У всьому світі до індуїзму відносять декілька філософських шкіл. Але у Індії крім найбільших, існують кілька релігійних практик та філософських шкіл. До найбільш відомих із них у Індії належать такі: двайта, адвайта та анчітья бхеда-абхеда. Останній філософський напрямок, як прийнято вважати з’явився приблизно 500 років назад, був сформований бенгальським науковцем та філософом Шрі Чайтаньєю Махапрабхою.
Він народився приблизно у 1500 році в бенгальському місті Маяпур. Походив із заможної родини індійських жреців -брахманів. Мати прищеплювала своєму сину любов до природи, своєї рідної землі, до людей. Батько ж навпаки -бажав виховати у сині справжнього мужнього, відважного та хороброго вайшнава (крішнаїта). Він продовжив вайшнавську традицію в індуїзмі. Махапрабха прагнув до пізнання Бога, природи, світу та речей у світі.
Він об’єднав напрямки двайти та адвайти в єдине та спільне вчення, яке вже потім стало основною традицією в гаудіїа-вашнавізмі (крішнаїзмі). Поява цього вчення була викликана необхідністю об’єднати ведичне знання про Бога та душу в одне ціле.
Філософія школи ачінтьї бхеди — абхеди об’єднує в собі елементи обох точок зору. Згідно філософії Махапрабхи, в душі від початку присутня божественна природа, оскільки вона є єдиною з Богом, тобто Його частиною, але у той час у кількісному відношенні душа відрізнена від Бога, не є тотожною Йому. Тобто це є недосяжна для людського розуму природа взаємовідносин.
Саме з допомогою цієї філософії людина отримує відповідь, хто є вона, хто є Бог, і яким чином будувати відносини з Богом. Послідовники Махабпрабхи, якого деякі вважали самим Господом Крішною, Рупа, Санатама та Джіва Госвамі далі розвинули філософську концепцію. Проте через відсутність у ній коментарів, зробило її не авторитетною перед іншими філософськими школами які існували на той час. Але все-таки з|явилася мудра людина, яка написала Говінду-бхагшью -коментар до Веданти-сутри та Бхагават-гіти, крім того й до Упанішад. Автором цих коментарів, дослідники історії вважають Баладеву Відьябхушана.
Школа Чайтаньї Махапрабхи здобула сій авторитет та остаточно була визнаною ведантичною школою. Таким чином закінчилося формування богословської доктрини гаудія-вайшнавізма (кришнаїзму). Основний акцент у своїх коментарях Баладева робив на полеміці школи Шанкари та його послідовників.
Він спростував вчення Шанкари про ілюзорність світу та тотожність індивідуального «Я» з безособистісним брахманом. Проаналізувавши до кінця Упанішади та Веданта-сутри, він стверджував, що в них не має однозначного ствердження про не подвійність душі (атми) з Богом. Проте в них є ствердження про розрізнення живих істот від Всевишнього Бога.
Таким чином Відьябхушана довів, що усі живі істоти єдині і відрізняються від Бога.
Філософія цієї школи дає правильно зрозуміти, що Бог є єдиним зі Своїм творінням, проте відрізняється від нього.
Свамі Прабхупада поширив вчення Махапрабхи на увесь Захід. Він писав, що філософія персоналізму та імперсоналізму не суперечить одна одній, і та людина, яка досягла Бога знає, що Його особовий та безособовий аспекти є одночасно наявними у всьому існуючому, не суперечать один одному. Погодьмося, що у думках Прабхупади справді прослідковується такий собі невеличкий пантеїзм. Він стверджує, що Господь Чайтанья (так Свамі називає Махапрабху) дав людям підвищену філософію єдності та розбіжностей.
Нині філософська концепція школи Чайтаньї Махупрабхи знайшла відгук серед представників МТСК (Міжнародного товариства свідомості Крішни), та завдяки їхній діяльності дуже швидко поширилася по всьому світу. Засновником Товариства свідомості Кріпни став Шріла Прабхупада, завдяки якому за сорок п’ять років чисельність послідовників виросла до мільйона людей.
Богдан Стрикалюк-магістр релігієзнавства
