традицією, застосовують її лише для власного задоволення в певній ситуації. З’являється певна кількість авторів, які творять в  рунічній традиції та не соромляться розбавляти її своїми надбаннями, які нічим не обгрунтованні. В ХХІ сторіччі, помітно  знижується темп розвитку цих відгалужуючих вчень, що дає змогу ідеологам асатру розробляти та реформувати власну релігію, та робити її конкурентно спроможною з світовими релігіями при цьому залишаючись толерантною до них.

Віталій Шепанський.